Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2021 року у справі №175/343/20

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 175/343/20

провадження № 61-8558св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кобрусєва Любов Віталіївна, ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Кобрусєвої Л. В., ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про скасування запису державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання права власності на частину житлового будинку.

В обґрунтування своїх вимог вказала, що на підставі договору дарування від 28 травня 1983 року їй належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними побудовами.

Рішенням Народного суду Дніпропетровського району від 15 вересня 1983 року їй у вказаному домоволодінні було виділено в натурі: сіни І-І, кухню І-5, кімнату І-2, кладову І-6, загальною площею 35,3 кв. м, що складало 12/19 частини всього домоволодіння. Іншому власнику ОСОБА_4 виділено кімнати - І-3 та кімнату І-4, що складає 18 кв. м та становить 7/19 частини всього домоволодіння.

За договором купівлі-продажу від 26 грудня 1986 року належна ОСОБА_4 частина домоволодіння перейшла у власність ОСОБА_5.

На підставі рішення Підгороднянської міської ради № 85 від 16 квітня 1997 року вона набула у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1 га, та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,0102 га.

Рішенням виконавчого комітету Підгороднянської міської ради № 34 від 16 лютого 2000 року ОСОБА_1 дозволено добудову до житлового будинку АДРЕСА_1 за вказаною адресою, що складається з двох житлових кімнат, коридору та ванни.

У результаті добудови, проведеною ОСОБА_1, належної їй частини житлового будинку його площа збільшилася з 53,3 кв. м до 100,2 кв. м.

Відповідно до технічного паспорту від 06 лютого 2002 року, виготовленого та зареєстрованого у КП "Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" (далі - БТІ), площа належної ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_4 у вказаному будинку становить 25,3 кв. м, тоді як належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_3 має загальну площу 74,9 кв. м.

За зверненням ОСОБА_1 зміна загальної площі домоволодіння пройшла реєстрацію у БТІ.

З метою виділення часток у власності на домоволодіння у 2007 році вона звернулася до БТІ та у результаті замірів та розрахунків було визначено, що її частка становить 81/100.

Протягом усього часу вона безперешкодно здійснює володіння та користування належним майном, будь-які спори з суміжним власником щодо будинку відсутні.

17 грудня 2019 року їй з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що 10 жовтня 2019 року нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Кобрусєвою Л. В. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5, співвласника домоволодіння, та проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/4 частину вищевказаного житлового будинку площею 100,2 кв. м, а також на 1/2 частину земельної ділянки за місцем розташування вищевказаного домоволодіння та на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_3, яка є дочкою померлого ОСОБА_5, також є спадкоємцем після його смерті, та може оформити право власності у порядку спадкування на 1/4 частину спадкового майна ОСОБА_5.

Вказане порушує її права і охоронювані інтереси та позбавляє її можливості вільно розпоряджатися належним їй майном та провести реєстрацію свого речового права у встановленому законом порядку.

За таких обставин позивач просила суд визнати протиправним та скасувати запис державного реєстратора - нотаріуса Дніпровської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровського районного нотаріального округу Кобрусєвої Л. В. про державну реєстрацію прав та обтяжень від 10 жовтня 2019 року про право власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку загальною площею 100,2 кв. м., розташованого по АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на 74,9 кв. м, що дорівнює 81/100 частини вказаного житлового будинку площею 100,2 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2020 року в складі судді Озерянської Ж. М. скасовано запис державного реєстратора - державного нотаріуса Дніпровської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровського районного нотаріального округу Кобрусєвої Л. В. № 33627315 про державну реєстрацію прав та обтяжень від 10 жовтня 2019 року про право власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку, загальною площею 100,2 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 74,9 кв. м, що дорівнює 81/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 100,2 кв. м, що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 122141000:02:044:0593, а саме: А1-1 коридор площею 3,2 кв. м, А1-2 санвузол площею 4,1 кв. м, А1-3 кухня площею 21,9 кв. м, А1-4 кімната площею 9,7 кв. м, А1-8 - коридор площею 4 кв. м, А1-9 - коридор площею 3,7 кв. м, А1--10 кімната площею 12,3 кв. м, А1-11 кімната площею 16 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що під час видачі БТІ довідки № 185 від 09 квітня 2019 року було неправильно вказано розмір часток співвласників у зазначеному будинку без врахування проведеної перебудови та перерозподілу часток, внаслідок чого із власності ОСОБА_1 безпідставно вибула у власність ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 належна позивачу частина домоволодіння площею 12,4 кв. м. При цьому відомості, зазначені у вказаній довідці, щодо часток співвласників у домоволодінні безпідставно враховані державним нотаріусом під час визначення частки у спірному домоволодінні та проведенні державної реєстрації речових прав на частину спірного будинку за ОСОБА_2.

За відсутності документів, що підтверджують право ОСОБА_5 на 50,1 кв. м замість 25,3 кв. м спірного домоволодіння, у нотаріуса були відсутні правові підстави для визнання за спадкодавцем ОСОБА_5 такого права, а реєстрація права власності на 1/4 домоволодіння за ОСОБА_7 у порядку спадкування відбулася без проведення реєстрації права власності на частину домоволодіння за померлим ОСОБА_5, що є порушенням статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про наявність у ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину спірного домоволодіння в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 порушує права та охоронювані інтереси ОСОБА_1, якій на праві власності належить 81/100 частин спірного будинку, що позбавляє її можливості вільно користуватися, розпоряджатися вказаним майном та провести реєстрацію свого речового права у встановленому законом порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року скасовано рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2020 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала доказів щодо наявності запису внесення до державного реєстру своїх речових прав, а тому не підтвердила своє право власності на 74,9 кв. м спірного будинку, а тому відсутні правові підстави для визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно на підставі судового рішення.

Відповідач визнає право позивача на частину будинку площею 74,9 кв. м, а тому спір з цього приводу відсутній.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 922/1645/18.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час визначення частки у спірному домоволодінні та проведенні державної реєстрації речових прав на неї за ОСОБА_2 нотаріусом безпідставно враховані відомості, зазначені у довідці БТІ № 185 від 09 квітня 2019 року, яка не є правовстановлюючим документом у розумінні статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обмежень". За відсутності документів, що підтверджують право ОСОБА_5 на 50,1 кв. м замість 25,3 кв. м спірного домоволодіння, у нотаріуса були відсутні правові підстави для визнання за ним такого права. Реєстрація права власності на ј частину спірного домоволодіння за ОСОБА_7 у порядку спадкування за ОСОБА_5.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із договором дарування від 28 травня 1983 року ОСОБА_8 подарував ОСОБА_9 1/2 частину житлового будинку з надвірними побудовами загальною жилою площею 22 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці радгоспу "Підгородній".

Рішенням Народного суду Дніпропетровського району від 15 вересня 1983 року ОСОБА_1 у вказаному домоволодінні було виділено в натурі: сіни І-І, кухню І-5, кімнату І-2, кладову І-6, що склало 12/19 частини всього домоволодіння, а іншому власнику будинку ОСОБА_4 було виділено кімнати - І-3 та кімнату І-4, що становить 7/19 частини всього домоволодіння; стягнуто з ОСОБА_10 273 карбованця різниці вартості часток на користь ОСОБА_4.

Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння станом на 20 липня 1982 року загальна площа спірного будинку становить 53,3 кв. м, з яких 22 кв. м - житлової площі.

На підставі рішення Підгородненської міської ради № 85 від 16 квітня 1997 року ОСОБА_1 набула у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1 га (кадастровий номер 1221411000:02:044:0593) та площею 0,0102 га (кадастровий номер 1221411000:02:044:0592) для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані по АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради № 34 від 16 лютого 2000 року ОСОБА_1 було дозволено добудову до житлового будинку по АДРЕСА_1, що складається з двох житлових кімнат, коридору та ванни.

Відповідно до технічного паспорту від 06 лютого 2002 року, виготовленого та зареєстрованого у КП Новомосковськ міжрайонне бюро технічної інвентаризації, належна ОСОБА_5 квартира АДРЕСА_4 складається з кухні 1-1 площею 5,6 кв. м, кімнати 1-2 площею 11,5 кв. м та сіней 1-3 площею 8,2 кв. м, що разом становить 25,3 кв. м, а належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_3 отримала наступні характеристики: сіни II-1 площею 3,7 кв. м, коридор ІІ-2 площею 4,0 кв. м, кімната ІІ-3 площею 12,3 кв. м, кімната ІІ-4 площею 16,0 кв. м, коридор ІІ-5 площею 3,2 кв. м, санвузол ІІ-6 площею 4,1 кв. м, кухня ІІ-7 площею 21,9 кв. м та кімната ІІ-8 площею 9,7 кв. м, і загальна площа по квартирі АДРЕСА_3 склала 74,9 кв. м.

Згідно із технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 26 листопада 2007 року, а також довідкою від 12 липня 2006 року, частка ОСОБА_1 у спірному будинковолодінні становить 81/100.

Згідно із договором купівлі-продажу від 26 грудня 1986 року (дублікат договору від 14 березня 2002 року) ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 Ѕ частину жилого будинку площею 155 кв. м (а. с. 115).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцями після його смерті є донька ОСОБА_11 та матір ОСОБА_2

10 жовтня 2019 року державним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Кобрусєвою Л. В. було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на 1/2 спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 (співвласника спірного домоволодіння) та проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 1/4 частину вищевказаного житлового будинку площею 100,2 кв. м, а також на 1/4 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1221411000:02:044:0070, за місцем розташування вищевказаного домоволодіння, та 1/4 частини земельної ділянки кадастровий номер 1221411000:02:044:0071 для ведення особистого селянського господарства.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає не у повній мірі з таких підстав.

Щодо позовних вимог про визнання права власності

Стаття 19 Конституції України закріплює, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати особливості як самого майна, так і оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації.

У разі необхідності право власності на незавершене будівництво, за наявності визначених законом умов, може бути зареєстровано органом, який здійснює держреєстрацію нерухомого майна (стаття 331 ЦК України).

Суд не повинен підміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з'ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів з питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні цього питання.

Виходячи зі змісту частин 1 та 2 статті 331 ЦК України, частини 1 статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 №7/5 (зі змінами і доповненнями станом на 22 січня 2009 року), право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина 3 статті 331 ЦК України), відтак статтею 331 ЦК України не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 18 лютого 2015 року в справі № 6-244цс14. Така судова практика є незмінною.

Установивши, що на підставі рішення виконавчого комітету Підгородненської міської ради № 34 від 16 лютого 2000 року ОСОБА_1 здійснила добудову до житлового будинку по АДРЕСА_1, проте не зареєструвала своє право в установленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на вказане нерухоме майно.

При цьому колегія суддів звертає увагу позивача на те, що вона не позбавлена права у позасудовому порядку звернутись до відповідних компетентних органів з метою вирішення питання про реєстрацію свого права на належне їй добудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 74,8 кв. м у спірному будинку відповідає вимогам закону та підлягає залишенню без змін.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування запису нотаріуса про державну реєстрацію прав та обтяжень про право власності ОСОБА_2 на частину спірного житлового будинку

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, що реєстрація за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину вищевказаного житлового будинку площею 100,2 кв. м, а також на 1/2 частину земельної ділянки за місцем розташування вищевказаного домоволодіння та на 1/2 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства порушує її права і охоронювані інтереси та позбавляє її можливості вільно розпоряджатися належним їй майном та провести реєстрацію свого речового права у встановленому законом порядку.

Заперечуючи зазначене, відповідач ОСОБА_2, яка визнавала право позивача на 74,8 кв. м. у спірному домоволодінні, вказувала, що вона успадкувала ј частину вказаного будинку після смерті ОСОБА_5, який за життя мав право на половину цього будинку, тому при видачі їй свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації за нею права власності нотаріус, врахувавши частку спадкоємця у спірному нерухомому майні, дотрималась вимог закону та обґрунтовано зареєструвала за нею право саме на ј частину будинку.

Вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що під час визначення частки у спірному домоволодінні та проведенні державної реєстрації речових прав на неї за ОСОБА_2 нотаріусом правильно враховані відомості, зазначені у довідці БТІ № 185 від 09 квітня 2019 року, а саме належність спадкодавцю ОСОБА_5 права на Ѕ частину спірного будинку.

Цей висновок суду не відповідає обставинам та матеріалам справи з таких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Пунктом 66 Порядку № 1127 закріплено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до вересня 1983 року належали по Ѕ частині спірного домоволодіння.

Натомість, рішенням Народного суду Дніпропетровського району від 15 вересня 1983 року, що набрало законної сили, ОСОБА_1 у вказаному домоволодінні було виділено в натурі 12/19 частини всього домоволодіння, а іншому власнику будинку ОСОБА_4-7/19 частини всього домоволодіння. При цьому з ОСОБА_10 стягнуто 273 карбованця різниці вартості часток на користь ОСОБА_4.

Вказані обставини не заперечуються сторонами та є такими, що у порядку частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

У 1986 році ОСОБА_4 продала ОСОБА_5 Ѕ частину спірного домоволодіння, хоча згідно із рішенням Народного суду Дніпропетровського району від 15 вересня 1983 року їй належала лише 7/19 частин цього нерухомого майна.

Таким чином, під час під час видачі БТІ довідки № 185 від 09 квітня 2019 року було неправильно, без врахування зміни часток співвласників на підставі рішення Народного суду Дніпропетровського району від 15 вересня 1983 року, вказано розмір часток співвласників у зазначеному будинку (по Ѕ частині замість 12/19 та 7/19 спірного домоволодіння), що вірно встановив суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаному доказу.

Проте, відповідно до положень частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній на момент вирішення справи судом першої інстанції, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд скасувати запис державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_2, проте не ставила питання про скасування виданого останній 10 жовтня 2019 року державним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Кобрусєвою Л. В. свідоцтва про право на спадщину на 1/2 спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 та було підставою для вчинення оспорюваної реєстраційної дії.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з'ясовані судами обставини справи, Верховний Суд вважає, що позивач обрала неефективний спосіб захисту порушеного права.

Вказане залишилось поза увагою апеляційного суду, який при цьому в цілому дійшов правильного висновку про відмову у позові ОСОБА_1, а тому колегія суддів з огляду на положення частини 2 статті 410 ЦПК України, згідно із якою не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, дійшла висновку про необхідність залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович