Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №368/655/17

Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

справа № 368/655/17

провадження № 61-35443св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року в складі судді Кириченка В. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачами в мережі Інтернет поширена недостовірна інформація про позивача, яка принижує його честь, гідність і ділову репутацію. ОСОБА_4 спричинено значну моральну шкоду внаслідок приниження честі, гідності і ділової репутації позивача як учасника бойових дій і державного діяча, ускладнення подальшого активного громадсько-політичного життя, ускладнення стосунків із громадськістю, яка негативно сприймає поширену відповідачами інформацію.

На підставі викладеного ОСОБА_4 просив: визнати опубліковані відомості ОСОБА_6 недостовірними і такими, що порушують його права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію; визнати наклепом дії ОСОБА_6 з виготовлення і поширення інформації, зобов'язати останнього спростувати поширювані ним недостовірні відомості та вилучити інформацію; визнати опубліковані та поширені ОСОБА_5 відомості недостовірними і такими, що порушують його права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію; визнати наклепом дії ОСОБА_5 з поширення інформації відносно позивача та зобов'язати спростувати відомості і вилучити інформацію; зобов'язати ОСОБА_6 ідентифікувати джерело інформації; стягнути з відповідачів моральну шкоду по 50 000 грн з кожного.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна інформація є суб'єктивною думкою автора, яку позивач вважає, що вона висловлена в образливій формі. Відповідно до статті 31 Закону України «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Разом з тим, позивач не довів, що саме відповідачі поширили вказану інформацію та не надав доказів на підтвердження вказаної обставини.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що довідкою Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» (далі - УЦПНА) підтверджено, що спірну інформаціюможе створити та розповсюдити будь-яка особа. Інформаційні запити на адресу державної адміністрації, які подані до суду, не містять даних, що ОСОБА_5 є власником веб-сайтів, про які вказує позивач. Допитаний в судовому засіданні за клопотанням ОСОБА_4 свідок також не підтвердив авторства спірної інформації. Отже, позивач не подав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а доказування в силу вимог процесуального закону не може ґрунтуватися на припущеннях.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачі поширили щодо позивача неправдиву інформацію, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, тому суди безпідставно відмовили у задоволенні позову. ОСОБА_4 подав докази на підтвердження заявлених вимог, зокрема довідку УЦПНА, яка підтверджує неправомірні дії ОСОБА_6 Крім того, суди залишили поза увагою покази свідків про те, що відповідачі збирали інформацію про позивача. Спірна інформація стосується безпосередньо позивача та побудована у формі образливих та принизливих звинувачень. Автор статей своїми публікаціями також націлено принижує гідність та авторитет позивача як очільника районної адміністрації.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

11 березня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що з лютого 2017 року за інтернет-адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті інтернет-видання «Єдина Країна» «Єдиная Страна» опубліковано ряд статей із зазначенням, що статті підписані головним редактором видання ОСОБА_6, а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_2», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_3

- «ІНФОРМАЦІЯ_4», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_5,

- «ІНФОРМАЦІЯ_6», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_7

- «ІНФОРМАЦІЯ_8», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_9,

- «ІНФОРМАЦІЯ_10 інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_11,

- «ІНФОРМАЦІЯ_12», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_13

- «ІНФОРМАЦІЯ_14», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_15

- «ІНФОРМАЦІЯ_16», інтернет-адреса статті:

ІНФОРМАЦІЯ_17.

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_2» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_4» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_6» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_8» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_12» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_14» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Частина статті «ІНФОРМАЦІЯ_16» має текст, на який посилається позивач, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_18».

Суди встановили, що частина тексту спірних статей має негативну (образливу) інформацію про позивача, а решта частина тексту є суб'єктивною оцінкою автора про дії позивача.

Суди також встановили, що за інтернет адресою: ІНФОРМАЦІЯ_19 в соціальній мережі «В Контакте» один з користувачів зареєстрований під ніком «ОСОБА_15».

ІНФОРМАЦІЯ_20 року о 0.11 год у соціальній мережі «В Контакте» на сторінці під ніком «ОСОБА_15» поширено інформацію про наявність, на думку автора, інформації відносно позивача, вказано наступне: «ІНФОРМАЦІЯ_21» та надав посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 за якою опублікована стаття ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_6».

ІНФОРМАЦІЯ_20 року о 20.01 год у соціальній мережі «В Контакте» на сторінці під ніком «ОСОБА_15» поширено інформацію про наявність, на думку автора, інформації відносно позивача, вказано наступне: «ІНФОРМАЦІЯ_22» та надав посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_9, за якою опублікована стаття ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_8».

ІНФОРМАЦІЯ_23 року о 18.15 год у соціальній мережі «В Контакте» на сторінці під ніком «ОСОБА_15» надано загалу посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_11, за якою опублікована стаття ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_10 та вказано «ІНФОРМАЦІЯ_24 ».

ІНФОРМАЦІЯ_25 року о 23.07 год в соціальній мережі «В Контакте» на своїй сторінці під ніком «ОСОБА_15» надано посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_13 за якою опублікована стаття ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_12».

ІНФОРМАЦІЯ_26 року о 21.22 год у соціальній мережі «В Контакте» на сторінці під ніком «ОСОБА_15» поширено інформацію про наявність, на думку автора, інформації відносно позивача, вказано наступне: «ІНФОРМАЦІЯ_27 та надано посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_15 за якою опублікована стаття ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_14».

ІНФОРМАЦІЯ_28 року о 20.50 год в соціальній мережі «В Контакте» на сторінці під ніком «ОСОБА_15» поширено інформацію про наявність, на думку автора, інформації відносно позивача, вказано наступне: «ІНФОРМАЦІЯ_29» та надано посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_17, за якою опублікована стаття ОСОБА_6 «ІНФОРМАЦІЯ_16».

Суди також встановили, що в соціальній мережі «Фейсбук» за інтернет адресою ІНФОРМАЦІЯ_30, один з користувачів зареєстрований під ніком «ІНФОРМАЦІЯ_31».

ІНФОРМАЦІЯ_32 року користувач в соціальній мережі «Фейсбук» на своїй сторінці під ніком «ІНФОРМАЦІЯ_31» надав посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_17, за якою опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_16».

ІНФОРМАЦІЯ_33 року користувач в соціальній мережі «Фейсбук» на своїй сторінці під ніком «ІНФОРМАЦІЯ_31» надав посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_15 за якою опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_14».

ІНФОРМАЦІЯ_26 року користувач в соціальній мережі «Фейсбук» на своїй сторінці під ніком «ІНФОРМАЦІЯ_31» поширив інформацію про наявність , на його думку, інформації відносно позивача, вказавши наступне: «ІНФОРМАЦІЯ_34» та надав посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_13 за якою опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_12».

ІНФОРМАЦІЯ_23 року користувач в соціальній мережі «Фейсбук» на своїй сторінці під ніком «ІНФОРМАЦІЯ_31» надав загалу посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_11, за якою опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_10 та загадав користувачам «ІНФОРМАЦІЯ_24 ».

ІНФОРМАЦІЯ_20 року користувач в соціальній мережі «Фейсбук» на своїй сторінці під ніком «ІНФОРМАЦІЯ_31» надав загалу посилання на інтернет-адресу ІНФОРМАЦІЯ_9, за якою опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_8».

У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв'язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

У силу положень статті 62 Конституції України один із основоположних принципів - презумпція невинуватості, а відповідно до вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, праву кожної особи на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про іншу особу/осіб недостовірну інформацію.

Частиною другою статті 302 ЦК України передбачено обов'язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

На думку ЄСПЛ, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Матеріали цієї справи не містять даних, що саме відповідачі поширювали спірну інформацію щодо позивача.

Таким чином, сам факт наявності спірної інформації без встановлення її автора належними та допустимими доказами, не може вважатись поширенням відповідачами відомостей, які порочать честь, гідність та репутацію позивача.

Доказів того, що відповідачі поширили недостовірну інформацію, зокрема в мережі Інтернет, яка стосується позивача та порушує його особисті немайнові права, що перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною другою статті 31 Закону України «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

При цьому, свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція. Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що спірна інформація є суб'єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача формі. Разом з тим, позивач не довів, що саме відповідачі поширили вказану інформацію та не надав доказів на підтвердження вказаної обставини.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 подав докази на підтвердження заявлених вимог, зокрема довідку УЦПНА, яка підтверджує неправомірні дії ОСОБА_6, оскільки в цій довідці міститься припущення, що спірна інформація поширена ОСОБА_6, який є ймовірно його власником. Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги, що згідно з показами свідків відповідачі збирали інформацію про позивача, не заслуговують на увагу, оскільки збирання інформації не може підтверджувати факт поширення неправдивої інформації щодо позивача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С.Висоцька

В.В. Пророк