Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.05.2020 року у справі №2-200/09

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-200/09

провадження № 61-6779св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідач - Біляївська міська рада Одеської області, особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну і касаційну скарги, ? ОСОБА_2,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Доніна Людмила Анатоліївна, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року у складі судді Груца Є. Є. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дрішлюка А. І., Черевка П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок.

Позовна заява мотивована тим, що їй та її сину ОСОБА_2 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1.

Позивач зазначала, що з 16 листопада 1989 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3.

На підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 1990 року вона продала будинок АДРЕСА_1, та на ці гроші 07 серпня 1990 року придбала будинок АДРЕСА_2.

Договір купівлі-продажу від 07 серпня 1990 року оформлено на чоловіка ОСОБА_3.

Вказувала, що хоча будинок придбано в період шлюбу, право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_3, проте є її особистою власністю, оскільки придбано за кошти, які належали тільки їй.

Ураховуючи вищевказане, ОСОБА_1 просила визнати право власності на будинок АДРЕСА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Протокольною ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2009 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача Біляївську міську раду Одеської області, оскільки відповідач ОСОБА_3 помер, спадкова справа до майна померлого не заводилась.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_2.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підставі належних та допустимих доказів позивачем доведено придбання спірного будинку за особисті кошти, тому на підставі статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є її особистою власністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 06 листопада 2018 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 допущено до апеляційного провадження з метою з? ясування думки учасників процесу та обставин справи, пов'язаних з дотриманням принципу правової визначеності.

Звернення заявника з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції через 10 років після його постановлення, за відсутності непереборних обставин щодо причин поважності пропуску строку, буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Крім того апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 не набув права власності на спірний житловий будинок АДРЕСА_2, оскільки не надав належних та допустимих доказів цьому факту.

Суд першої інстанції розглянув справу по суті правильно, підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій 14 квітня 2020 року, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Доніна Л. А., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та пункт 8 частини 1 статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2, якого не було залучено до участі у справі та не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, яка стосується його прав на спірне майно.

Суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси ОСОБА_2, якого не було залучено до участі у справі.

Оскаржуваним рішенням вилучено з його власності майно.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказувала на те, що оскаржувані заявником судові рішення є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, про права та обов'язки ОСОБА_2 суд не приймав рішення, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2020 року у зв'язку з обранням судді Сімоненко В. М. до Великої Палати Верховного Суду у справі було призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у порядку спадкування за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були співвласниками будинку АДРЕСА_1.

16 листопада 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб.

30 червня 1990 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продали, а ОСОБА_5 придбав вказаний будинок.

07 серпня 1990 року укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, згідно з яким ОСОБА_3 придбав будинок АДРЕСА_3.

Рішенням виконкому Біляївської міської ради Одеської області від 31 січня 2008 року № 33 змінено поштову адресу житлового будинку на АДРЕСА_3, який належить на праві власності ОСОБА_3, з № НОМЕР_1 на № НОМЕР_2 (а. с. 16).

06 червня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Біляївського управління юстиції Одеської області від 06 червня 2008 року (а. с. 43).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а. с. 44).

Згідно з відповіддю Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області від 23 січня 2009 року на запит суду спадкова справа до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не заводилась (а. с. 54).

Протокольною ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2009 року до участі у справі залучено правонаступника відповідача Біляївську міську раду Одеської області.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Доніна Л. А., задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 26 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року), чинному на час звернення позивача до суду, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 30 ЦПК України 2004 року).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини 2 статті 175 ЦПК України 2004 року).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 30 ЦПК України 2004 року).

Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (частини 1 , 2 стаття 32 ЦПК України 2004 року).

Згідно зі статтею 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляд справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібний висновок виклала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була в належному процесуальному статусі залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.

Подібний за змістом висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19), у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2020 року в справі № 465/581/20 (провадження № 61-14189св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 0541/4463/2012 (провадження № 61-10955св20) викладено правовий висновок про те, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Судами установлено, що ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 належав на праві власності будинок АДРЕСА_1, який вони 30 червня 1990 року продали та ОСОБА_1, на отримані від продажу кошти, придбала будинок АДРЕСА_4, право власності на який зареєстровано за її чоловіком ОСОБА_3.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на будинок АДРЕСА_2, посилаючись на те, що будинок придбано на її особисті кошти, тому він є її власністю на підставі статті 57 СК України.

При цьому відповідачем у справі зазначила ОСОБА_3

ОСОБА_2 відповідачем у позовній заяві не зазначено, ОСОБА_1 клопотань про залучення ОСОБА_2 до участі у справі як співвідповідача не заявляла.

За змістом судового рішення місцевого суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2, який не брав участі у справі, не вирішувалося.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 260 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) ухвала, що викладається окремим документом, складається з, зокрема мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновку, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Положеннями статті 354 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) визначено строк на апеляційне оскарження.

Частиною 3 статті 354 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у Частиною 3 статті 354 ЦПК України.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки (пункт 1 частини 2 статті 358 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги)).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).

Отже вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ЦПК України. Тобто, вирішуючи таке питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку.

У справі, яка переглядається, 06 листопада 2018 року ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, передбаченого статтею 354 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги), та клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку з посиланням на те, що заявника не було залучено до участі у справі, предметом позову в якій є право власності на майно, що є спільною власністю його та позивача.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року та відкрито апеляційне провадження в справі.

При цьому апеляційний суд вказав, що клопотання заявника про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, а процесуальний строк - поновленню, оскільки доводи заявника підтверджуються матеріалами справи.

Приймаючи постанову про залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без задоволення, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявника допущено до апеляційного розгляду справи з метою з'ясування думки учасників процесу та обставин справи, пов'язаних з дотриманням принципу правової визначеності.

Тобто таке поновлення процесуального строку було мотивованим, отже достатньо виправданим і відповідало нормам цивільного процесуального законодавства.

Апеляційна скарга ОСОБА_2, зокрема, обґрунтована тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року порушено його права та законні інтереси, оскільки фактично він є співвласником спірного житлового будинку.

Відхиляючи зазначені доводи ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що він не набув права власності на спірний будинок, оскільки не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.

Крім того, судом першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановлено, що будинок АДРЕСА_2 придбано за кошти ОСОБА_1, яка 30 червня 1990 року продала будинок АДРЕСА_1 та вже 07 серпня 1990 року придбала спірний будинок, який на підставі статті 57 СК України є її особистою власністю.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Доніна Людмила Анатоліївна, залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 березня 2009 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук