Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.12.2018 року у справі №457/1853/14

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 457/1853/14-ц

провадження № 61-16272св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

представник позивача - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2016 року у складі судді Марчука В. І. та рішення апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Шандри М. М., Шумської Н. Л. та касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому просив встановити факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем та усунути від права на спадкування спадкоємців за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з 1989 року і до ІНФОРМАЦІЯ_1 він проживав однією сім'єю як чоловік та жінка із ОСОБА_7, 1950 року народження. Шлюб між ними зареєстровано не було. З 1989 року вони фактично проживали в квартирі АДРЕСА_1. Зазначає, що для проведення будівельних робіт у цій квартирі, на придбання меблів, побутової техніки тощо ним витрачались власні кошти, також він сплачував за комунальні послуги, отже, вів з ОСОБА_7 спільне господарство. У них були взаємні права та обов'язки, які притаманні подружжю. У зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою не перебував.

Вважає, що він як особа, яка проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, має право на спадкування за законом у четверту чергу. 18 вересня 2014 року він подав заяву до Трускавецької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Разом з тим вважає, що спадкоємці другої черги - рідні брати спадкодавця відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягають усуненню від права на спадкування, оскільки померла знаходилась в безпорадному стані внаслідок погіршення здоров'я, потребувала стороннього догляду, який відповідачі не надавали, умисно ухиляючись від цього.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 однією сім'єю зі спадкодавцем - ОСОБА_7, 1950 року народження, а саме з 01 січня 1989 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Усунено ОСОБА_5, ОСОБА_6 від права на спадкування за законом майна, належного ОСОБА_7 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач проживав з померлою ОСОБА_7 однією сім'єю більше п'яти років до дня смерті, а відповідачі ухилялися від надання допомоги спадкодавцеві, яка її потребувала, оскільки була у безпорадному стані.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 травня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування спадкоємців ОСОБА_5, ОСОБА_6 за законом та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. У решті рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що доказів ухилення відповідачі від надання спадкодавцеві допомоги позивач не надав. Крім того, не встановлено, що ОСОБА_7 потребувала інших видів допомоги від відповідачів та що вони умисно ухилялися від її надання, з урахуванням того, що з нею постійно проживав ОСОБА_3

У січні 2017 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про усунення від права на спадкування скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі є матеріально забезпеченими, здоровими, не обтяжені доглядом за іншими людьми, а тому мали можливість надавати померлій допомогу. Такі дії відповідачів свідчать про умисне ухилення від надання допомоги ОСОБА_7 Крім того, спадкова квартира є єдиним житлом позивача, який є людиною похилого віку.

У березні 2017 року ОСОБА_5 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в оскарженій позивачем частині без змін.

У березні 2017 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив судові рішення в частині встановлення факту проживання однією сім'єю скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю у період до 01 січня 2004 року законодавством не передбачено. ОСОБА_7 не вела з позивачем спільного господарства, не мала спільного бюджету та між ними не було фактично шлюбних відносин, взаємних права та обов'язків, притаманних подружжю.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 05 квітня 2018 року справу № 457/1853/14-ц передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ОСОБА_5 - частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною першою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1.

18 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Трускавецької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є рідними братами померлої ОСОБА_7, а тому відповідно до статті 1262 ЦК України є спадкоємцями другої черги.

Заяву про прийняття спадщини подав відповідач ОСОБА_6, а ОСОБА_5 подав заяву, відповідно до якої відмовляється від прийняття спадщини після померлої сестри ОСОБА_7 на користь брата ОСОБА_6

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 грудня 2014 року ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення із спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Встановивши, що ОСОБА_3 проживав з померлою ОСОБА_7 однією сім'єю більше п'яти років до дня смерті, під час проживання вони були пов'язані спільним побутом, разом вели господарство, робили спільні витрати, спрямовані на забезпечення життєдіяльності сім'ї, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині та встановлення факту спільного проживання з 01 січня 1989 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим згідно із загальним правилом дії законів та інших правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Отже, не можна встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_7 до 01 січня 2004 року, оскільки законодавством України, яке діяло до 2004 року, встановлення такого факту не мало правового значення.

Для визнання за позивачем права на спадкування п'ятирічний термін охоплюється дією СК України. Отже, термін проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу має обраховуватися з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Установлення цього факту дає позивачу право на спадкування майна ОСОБА_7 як спадкоємцю четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України встановлено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Судами установлено, що стан здоров'я ОСОБА_7 був незадовільним, померла потребувала лікування та стороннього догляду. При цьому, усю допомогу їй надавав ОСОБА_3 Оскільки позивачем не доведено наявності таких обставин, як ухилення відповідачів від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання та потреби ОСОБА_7 в допомозі саме від відповідачів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але судом зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині встановлення періоду проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_7 однією сім'єю з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та встановлення факту проживання однією сімєю з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

За таких обставин, ураховуючи положення пункту 3 частини третьої статті 409 ЦПК України, частини першої статті 412 ЦПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_5 та залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2016 року, яке залишено без змін рішенням апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року, в частині встановлення факту проживання однією сімєю з 01 січня 1989 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає зміні в частині встановлення періоду, а саме: у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1. У решті рішення апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2016 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2016 року викласти в такій редакції:

Встановити факт проживання ОСОБА_3 однією сім'єю з ОСОБА_7, 1950 року народження, з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 13 грудня 2016 року в частині вирішення вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило