Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.12.2019 року у справі №751/2857/19

Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 751/2857/19

провадження № 61-21762св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2019 року у складі судді Філатової Л. Б. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на 1/2 частини квартири та припинення права спільної сумісної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з квітня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті ОСОБА_4 , проживав з нею як член однієї сім`ї. Спочатку проживали в смт Короп, в належному йому на праві власності будинку, з 14 листопада 2002 року проживали за адресою: АДРЕСА_1 , яку придбали за спільні кошти (спільної праці членів сім`ї).

З 01 грудня 2014 року ОСОБА_4 почала користуватись послугами соціального працівника, оскільки захворіла і потребувала сторонньої допомоги, яку позивач не був спроможний надавати через похилий вік.

Після смерті ОСОБА_4 дізнався про укладений 14 листопада 2002 року без його згоди між нею та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка 27 лютого 2019 року була відчужена ОСОБА_3 .

Просив встановити факт спільного проживання між ним та ОСОБА_4 як членами однієї сім`ї не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі; визнати частково недійсним договыр купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 01 листопада 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковим К. М., реєстровий номер 632; визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як членів однієї сім`ї без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 20 грудня 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що наявні підстави длявстановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , як членів однієї сім`ї без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 20 грудня 2016 року. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів щодо придбання спірної квартири за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час поживання однією сім`єю.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 751/2857/19, витребувано справу з Новозаводського районного суду м. Чернігова.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги докази, які надано суду з боку позивача, у зв`язку із чим не правильно застосовано статтю 17 Закону України «Про власність». Крім того, судом не взято до уваги час, протягом якого сторони проживали разом.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 14 листопада 2002 року ОСОБА_4 придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 3 277,00 грн, де з 04 березня 2003 року було зареєстровано її місце проживання.

Вказана квартира належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, зареєстрованому КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25 лютого 2003 року, оскільки на момент її придбання в зареєстрованому шлюбі остання не перебувала.

01 листопада 2016 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 93 000,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

27 лютого 2019 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 279 370,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України (надалі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та смію України (надалі - КпШС України) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 та від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу УРСР 1964 року (надалі - ЦК УРСР) визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність») тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці.

Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна.

Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю (висновки Верховного Суду, викладені у постановах № 6-135цс13 від 25 грудня 2013 року, № 6-211цс14 від 11 березня 2015 року).

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 4, 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 ЦК УРСР власник не вправі витребувати від нього майно.

Встановивши, що належні та допустимі докази того, що квартира придбана внаслідок спільної праці його та відповідача, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а також докази того, що спірна квартира придбана за спільні кошти позивача та відповідача відсутні, суди правильно застосувавши норми матеріального права дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою власністю відповідача і немає підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину.

Оскільки на момент укладення спірного договору купівлі-продажу (01 листопада 2016 року) єдиним власником спірної квартири, що є предметом цього договору, була ОСОБА_4 згода позивача на її відчуження не була потрібна та підстав визначених законом для визнання частково недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири також немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська