Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №441/123/16

Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 441/123/16

провадження № 6-3332св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О.,

Кузнєцова В. О.,

Олійник А. С. (суддя - доповідач),

Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Керницька сільська рада,

треті особи: Городоцька державна нотаріальна контора, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 квітня 2016 року у складі судді Ференц О. І. та на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Мікуш Ю. Р., ПриколотиТ. І.,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Керницької сільської ради, треті особи: Городоцька державна нотаріальна контора, ОСОБА_6, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання протиправним і скасування рішення.

Позов обгрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, яка заповіла усе належне їй на момент смерті майно. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 грудня 2006 року державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Богаченко Н. С., ОСОБА_4 успадкувала житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 1.1553 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після прийняття спадщини, відповідно до довідки архівного відділу Городоцької районної державної адміністрації №34 від 6 червня 2014 року, спадкоємцю ОСОБА_4 стало відомо про те, що рішенням Керницької сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області № 88 від 30 листопада 1995 року спадкодавцю ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,36 га, а саме: 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,11 га для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач заперечує право власності померлого спадкодавця ОСОБА_7 та очікуване нею як спадкоємцем речове право на земельну ділянку, про що свідчить рішення №935 від 19 жовтня 2015 року про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Спірне рішення сільської ради про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою порушує її право власності, отже, є незаконним.

Пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет), який втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року №139-V «Про визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України», але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Рішення Керницької сільської ради № 88 від 30 листопада 1995 року зареєстроване в земельно-кадастровій книзі Керницької сільської ради за 1995 рік, тому на час смерті спадкодавцеві ОСОБА_7 належали на праві приватної власності земельні ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,36 га (0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,11 га - для ведення особистого селянського господарства).

Позивач просила визнати за нею право власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,36 га, а саме: 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,11 га для ведення особистого селянського господарства. Внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 25 грудня 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Городоцької державної нотаріальної контори Богаченко Н.С., за реєстровим номером № 2098. Включити до спадкового майна вказані земельні ділянки. Визнати протиправним та скасувати рішення Керницької сільської ради № 935 від 19 жовтня 2015 року про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 22 квітня 2016 року у позові ОСОБА_4 до Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області, треті особи: Городоцька державна нотаріальна контора, ОСОБА_9, про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання протиправним і скасування рішення відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що для оформлення права власності на земельну ділянку, крім рішення відповідного органу місцевого самоврядування, законодавство вимагає документи, що підтверджують розмір, форму і розташування земельної ділянки. Однак такі документи позивачем та його представниками до суду не надано.

У пункті 3 рішення Керницької сільської ради № 88 від 30 листопада 1995 року вказано, що розміри земельних ділянок будуть уточнені при виготовленні державного акта, а при відхиленні розмірів площ земельних ділянок більше 0,01 га повинні погоджуватися сільською радою.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на виконання вказаного рішення державний акт сільської ради виготовлено не було, розмір земельної ділянки не уточнено, документація щодо встановлення меж земельної ділянки відсутня, а отже, право на землю, надане Керницькою сільською радою, ОСОБА_7 реалізоване не було.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року відхилено апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, а рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 квітня 2016 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до рішення Керницької сільської ради № 88 від 30 листопада 1995 року ОСОБА_7 право на оформлення власності на земельну ділянку за життя не реалізувала, запис у земельно-кадастрову книгу підприємств, установ, організацій по Керницькій сільській раді Городоцького району Львівської області на підставі цього рішення не внесено, державний акт вона не отримала, технічну документацію на земельні ділянки виготовлено не було, право власності на земельні ділянки в порядку спадкування не увійшло до складу спадкового майна.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним та скасування рішення Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області № 935 від 19 жовтня 2015 року.

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 квітня 2016 року та ухвалу А

пеляційного суду Львівської області від 15 жовтня 2016 року.

28 листопада 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

13 березня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.

22 січня 2018 року цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційну скаргу обгрунтовано тим, що суди дійшли неправильних висновків у конкретних правовідносинах, не взяли до уваги докази у справі, неправильно застосували положення статті 17 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), яка на час виникнення спірних правовідносин регулювала виникнення права власності на земельні ділянки та передачу їх у приватну власність органами місцевого самоврядування. Згідно положень статті 17 ЗК України 1990 року та пункту 3 Декрету на час виникнення спірних правовідносин право власності на земельні ділянки виникало на підставі рішення органу місцевого самоврядування із відповідним записом у земельно-кадастрових книгах. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснювалася на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, відповідно до Декрету, до спадкоємців переходило право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Видача державного акта на землю є лише офіційним підтвердженням та визнанням права власності, а не підставою його виникнення. Такий правовий висновок було викладено в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12. Суд неправильно застосував норми матеріального права щодо з'ясування питання виникнення права приватної власності, а отже, право може бути реалізовано за зверненням особи із відповідною заявою про передачу земельної ділянки у власність. Суд відступив від правового висновку Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2012 року, викладеного у справі №6-31цс12, посилаючись у своєму рішенні на те, що предметом перегляду було неправильне застосування норм ЗК України 1990 року (у редакції 2001 року) щодо переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю чи споруду. Безпідставними є висновки суду про відсутність технічної документації на земельні ділянки та встановлення її меж. Суд безпідставно застосував норму статті 61 ЦПК України щодо доведеності обставин відсутності права приватної власності на земельну ділянку, на підставі рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2014 року, оскільки на момент набрання законної сили цим рішенням, сторонам у справі не було відомо про існування рішення Керницької сільської ради № 88 від 30 листопада 1995 року. Суди не дали належної оцінки довідці Керницької сільської ради від 26 листопада 2009 року, в якій вказано про запис у земельно - кадастровій книзі від 1995 року про користування земельною ділянкою ОСОБА_7 Суд апеляційної інстанції не з'ясував про існування рішення сільської ради за 1991 рік. Суди не надали належної оцінки тому факту, що рішення Керницької сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області №88 від 30 листопада 1995 року на час розгляду справи було чинним та є підставою для виникнення юридичних фактів.

В суді апеляційної інстанції позивач посилалася на Конвенцію з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, зазначала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, висновків у справах «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії» та у справі «Рисовський проти України» право заявника використовувати чотири гектари землі для фермерського господарства, яке ґрунтувалося на рішенні 1992 року, становило «майно», яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу. Проте апеляційний суд проігнорував її доводи.

У січні 2016 року ОСОБА_10 подала заперечення на касаційну скаргу, зазначаючи, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають установленим обставинам справи, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень. Керницька сільська рада на звернення ОСОБА_6 прийняла рішення про виділення прибудинкової (присадибної ділянки) в межах норм передбачених чинних законодавством, з метою виготовлення права власності на зазначену земельну ділянку. Рішення Керницької сільської ради було прийнято правомірно та на законних підставах.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Керницької сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області № 88 від 30 листопада 1995 року "Про передачу у приватну власність земельних ділянок" вирішено передати безоплатно у приватну власність громадянам земельні ділянки згідно поданих заяв (а.с.15).

Згідно додатку до вказаного рішення ОСОБА_7 передано у власність та постійне користування земельну ділянку загальною площею 0.36 га, а саме: 0.25 га - для обслуговування житлового будинку та 0.11 - га для ведення особистого підсобного господарства (а.с.16). Проте запис у земельно - кадастрову книгу за життя ОСОБА_7 не внесено.

Судами встановлено, що 14 жовтня 1998 року ОСОБА_7 склала заповіт, згідно якого заповіла ОСОБА_4 належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться в с. Керниці Городоцького району Львівської області, та все інше майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, все те, що буде їй належати на праві власності на день її смерті (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (бабуся позивача) померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.10).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 25 грудня 2006 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими і надвірними спорудами та земельної ділянки площею 1.1553 га на території Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.11, 63).

Згідно із записами земельно-кадастрової книги за 1995 рік ОСОБА_7 користувалася земельною ділянкою в розмірі 0,40 га, що підтверджується довідкою виконкому Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області № 1339 від 26 листопада 2009 року. Водночас остання також користувалася земельною ділянкою в розмірі 0,72 га (під будівництвом - 0,05 га і ведення особистого підсобного господарства - 0.67 га), що підтверджується записами погосподарської книги (а.с.17).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанції, дослідили в судовому засіданні земельно-кадастрову книгу підприємств, установ, організацій Керницької сільській раді Городоцького району Львівської області, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_7 користувалася земельною ділянкою площею 0,4 га, а також 0,1 га за межами населеного пункту, із загальної площі присадибної ділянки 0,25 га інших сільськогосподарських угідь та 0,05 га під будовами. Підстава проведеного запису - рішення № 11 від 11 липня 1991 року (а.с. 32 земельно-кадастрової книги).

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно земельно-кадастрової книги підприємств, установ, організацій по Керницькій сільській раді Городоцького району Львівської області, на аркуші 32 (зворот) в графі № 22 є запис, що на підставі рішення № 11 від 11 липня 1991 року закріплено за ОСОБА_7, земельну ділянку площею - 0,40 га.

Суд касаційної інстанції виходить з того, що як на підставу позову позивач посилалася на рішення Керницької сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області № 88 від 30 листопада 1995 року "Про передачу у приватну власність земельних ділянок" і саме на ці земельні ділянки просила визнати право власності в порядку спадкування.

Суди дійшли висновку, що відповідно до рішення Керницької сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області № 88 від 30 листопада 1995 року "Про передачу у приватну власність земельних ділянок"ОСОБА_7 не реалізувала право власності на земельні ділянки, оскільки не оформила його.

Згідно із частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року.

Згідно частини першої статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються або реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Дію статті 23 ЗК України 1990 року (на час прийняття рішення про передачу земель ОСОБА_7) було зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених статті 1 Декрету, а саме щодо громадян України, яким надавалися земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, пунктом 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Відповідно до статті 17 ЗК України 1990 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та статті 3 Декрету, передбачено, що право власності на земельні ділянки виникало на підставі рішення органу місцевого самоврядування та матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Доводи касаційної скарги про те, що на спірні правовідносини не поширюється стаття 17 ЗК України 1990 року є безпідставними, оскільки спеціальне регулювання Декретом було встановлено в частині посвідчення права власності на земельну ділянку. Тому стаття 17 ЗК України 1990 року застосовується з урахуванням положень Декрету.

З огляду на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що для оформлення права власності на земельну ділянку, крім рішення відповідного органу місцевого самоврядування, законодавство вимагає наявність документів, що підтверджують розмір, форму і розташування земельної ділянки, які позивачем до суду не було надано.

У пункті 3 рішення Керницької сільської ради №88 від 30 листопада 1995 року, зазначено, що розміри земельних ділянок будуть уточнені при виготовленні державного акта, а при відхиленні розмірів площ земельних ділянок більше 0,01 га повинні погоджуватися сільською радою.

Як встановлено судами, після прийняття рішення Керницькою сільською радою народних депутатів Городоцького району Львівської області № 88 від 30 листопада 1995 року, запис у земельну кадастрову книгу про передачу земельних ділянок ОСОБА_7 не внесено, державний акт на право приватної власності на землю у вказаних розмірах їй видано не було, до цього часу розмір її земельної ділянки не уточнено, документація щодо виносу в натурі меж земельної ділянки відсутня, тому право на землю, надане їй Керницькою сільською радою, реалізоване не було.

Доводи касаційної скарги про те, що видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення Керницької сільської ради народних депутатів Городоцького району Львівської області №88 від 30 листопада 1995 року і до спадкоємців переходить право отримати цей державний акт не спростовують висновки судів з огляду на те, що у позові відмовлено не з тих підстав, що відсутній запис у земельно-кадастрових документах відповідно до рішення сільської ради № 88 від 30 листопада 1995 року, яке посвідчує право приватної власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_7, а тому, розмір земельної ділянки ОСОБА_7 не уточнений, документації щодо виносу в натуру меж земельної ділянки немає.

З огляду на встановлені судами обставини та висновки судів, суд касаційної інстанції дійшов висновку що рішення судів є законнимим та обгрунтованими, оскільки без ідентифікації земельної ділянки захистити право позивача з урахуванням підстав позову в судовому порядку неможливо.

Посилання в касаційній скарзі на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12 є безпідставним, оскільки

висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду України, щодо застосування статті 3 Декрету, а саме посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Верховний Суд України вказував, що у разі наявності запису у земельно-кадастрових документах щодо передачі у приватну власність земельних ділянок обов'язковою є наступна видача державного акта. Верховний Суд України виклав правовий висновок, який має бути врахований судами з урахуванням встановлених у справі обставин.

Відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 12 січня 1993 року (чинній на час прийняття рішення Керницькою сільською радою Городоцького району Львівської області про передачу ОСОБА_7 у власність земельних ділянок) "Про порядок ведення державного земельного кадастру" до земельно-кадастрової документації належали кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно - територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях, сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.

Як встановлено судами, відомості про встановлення меж земельних ділянок, про визнання права власності на які в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 просить позивач, відсутні.

З огляду на встановлені судами обставини твердження в касаційній скарзі про відхід від правового висновку Верховного Суду України є необґрунтованими.

Відповідно до положень статті 61 ЦПК України (в редакції від 18 березня 2004 року №1618-VI) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2014 року у справі № 2-67/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою встановлено, що земельна ділянка, на якій розміщено будинковолодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_4, у постійне користування чи у власність сторонам, а також ОСОБА_7 не надавалася. На підставі рішення № 88 від 30 листопада 1995 року Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області вирішено питання про передачу у приватну власність громадянам земельні ділянки згідно поданих заяв та списку осіб.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 червня 2014 року у справі № 2-67/12 було встановлено, що ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку не реалізувала.

Отже, судом першої інстанції було зроблено посилання на вказане рішення суду з урахуванням інших встановлених обставин на обґрунтування свого висновку.

Відповідно до статті 12 ЗК України 2001 року (в редакції на час винесення Керницькою сільською радою Городоцького району Львівської області рішення № 935 від 19 жовтня 2015 року) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, зокрема, організація землеустрою.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одним із основних принципів місцевого самоврядування відповідно до статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є законність, тобто усі рішення, які приймаються органом місцевого самоврядування чи його посадовою особою, повинні відповідати Конституції та законам України.

Рішенням Керницької сільської ради № 377 від 29 грудня 2012 року перейменовано вулицю ІНФОРМАЦІЯ_2 Городоцького району Львівської області в с. Керниця на вулицю АДРЕСА_1.

У 2015 році ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,19 га, а також для обслуговування житлового будинку орієнтовною площею 0,19 га, яка перебуває у її користуванні у АДРЕСА_1 відповідно до рішення Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області № 935 від 19 жовтня 2015 року (а.с.18).

Суди першої та апеляційної інстанції з огляду на встановлені обставини дійшли також висновку про те, що надані у власність та в користування ОСОБА_7 земельні ділянки не увійшли до спадкового майна, тому не можуть бути визнані в судовому порядку за позивачем на праві власності. Тому відсутні і підстави для задоволення позову в частині внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за заповітом для визнання недійсним та скасування рішення Керницької сільської ради Городоцького району Львівської області № 935 від 19 жовтня 2015 року.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення Керницької сільської ради № 88 від 30 листопада 1995 року є чинним, а тому є підставою для виникнення юридичних фактів не заслуговують на увагу, оскільки позивач не довела межі, розміри, розміщення земельних ділянок, на яке виникло право власності у ОСОБА_7

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

Суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі, відповідно до положень статей 10, 60, 212 ЦПК України (у редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV), а також з урахуванням установлених у справі обставин, виходили з того, що організація землеустрою належить до компетенції органів місцевого самоврядування, останній у вказаній справі технічної документації на спірні земельні ділянки не затверджував, межі таких у натурі не встановлено, а суд не може вирішувати питання, які не віднесено законом до його компетенції.

Посилання в касаційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справах «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії»" від 24 червня 2003 року та "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року для обґрунтування непорушності права власності не заслуговують на увагу з таких підстав.

Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряються доводи про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, оскільки існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (справа "Раймондо проти Італії" від 22 лютого 1994 року, справа "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 04 вересня 2001 року, справа "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06 листопада 2008 року).

Оскільки позивач не довела виникнення у неї права власності на земельну ділянку, тому зазначена практика Європейського суду з прав людини не стосується предмета спору у вказаній справі.

Таким чином, доводи, наведені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального закону при прийнятті оскаржуваних судових актів не підтвердилися.

З огляду на викладені мотиви, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції, що позивач не довела, яка саме земельна ділянка, в яких межах була передана у власність та в користування ОСОБА_7, а захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник Г. І. Усик