Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №359/6812/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 359/6812/17

провадження № 61-39024св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2017 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Сушко Л. П., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, про виселення із квартири без надання іншого житлового приміщення та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, яку вона приватизувала на підставі дозволу адміністрації Державного підприємства "Чайка" (далі - ДП "Чайка") як працівник підприємства, який пропрацював на ньому більше 10 років. У вказаній квартирі проживали, крім неї, її чоловік ОСОБА_2, їхні діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, а також мати чоловіка ОСОБА_3.

Вона та діти зареєстровані у цій квартирі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у цій квартирі без реєстрації.

Після розірвання шлюбу зі ОСОБА_2 він та його мати ОСОБА_3 виселили її та дітей із зазначеної квартири.

ОСОБА_1 вважає, що через протиправні дії колишнього чоловіка вона разом із дітьми позбавлена можливості проживати у власній квартирі і змушена проживати у тимчасовому житлі, через що систематично зазнає моральних страждань, а тому має право на відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірної квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення та стягнути із ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду в розмірі 64 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання йому іншого жилого приміщення.

Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого жилого приміщення.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги та виселяючи зі спірної квартири відповідачів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачі проживають у належній позивачу квартирі без відповідної на те реєстрації та будь-якої правової підстави і протиправно перешкоджають позивачу як власнику квартири користуватися нею.

Позовна вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню за безпідставністю і недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили скасувати заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, на якій правовій підставі ОСОБА_1 було надано два ордери на одне і те ж приміщення, а саме ордер від 19 червня 2015 року на зайняття кімнати АДРЕСА_2 та ордер від 08 серпня 2016 року на зайняття житлового приміщення № 3 у вказаному будинку. При цьому ордер від 19 червня 2015 року - на зайняття жилої площі у гуртожитку, а ордер від 08 серпня 2016 року - на зайняття відомчого житла. Також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказували на те, що вони мають право на проживання у спірному житловому приміщенні, оскільки проживали у ньому більше десяти років, несли витрати на його утримання та сплачували за комунальні послуги.

Крім того, судом апеляційної інстанції не було враховано, що в провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа № 359/9512/17 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ДП "Чайка", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дударківська сільська рада Київської області, Комунальне підприємство Бориспільської районної ради "ЗУБР", про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ДП "Чайка" про визнання недійсним єдиного відомчого ордера на житлове приміщення.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

У відзиві на касаційну скаргу Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року і витребувано із Бориспільського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 359/6812/17.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 359/6812/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, про виселення із квартири без надання іншого житлового приміщення та стягнення моральної шкоди до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання припиненим права користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року.

13 жовтня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 447/455/17 прийнято постанову.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року провадження у справі № 359/6812/17 (провадження № 61-39024св18) поновлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до довідки ДП "Чайка" від 27 лютого 2012 року № 123 двоповерховий житловий будинок на АДРЕСА_3 введено в експлуатацію в 1963 році та перебуває на балансі ДП "Чайка".

01 квітня 2011 року ДП "Чайка" одержало свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 на будинок на АДРЕСА_3 на підставі рішення виконавчого комітету від 20 листопада 2006 року.

18 серпня 2008 року ОСОБА_2 одержав ордер НОМЕР_3 на право поселення в кімнату на АДРЕСА_4 на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП "Чайка" філії "Дударків" від 15 серпня 2008 року № 14.

ОСОБА_3 видано ордер НОМЕР_4 на право поселення в кімнати, площею 44,8 кв. м, на АДРЕСА_4 на підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету ДП "Чайка" філії "Дударків" від 21 березня 2009 року № 27.

Згідно із наказом ДП "Чайка" від 16 вересня 2009 року № 84-к ОСОБА_3 звільнено із посади провідного бухгалтера філії "Дударків" ДП "Чайка" з 16 вересня 2009 року за угодою сторін.

Відповідно до наказу ДП "Чайка" від 05 травня 2010 року № 35-к ОСОБА_2 з 05 травня 2010 року звільнено з посади агронома філії "Дударків" ДП "Чайка" згідно з пунктом 2 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв'язку із втратою довір'я.

19 червня 2015 року ДП "Чайка" видало ОСОБА_1, яка працює бухгалтером філії "Дударків" ДП "Чайка", ордер на жилу площу в гуртожитку, зокрема кімнату № НОМЕР_2, загальною площею 12,9 кв. м, на АДРЕСА_4, цей ордер видано на одну особу ОСОБА_1 на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ДП "Чайка" згідно з протоколом від 18 червня 2015 року № 50.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Відповідно до рішення Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 20 листопада 2015 року вул. Леніна в с. Дударків Бориспільського району Київської області перейменовано на вул. Незалежності.

29 червня 2016 року працівники ДП "Чайка", в тому числі ОСОБА_1, звернулися із заявою до генерального директора ДП "Чайка" про надання дозволу на реєстрацію та перереєстрацію до відповідних квартир в гуртожитку АДРЕСА_4.

08 серпня 2016 року ДП "Чайка" видало ОСОБА_1 та членам її сім'ї ОСОБА_5, ОСОБА_4 єдиний відомчий ордер НОМЕР_5 на житлове приміщення № 3, яке складається з 2 кімнат, житловою площею 29,7 кв. м, на АДРЕСА_4, на підставі протоколу засідання профспілкового комітету від 08 серпня 2016 року № 69.

21 грудня 2016 року ОСОБА_1 одержала свідоцтво про право власності на житло, зокрема на квартиру АДРЕСА_1, приватизовану згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Державна реєстрація права власності здійснена 27 грудня 2016 року.

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 ця квартира складається з 2-х кімнат, загальною площею 43,30 кв. м, житловою площею 29,70 кв. м, кімната, площею 12,9 кв. м, та кімната площею 16,80 кв. м.

Згідно із довідкою виконавчого комітету Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_2 разом із матір'ю ОСОБА_3 проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_4.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 04 вересня 2017 року № 672 з 2016 року ОСОБА_1 зареєстрована та проживає разом із дітьми ОСОБА_4,2012 року народження, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартирі АДРЕСА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 (батько ОСОБА_2) проживають у цій квартирі без реєстрації.

Згідно із довідкою виконавчого комітету Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 25 жовтня 2017 року № 910 ОСОБА_1 проживає із дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без реєстрації в кімнаті АДРЕСА_8.

З висновків начальника Бориспільського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 27 липня 2014 року та від 13 травня 2015 року вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 виникають конфліктні ситуації щодо користування спірною квартирою АДРЕСА_1.

Листом служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 06 жовтня 2017 року № 825 повідомлено ОСОБА_1 та Бориспільську місцеву прокуратуру, що з метою захисту прав дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до Бориспільського відділу поліції направлено клопотання щодо вчинення відповідних заходів в межах чинного законодавства України стосовно дій ОСОБА_2, у зв'язку із виселенням ОСОБА_1 з дітьми з квартири АДРЕСА_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди не оскаржуються, тому відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України не підлягають перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Спір з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 виник між колишнім подружжям, одному з яких - ОСОБА_1 квартира належить на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 2016 року, в якій вона зареєстрована разом із дітьми: ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4,2012 року народження, та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 і її колишньою свекрухою ОСОБА_3.

Судами встановлено та не спростовано матеріалами справи, що відповідно до ордера від 08 серпня 2016 року НОМЕР_5 та свідоцтва про право власності на житло від 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Із технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 відомо, що вона складається з 2-х кімнат, загальною площею 43,30 кв. м, житловою площею 29,70 кв. м, кімната, площею 12,9 кв. м, та кімната площею 16,80 кв. м.

Згідно із довідкою виконавчого комітету Дударківської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_2 разом із матір'ю ОСОБА_3 проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_4.

Доказів про неможливість проживання відповідачів за місцем реєстрації матеріали справи не містять.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 1 статті 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 150 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в статтею 156 ЖК УРСР (до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство).Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 156 ЖК УРСР.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наведеною нормою матеріального права визначено право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі "Савіни проти України", заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.

Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Колегія суддів Верховного Суду оцінила позовні вимоги ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення на предмет пропорційності переслідування легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Вважає, що виселення відповідачів із спірної квартири відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що ця квартира не належить відповідачам на підставі права власності, вони ніколи не були зареєстровані в цій квартирі, мають інше зареєстроване місце проживання, між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, що, у тому числі, стало підставою звернення позивача та Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської районної державної адміністрації Київської області до правоохоронних органів внаслідок порушення відповідачами права позивача на здійснення права власності на квартиру, у зв'язку з чим вона була змушена проживати разом з дітьми за іншою адресою (без реєстрації).

Врахувавши, що права позивача порушені у контексті статті 8 Конвенції, необхідно зазначити, що порушено і її права як власниці житлового приміщення, гарантовані також статтею 1 першого Протоколу до Конвенції.

Таким чином, у справі, що переглядається в касаційному порядку, інтереси позивача як власника спірної квартири перевищують інтереси колишніх членів її сім'ї, у яких припинилися правові підстави користування чужим майном та які забезпеченні іншим житловим приміщенням.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявників, яким апеляційний суд надав належну оцінку, тому Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників.

Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином дослідили обставини справи, оцінили докази у справі, правильно визначили характер спірних правовідносин та застосували норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин і, встановивши, що відповідачі як колишні члени сім'ї позивача втратили право на користування спірною квартирою, підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк