Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2019 року у справі №170/74/17

Постанова

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 170/74/17

провадження № 61-30230св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2017 року у складі судді: Ковтуненка В. В. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Русинчука М. М., Матвійчук Л. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України», банк) про визнання недійсним додаткового договору.

Позовна заява мотивована тим, що 08 січня 2013 року він уклав із відповідачем договір № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. 12 серпня 2015 року між ним і банком було укладено додатковий договір № 1 та встановлено кредитну лінію в сумі 14 500 грн. Вказував, що додатковий договір № 1 від 12 серпня 2015 року до договору № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки не відповідає Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є недійсним.

ОСОБА_4 просив:

визнати недійсним додатковий договір № 1 від 12 серпня 2015 року до договору № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, укладений між ним і ПАТ «Державний ощадний банк України»;

стягнути судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що умови додаткового договору відповідають нормам цивільного законодавства та їм не суперечать, договір підписаний сторонами, що свідчить про досягнення згоди щодо істотних умов цього договору. Позивач при укладенні договору ознайомлений із наявними умовами кредитування, з описом відмінностей між ними, вартістю супутніх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговування та повернення, отримав усі необхідні роз'яснення, інформацію з питань основних економічних та правових вимог щодо надання кредиту від банку в письмовій формі. Позивачем не надано доказів того, що умови договору були несправедливими, та ними створений істотний дисбаланс у правах та обов'язках сторін на корить банку. Позивачем не доведено та не надано доказів обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний додатковий договір не відповідає правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відсутності графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом в обсязі і в порядку, що передбачені Законом України «Про захист прав споживачів». Банк до договору включив положення, які не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони є несправедливими.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 08 січня 2013 року позивач уклав з банком договір № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки.

12 серпня 2015 року було укладено додатковий договір № 1 до договору № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. Відповідно до умов цього договору банк надав позивачу платіжну картку «MasterCаrdElectronic» та встановлено кредитну лінію в сумі 14 500 грн. Процентна ставка за кредитом є фіксованою, сплачується щомісячно і становить: 27,00 % річних за користування кредитними коштами у всіх випадках, крім випадку користування кредитними коштами протягом Грейс-періоду; і 0,001 % річних за користування кредитними коштами протягом Грейс-періоду у випадку безготівкового розрахунку за товари та послуги з використанням платіжної картки.

Згідно з пунктом 1.2 додаткового договору № 1 до договору № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки (викладеного в новій редакції пункту 1.7.) клієнт доручає банку в порядку договірного списання списувати з рахунку у визначені для платежів строки вартість послуг, що наведені в Тарифах, у випадку користування держателями цими послугами, суми нарахованих процентів за кредитом, обов'язкових щомісячних платежів, курсові різниці за операціями у валюті, що є відмінною від валюти рахунку; сум пені та/або штрафів за цим договором, а також іншими договорами, що укладені між клієнтом та банком. Банк є отримувачем коштів по вказаному договірному списанню. Договірне списання може здійснюватися з будь-якого рахунку клієнта, відкритого в банку, реквізити якого відомі сторонам.

У пункті 4.3 додаткового договору № 1 до договору № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки передбачено, що сплата обов'язкового місячного платежу, процентів за кредитом та за несанкціонованим овердрафтом здійснюється щомісячно. При надходженні на рахунок коштів, вони направляються на погашення заборгованості та сплату платежів за кредитом у послідовності, визначеній правилами.

Суди встановили, що позивач був ознайомлений з умовами додаткового договору № 1, зокрема і щодо надання кредитних коштів, про що свідчить його особистий підпис на цьому додатковому договорі № 1. Позивач при укладенні договору ознайомлений із наявними умовами кредитування, з описом відмінностей між ними, вартістю супутніх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговування та повернення, отримав усі необхідні роз'яснення, інформацію з питань основних економічних та правових вимог щодо надання кредиту від банку в письмовій формі.Позивачем не надано доказів того, що умови кредитного договору були несправедливими, та ними створений істотний дисбаланс у правах та обов'язках сторін на корить банку.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці..

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що позивач не довів підстав для визнання недійсним додаткового договору № 1 від 12 серпня 2015 року до договору № 283968 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель