Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.01.2021 року у справі №686/13579/19

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 686/13579/19

провадження № 61-19601св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

секретар судового засідання - Романенко О. Ю.,

перекладач - Бесараб Ю. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача -ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області, служба у справах дітей Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області,

за участю:

позивача -ОСОБА_5,

представника позивача -ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, у складі судді Приступи Д. І., від 11 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В.,

Талалай О. І., від 18 листопада 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області, служба у справах дітей Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області, про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини, повернення малолітньої дитини на територію Чеської Республіки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перебування у шлюбі із відповідачкою у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_6.

Позивач вказував, що з моменту народження і до ІНФОРМАЦІЯ_2 дитина постійно проживала разом із батьками у м. Прага Чеської Республіки, а він брав активну участь у вихованні доньки, піклувався про її духовний розвиток та матеріально забезпечував. ОСОБА_1 зазначав, що 08 січня 2019 року він разом із відповідачкою та донькою прилетів до України.

26 січня 2019 року вони мали намір повернутися до Чеської Республіки, проте ОСОБА_3 відмовилася повертатися разом із дитиною до місця їх постійного проживання, пославшись на погіршення сімейних стосунків. На думку позивача, утримання відповідачкою малолітньої дитини на території України без його згоди та зміна місця проживання дитини є порушенням його права та права дитини на належне батьківське виховання і на безперешкодне спілкування.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати незаконним утримання відповідачкою на території України їх малолітньої дочки ОСОБА_7, громадянки Чеської Республіки, повернути її до Чеської Республіки за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1, та у випадку невиконання відповідачкою рішення суду у добровільному порядку зобов'язати ОСОБА_3 передати малолітню дочку її батьку ОСОБА_8.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано незаконним утримання ОСОБА_3 на території України малолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки Чеської Республіки.

Вирішено повернути малолітню ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянку Чеської Республіки, за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1.

У випадку невиконання ОСОБА_3 рішення суду в добровільному порядку зобов'язано ОСОБА_3 передати малолітню доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянку Чеської Республіки, її батьку

ОСОБА_8, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1, для забезпечення повернення дитини до Чеської Республіки.

Витрати, пов'язані з поверненням дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки Чеської Республіки, покладено на позивача ОСОБА_10.

Рішення в частині повернення дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки Чеської Республіки, допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що переміщення ОСОБА_7 з Чеської Республіки до України було законним, однак утримання дитини на території України відбувається за відсутності згоди батька і це порушує права позивача на спільне піклування та реалізацію ним своїх батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_11. Вирішивши повернути малолітню ОСОБА_9 до місця її постійного проживання у АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив із відсутності обставин, що підтверджують існування серйозного ризику того, що повернення малолітньої дитини до держави її походження поставить дитину під загрозу спричинення їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для неї нетерпиму обстановку.

Підстав для відмови у поверненні дитини до Чеської Республіки не встановлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що факт звернення ОСОБА_5 до суду із цим позовом та надані позивачем докази свідчать про здійснення ним піклування по відношенню до малолітньої доньки з часу її народження

до ІНФОРМАЦІЯ_2 під час проживання сторін у Чеській Республіці та про прагнення ним до здійснення піклування в подальшому і про реалізацію своїх батьківських прав щодо малолітньої дитини. Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що позивач не здійснював піклування малолітньою донькою з часу її народження, вказавши, що лист-відповідь Асоціації інтеграції і міграції від 09 серпня

2019 року не підтверджує саме цих обставин. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини. Суд вважав, що доводи апеляційної скарги про те, що позивачем під час спільного проживання сторін відносно ОСОБА_3 чинилося психологічне та економічне насильство свідчать про наявність саме конфлікту між батьками дитини, проте не свідчать про наявність загрози для життя та фізичного і психологічного здоров'я дитини. На думку суду апеляційної інстанції, спір між сторонами не стосується відібрання дитини від матері, яка є громадянкою Польщі та має право на безперешкодний виїзд за межі України до країн, які є членами Шенгенської угоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року і ухвалити нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_5 у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 521/14556/16 та у постанові Верховного Суду України від 18 червня

2014 року у справі № 6-58цс14 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази

(пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він як батько має виключні права піклування щодо малолітньої ОСОБА_12, у тому числі право одноосібно визначати її місце проживання. Представник відповідачки зазначає, що батько та матір з моменту народження дитини спільно здійснювали щодо неї права піклування, у тому числі спільно прийняли рішення приїхати до України у січні 2019 року. Заявник наголошує на тому, що у січні 2019 року відбулась зміна місця проживання дитини, а до Чеської Республіки дитина разом із матір'ю не повернулися у зв'язку з перебуванням дитини на стаціонарному лікуванні з 25 січня 2019 року по 11 лютого

2019 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи медичними документами, яким суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки. У подальшому відповідачка була позбавлена можливості повернутися до попереднього місця проживання через погрози з боку позивача. Також заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги довідку лікаря від 12 вересня 2019 року про перебування дитини на грудному вигодовуванні, довідку Шаровечківської сільської ради від 25 лютого 2019 року про місце реєстрації відповідачки та дитини, декларацію від 31 січня 2019 року про вибір лікаря для дитини, заяву на запис в чергу до дошкільного навчального закладу м. Хмельницького. ОСОБА_4 стверджує, що малолітня дитина не може бути відібрана від матері, оскільки перебуває на грудному вигодовуванні. Зазначає, що на розгляді в суді перебуває справа № 686/3740/19, зокрема і за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини. Вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, оскільки матеріали справи не містять документів уповноважених органів Чеської Республіки, в яких було б зазначено про незаконність перебування в Україні малолітньої ОСОБА_12. Ані Міністерство юстиції України, ані його територіальні органи з позовом про повернення ОСОБА_7 за місцем її проживання на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей до суду не звертались. Заявник посилається на те, що малолітня дитина майже два роки проживає на території України, є громадянкою України та вже прижилася в своєму новому середовищі, а суд апеляційної інстанції не надав правової оцінки висновку судової психологічної експертизи

від 08 жовтня 2020 року № 249/20-26. Вказує, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 січня 2020 року встановлено відносно відповідачки тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, отже при примусовому виконанні оскарженого рішення суду першої інстанції малолітня дитина буде розлучена з матір'ю. Також вказує на неналежну оцінку судами інтересів дитини.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надаючи пояснення у судовому засіданні в суді касаційної інстанції

позивач - ОСОБА_1 вказав, що його дружина намагається звинуватити його у вчиненні протиправних дій, але ці обвинувачення неправдиві, до правоохоронних органів вона не зверталась. ОСОБА_1 зазначив, що вони з дружиною не планували жити в Україні, на початку 2019 року приїхали з метою провести обряд хрещення дитини, яка є його єдиною дочкою, проте у їхні відносини втрутились батьки дружини, зокрема її матір. Він спілкувався з дитиною за допомогою відеозв'язку до листопада 2020 року.

У подальшому ОСОБА_3 зробила неможливим спілкування з нею й дочкою засобами зв'язку. Вказував, що намагався змінити обставини, які склались, та знайти вирішення проблеми спілкування з дружиною, але всі його пропозиції не сприймались ОСОБА_3.

У судовому засіданні в суді касаційної інстанції представник ОСОБА_5 - ОСОБА_2 підтримала зазначені у відзиві доводи, вказуючи, що позивач своєчасно звернувся з позовом про повернення дитини до Чеської Республіки, отже доводи касаційної скарги про те, що дитина прижилась у новому середовищі є необґрунтованими.

Вказувала, що відповідачка ухиляється від виконання рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Хмельницька районна державна адміністрація як орган опіки та піклування просить задовольнити касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що дитина прижилася в новому середовищі, адаптована до соціального оточення та сім'ї. На думку органу опіки та піклування, в разі повернення малолітньої ОСОБА_11 до Чеської Республіки дитина буде розлучена з матір'ю, що може заподіяти їй психічної або фізичної шкоди.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу та листі від 11 березня 2021 року Хмельницька районна державна адміністрація просить зупинити дію оскаржуваного рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 листопада 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Клопотання Хмельницької районної державної адміністрації про зупинення дії оскаржених судових рішень у справі до задоволення не підлягає, оскільки заявником не обґрунтована необхідність у зупиненні дії зазначених судових рішень. Оцінка необхідності зупинення дії оскарженого рішення суду першої інстанції надана в ухвалі Верховного Суду від 01 лютого

2021 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у відкритому судовому засіданні з викликом учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 листопада 2017 року ОСОБА_13 та ОСОБА_3 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим компетентним органом Чеської Республіки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_14 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим компетентним органом Чеської Республіки.

Відповідно до медичної довідки доктора медицини Дани Недєлкової

від 24 лютого 2019 року, виданої на замовлення ОСОБА_14 стосовно ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, обоє батьків разом з дитиною

18 разів були на огляді та отримували консультації в поліклініці. ОСОБА_13 завжди доглядав за гігієною дитини, міняв підгузки, роздягав дитину перед обстеженнями, зважуваннями та вимірюваннями, одягав, взірцево піклувався, задавав лікарю питання про догляд за дівчинкою. Зі сторони батька піклування про дитину було завжди добрим.

Згідно інформаційної системи відділення персональної документації та обліку населення відділу адміністративних справ Управління міського району Праги Чеської Республіки від 20 лютого 2019 року ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянкою Чеської Республіки та має постійне місце проживання (з 18 липня 2018 року по сьогодні) за адресою:

АДРЕСА_2.

08 січня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_13 разом із дочкою ОСОБА_15, вилетіли з Чеської Республіки до України (з пересадкою в Польщі) з метою відвідування батьків відповідачки і 26 січня 2019 року мали повернутися до Чеської Республіки, що підтверджується електронними квитками

від 06 січня 2019 року.

26 січня 2019 року ОСОБА_13 повернувся до Чеської Республіки. Відповідачка разом із дитиною залишились на території України.

Згідно виписки № 659 із медичної карти стаціонарного хворого Хмельницької міської дитячої лікарі ОСОБА_6 з 25 січня 2019 року

по 11 лютого 2019 року перебула на стаціонарному лікуванні з діагнозом: ГРВІ, гострий назофарингіт, інфекція сечовивідних шляхів, гіпертермічний синдром, функціональні розлади харчування.

21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління про міжнародний правовий захист дітей Уряду Чеської Республіки, яке ініціювало повернення дитини за місцем проживання шляхом направлення відповідної заяви Міністерству юстиції України.

У травні 2019 року ОСОБА_13 звернувся до суду з цим позовом.

Згідно підтвердження про надання соціальної допомоги публічно-благодійної організації Асоціації інтеграції та міграції від 09 серпня

2019 року ОСОБА_3 зверталася до Асоціації інтеграції та міграції вперше

02 травня 2018 року з приводу пологів і повідомила, що має проблеми з чоловіком, який фізично та психологічно тиранив її та погрожував після пологів відібрати дитину. Також ОСОБА_3 зверталась 04 липня 2018 року, посилаючись на те, що після народження дитини ситуація в сім'ї не змінилася, вона боялася, що чоловік може нашкодити дитині, зачинялася з дитиною у своїй кімнаті та боялася вийти із дому. 25 липня 2018 року відбувся супровід клієнтки до Інтервенційного центра, в якій остання отримала інформацію, що могла б їй допомогти у випадку прийняття рішення залишити чоловіка, вона була на прийомі у соціального працівника та психолога і повідомила, що хоче зберегти відносини з чоловіком та спробує з ним відвідати спільну терапію для обох партнерів. 31 серпня 2018 року заявниця повідомила про погрози зі сторони чоловіка і про її бажання поспілкуватися із соціальним працівником Інтервенційного центру, щоб піти туди з дитиною. 04 лютого 2019 року ОСОБА_3 просила порадити порядок дій при зверненні до Чеських урядових органів, щоб розповісти ситуацію про сварку із чоловіком, який з помсти подав заяву про викрадення дитини.

У відповідності до довідки посольства України в Чеській Республіці

від 13 липня 2018 року ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована громадянкою України.

Згідно довідок Шаровечківської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 21 лютого 2019 року №№ 229,230 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстровані у будинку АДРЕСА_3.

Висновком органу опіки та піклування Хмельницької районної державної адміністрації від 11 листопада 2019 року № 40/16-2882/12 визнано доцільними визначити місце проживання ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю ОСОБА_3 по АДРЕСА_3.

За інформацією Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від 14 листопада 2019 року № 6569/121/118/01-2019 ОСОБА_3

21 лютого 2019 року та 20 травня 2019 року зверталась із заявами щодо неправомірних дій її чоловіка ОСОБА_5. За результатами перевірки зазначених заяв було встановлено відсутність ознак кримінального правопорушення та підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У відповідності до висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи, складеного Хмельницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 08 жовтня 2020 року за № 249/20-26, дати відповідь на питання чи існує серйозний ризик того, що повернення малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, до Чеської Республіки поставить під загрозу заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить дитині нетерпиму обстановку в даному дослідженні є неможливим.

Малолітня дитина ОСОБА_6 прижилася в новому середовищі, про що свідчать відносини, які в неї є з оточуючими дорослими та дітьми, та їх прив'язаність до них.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року набрала чинності для України 11 січня 2006 року. Конвенція захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

За змістом частини другої статті 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті "а", можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Таким чином, виходячи зі змісту Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт "а" частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт "b" частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт "b" частини першої

статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.

У цій справі суди встановили, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянкою Чеської Республіки та з народження постійно проживала з матір'ю й з батьком за адресою: АДРЕСА_2. Обидва з батьків повноцінно здійснювали права піклування про дитину до її переміщення в Україну.

Частиною першою статті 12 Конвенції визначено, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Частиною другою статті 12, частинами першою, другою статті 13 та статтею 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

Обов'язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).

Стаття 13 Конвенції передбачає, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Про наявність того, що дитина прижилась у своєму новому середовищі, можуть свідчити наступні факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулась зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Відповідно до положень частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, поклавши в основу судового рішення оцінку найкращих інтересів дитини, належним чином оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_6 з моменту народження і до її переміщення на територію України постійно проживала у м. Прага Чеської Республіки, обидва з батьків здійснювали ефективно право піклування про неї, а також те, що утримання дитини на території України здійснене матір'ю без згоди батька порушує його право на піклування про дитину, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та повернення дитини до Чеської Республіки.

Відповідачкою не доведено, що ОСОБА_13 фактично не здійснював піклування щодо малолітньої ОСОБА_7 під час її проживання в Чеській Республіці, оскільки ініційований батьком спір про повернення дитини та досліджені судами письмові докази свідчать про його прагнення до здійснення піклування і реалізації своїх батьківських прав відносно малолітньої дитини. Надані позивачем докази підтверджують те, що з моменту народження і до погіршення сімейних стосунків й залишення відповідачки з донькою на території України батько приймав активну участь у піклуванні про дитину.

Відповідачкою не доведено наявності підстав для відмови у поверненні дитини за постійним місцем проживання до Чеської Республіки, зокрема не надано суду доказів на підтвердження того, що існує серйозний ризик того, що таке повернення загрожує дитині психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дівчинка потрапить у нестерпні умови.

Твердження ОСОБА_3 про те, що малолітня ОСОБА_6 станом на час розгляду справи у національних судах має зареєстроване місце проживання разом з матір'ю в Україні не може бути підставою для відмови у поверненні дитини до місця свого постійного проживання на підставі Конвенції

1980 року. Реєстрація місця проживання малолітньої ОСОБА_7 в Україні була здійснена без згоди батька після відмови ОСОБА_3 повернутися до Чеської Республіки разом із дитиною. Наявність у ОСОБА_7 громадянства України не може бути аргументом задля неповернення дитини до держави її постійного проживання (до моменту незаконного утримання), оскільки ані громадянство батьків, ані громадянство дитини не має вирішального значення при розгляді цього спору.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання касаційної скарги на неврахування судами висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 08 жовтня 2020 року № 249/20-26, відповідно до якого малолітня ОСОБА_6 прижилася в новому середовищі. Тривале перебування дитини на територїі України пов'язано з поведінкою матері, яка незаконно утримувала дитину на території України з січня

2019 року, ухилялась від виконання рішення суду першої інстанції

від 11 жовтня 2019 року, ухваленого в межах річного строку з моменту незаконного утримання дитини на території України, що підлягає негайному виконанню.

ОСОБА_13 до компетентних органів Чеської Республіки звернувся із заявою про повернення його доньки за місцем проживання 21 березня 2019 року, тобто протягом двох місяців з моменту неповернення ОСОБА_3 разом із дочкою до Чеської Республіки (26 січня 2019 року), а до суду з цим позовом -

у травні 2019 року.

Судами враховано вищенаведені обставини, а також вік дитини, зростання дитини в Україні в оточенні матері та її батьків, відсутність перешкод для інтеграції дитини до середовища на території м. Прага Чеської Республіки.

Також колегія суддів вважає за можливе звернути увагу на те, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2020 року ОСОБА_6 оголошена в розшук, оскільки вона та її мати відсутні за адресою їхнього проживання у будинку

АДРЕСА_3.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач вчиняв по відношенню до відповідачки насильницькі дії, погрожував їй не підтверджені достовірними доказами, а звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів України після самовільної зміни місця проживання дитини не можуть свідчити про наявність перешкод для повернення дитини (разом із матір'ю) до Чеської Республіки.

Задовольняючи позов про повернення дитини до місця її постійного місця проживання, суди попередніх інстанцій вирішили справу із урахуванням змісту статей 3,5,12,13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року та не приймали рішення про розлучення матері з дитиною. Так само суди не вирішували питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Суди встановили, що ОСОБА_6 має бути повернута до Чеської Республіки тим з батьків, хто змінив її місце проживання без згоди іншого, тобто ОСОБА_3. Лише у випадку, якщо ОСОБА_3 не поверне добровільно дитину за місцем проживання, дитина підлягає передачі батькові для забезпечення її повернення на територію Чеської Республіки.

Ухвала Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 січня 2020 року була винесена судом за поданням державного виконавця у зв'язку з тривалим невиконанням ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції у цій справі, а тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України встановлено до виконання зобов'язань за судовим рішенням про повернення дитини до місця її постійного проживання. Отже вказана ухвала суду не може бути підставою для розлучення дитини з матір'ю, яка має виконати зобов'язання, покладені на неї судовим рішенням по суті спору.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених упостанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 521/14556/16 та у постанові Верховного Суду України

від 18 червня 2014 року у справі № 6-58цс14, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах.

Колегія суддів вважає, що повернення ОСОБА_7 до Чеської Республіки здійснено з легітимною метою, передбаченою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, таке повернення відповідає інтересам дитини, яка народилась в Чеській Республіці та без згоди батька утримується матір'ю на території України. При цьому обом з батьків, враховуючи інтереси дитини та інтереси їх самих, доцільно здійснювати права піклування про дитину за погодженням між ними або

у порядку, визначеному рішенням компетентного органу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 11 жовтня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович