Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.09.2020 року у справі №464/1713/18

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 464/1713/18

провадження № 61-17982св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2018 року у складі Мички Б. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н.

О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 19 серпня 2016 року уклала з ОСОБА_2 договір позики грошових коштів, відповідно до якого відповідач отримала від неї в борг грошові кошти в сумі 503 400 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 20 000 доларів США, які зобов'язалася повернути до 01 березня 2017 року.

Посилаючись на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконала, кошти не повернула у встановлений договором термін, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму основного боргу в розмірі 503 400 грн, 68 965,80 грн інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми в розмірі 15
929,50 грн, що разом становить 588 295,30 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 588 295,30 грн, з яких 503 400 грн сума основного боргу, 68 965,80 грн інфляційних втрат 15 929,50 грн - 3% річних від простроченої суми.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконала умов договору позики щодо своєчасного повернення суми боргу та відмовляється повернути борг в добровільному порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неповністю враховано обставини, які мають значення для справи, не надано оцінки доводам відповідача щодо удаваності договору позики, унаслідок чого безпідставно задоволено позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, апеляційним судом безпідставно не зупинено провадження у справі, з урахуванням того, що у Галицькому районному суді м. Львова відкрито провадження у справі № 461/4844/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Встановлено, що 19 серпня 2016 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сліпеньким Л. Р. та зареєстровано в реєстрі за №
2173.

Пунктом 1 цього договору визначено, що позикодавець передала у власність позичальникові грошові кошти у сумі, яка становить 503 400 грн, що еквівалентно по курсу Національного банку України 20 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених договором.

Грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору, що підтверджується підписами сторін на даному договорі (пункт 2 договору позики).

Пунктом 3 договору позики передбачено, що позивальник зобов'язаний повернути суму позики 01 березня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 договору позики, повернення позики повинно бути здійснено шляхом повернення всієї грошової суми вказаної у пункті 3 цього договору в готівці та з оформленням заяви про повернення грошових коштів, підписи на якій мають бути нотаріально засвідчені 01 березня 2017 року о 15 годині 00 хвилин, у приміщенні приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сліпенького Л. Р. за адресою: АДРЕСА_1. За домовленістю сторін, може бути призначене інше місце або час, оформлення заяви про повернення коштів, але в разі наявності суперечок, обов'язковим для виконання є вищевказане час і місце оформлення заяви про повернення грошових коштів.

Згідно із пунктом 5 договору позики, позика вважається повернутою в момент підписання двома сторонами заяви про повернення грошових коштів, підписи на якій мають бути нотаріально засвідчені, у сумі, яка становить 503 400 грн, еквівалентну за курсом Національного банку України 20 000 доларів США.

За прострочення виконання зобов'язань за цим договором позичальник сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, а сума несплаченої позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції.

Заявою від 19 серпня 2016 року, посвідченою приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сліпеньким Л. Р. та зареєстрованою в реєстрі за №2171, ОСОБА_3 надав свою згоду дружині ОСОБА_2 на отримання в позику грошових коштів в сумі 503 400 грн, еквівалентну по курсу Національного банку України 20
000 доларів США, на умовах на власний розсуд.

Станом на дату звернення з позовом ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики не виконала, отримані нею кошти не повернула.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

У частині 1 статті 1050 ЦК України установлено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частині 1 статті 1050 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Установивши, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики, умови якого ОСОБА_2 не виконала, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за цим договором, інфляційних втрат та 3% річних.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що договір позики є удаваним, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не були предметом позову у даній справі.

При цьому ОСОБА_2 не позбавлена можливості звертатися до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Не ґрунтуються на нормах процесуального права доводи касаційної скарги про обов'язок апеляційного суду зупинити провадження до розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК України провадження у справі підлягає зупиненню у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Наявність відкритого провадження за позовною заявою ОСОБА_2 не обумовлює обов'язкове зупинення провадження у даній справі за наявності об'єктивної неможливості розгляду справи, тому що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, як передбачено у пункті 6 частини 1 статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Наявні у цій справі докази свідчать про те, що ОСОБА_2 не виконала зобов'язання за договором позики.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 07 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко