Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2019 року у справі №359/286/18

+

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 359/286/18

провадження № 61-11865св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1, Бориспільська районна державна адміністрація Київської області,

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2019 року в складі судді Журавського В. В. і постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури, в інтересах держави, в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київської ОДА), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і просив: визнати недійсним розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільської РДА) від 24 липня 2008 року № 4929, від 25 липня 2008 року № 5026, від 25 липня 2008 року №5038, від 25 липня 2009 року № 1579; визнати недійсними такі державні акти, якими посвідчено право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва, які розташовуються на території Головурівської сільської ради Бориспільського району, а саме: від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613304 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0221 площею 0,4988 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613305 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0222 площею 0,4988 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613306 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0223 площею 0,4987 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ №613303 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0224 площею 0,4989 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613300 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0225 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613301 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0226 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613302 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0227 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613299 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0228 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613295 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0229 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613298 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0230 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613296 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0231 площею 0,5000 га; державний акт від 04 березня 2010 року серії ЯИ № 613297 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882900:03:002:0232 площею 0,5000 га, витребувати на користь держави в особі Київської ОДА із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 зазначені земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що перевіркою законності відведення у власність громадянам земельних ділянок на території Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області встановлено, що розпорядженням Бориспільської РДА від 24 липня 2008 року №4929, від 25 липня 2008 року № 5026 та №5038, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Головурівської сільської ради.

На підставі зазначених рішень видані державні акти на право приватної власності на землю, а саме: ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,9953 га, кадастровий номер 3220882900:03:002:0218, ОСОБА_3-2,0000 га, кадастровий номер 3220882900:03:002:0205; ОСОБА_4-2,0000 га, кадастровий номер 3220882900:03:002:1197.

У подальшому вказані земельні ділянки відчужені на користь ОСОБА_1 та розділені кожна з земельних ділянок на чотири земельні ділянки із зміною цільового призначення - на ведення садівництва.

Кінцевим власником спірних земельних ділянок на даний час є ОСОБА_1

Бориспільська РДА перевищила повноваження та всупереч чинному законодавству незаконно розпорядилася землею, яка відноситься до категорії земель водного фонду. Оскільки вказані земельні ділянки накладаються на водні поверхні та острови акваторії Канівського водосховища річки Дніпро. Тому землі, які передані Бориспільською РДА у власність громадян, є землями водного фонду і не могли бути придатними для використання під садівництво та городництво. Вказуючи на те, що спірні земельні ділянки не могли бути надані у приватну власність, оскільки відносяться до земель водного фонду щодо них встановлено спеціальний правовий режим - обмежено в обороті, передача їх у приватну власність відбулась з порушенням встановленого законом порядку, прокурор просив позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2019 року в задоволенні позову керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської ОДА про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Бориспільська РДА не мала права розпоряджатися земельними ділянками, оскільки вони відносилися до земель водного фонду, зокрема водної поверхні та островів в акваторії Канівського водосховища р. Дніпро. Тому повноваженнями щодо розпорядження землями такої категорії наділена виключно Київська ОДА. Проте прокурор пропустив трирічний строк звернення до суду з позовом, оскільки Київська ОДА, в інтересах, якої заявлено позов мала можливість довідатись про порушення своїх прав з часу реєстрації права власності на спірні земельні ділянки на підставі державних актів на право власності на землю за фізичними особами.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що позивач не довів, що держава в особі органу, в інтересах якого подано позов, не могла довідатись про порушення своїх прав з часу реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за фізичними особами.

Посилання на проведення перевірки в 2017 році та отримання відповіді прокурором про накладення земельних ділянок, які він просить витребувати на землі водного фонду судом відхилено, оскільки Київська ОДА, в разі належного виконання посадових обов'язків уповноваженими особами мала всі повноваження та можливості проконтролювати вибуття земельних ділянок з власності держави до фізичних осіб.

Докази того, що позивач не мав об'єктивної можливості довідатись про відчуження земель держави на користь фізичних осіб з 2008 по 2010 рік, відсутні, тому правомірно застосував наслідки пропуску позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 червня 2019 року перший заступник прокурора Київської області надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року, просив суд касаційної інстанції скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року відкрите касаційне провадження за зазначеною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми щодо спливу позовної давності. При цьому суди встановили факт порушення норм земельного та водного законодавства під час передання безоплатно у власність спірних земельних ділянок, а саме, що рішення про передання ділянок приймалося неуповноваженим органом. При цьому, відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України) острови та водосховища можуть передаватися лише в оренду. Крім того, для ведення особистого сільського господарства не можуть передаватися землі водного фонду. На таких землях заборонено розорювання, садівництво, городництво та встановлюється особливий режим господарської діяльності.

З огляду на ці заборони будь-яке відчуження такої землі з державної власності є нікчемним.

Висновки судів про початок перебігу позовної давності з моменту видання оскаржених розпоряджень або проведення 15 квітня 2011 року виїмки спірних розпоряджень Бориспільським міським районним відділом Управління СБУ в Київській області у межах досудового розслідування в кримінальному провадженні № 420161111000001, не підтверджується наявними у справі доказами, оскільки не свідчать про обізнаність Київської обласної прокуратури з фактами, якими обґрунтовані позовні вимоги.

Про допущені порушення при переданні у власність спірних земельних ділянок прокуратурі стало відомо лише у 2017 році під час проведення перевірки, під час якої опрацьована документації із землеустрою на спірну земельну ділянку та відповіді на зроблені прокуратурою запити. Поза такими діями прокурор позбавлений можливості встановлювати факти порушень земельного законодавства. У Київської ОДА такої можливості також не було з огляду на зміст спірних рішень щодо передання земельних ділянок у приватну власність, оскільки вони передавалися не як землі водного фонду, а як землі для ведення селянського господарства.

Апеляційний суд не застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року № 372/1387/13, та виходив з гіпотетичної можливості прокуратури довідатися про порушення, якими обґрунтований позов.

Також не враховані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц. від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц, .

Крім того, не застосовано правовий висновок Верховного Суду, зазначений у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц., про те, що земельні ділянки не вибувають у разі таких порушень з державної власності, оскільки їхнє розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності.

В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, набувач спірної землі, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Правовий титул власника спірних земельних ділянок належним чином не припинений.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про пріоритет захисту навколишнього природного середовища, прибережної зони, зокрема, пляжів, місць, відкритих для всіх.

В даному випадку держава здійснює правомірне втручання у право особи щодо майна, оскільки діє у суспільних інтересах, що полягають у відновленні встановленого правового порядку щодо розпорядження землями водного фонду - національним багатством України шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення вимог закону.

Позиції інших учасників

12 грудня 2019 відповідач ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 придбав земельні ділянки за договором купівлі-продажу, є добросовісним їх набувачем, у якого вони не можуть бути витребувані. Витребування земельних ділянок у нього призведе до покладення на нього надмірного тягаря.

Позовна давність починає обраховуватися з дня, коли про порушення міг дізнатися той орган, що представляє державу у спірних правовідносинах, а не прокуратура (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц, і № 469/1203/15-ц, постанова Верховного Суду від 12 квітня 2017 року в справі № 6-1852цс16). У цій справі це Київська ОДА, яка могла довідатися про порушення у 2008 році. А в 2011 році відбулася виїмка спірних рішень Бориспільською РДА.

На позивача покладений обов'язок доведення того, що раніше він не міг дізнатися про порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Прокуратура втрутилася у приватні правовідносини неправомірно, оскільки не є стороною спору, а підстави представництва прокуратурою інтересів у суді, визначених у частині 3 статті 131-1 Конституції України відсутні.

Прокурор має обґрунтувати підстави для звернення з позовом, що відповідає практиці Верховного Суду та рішенню Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року у справі № 3-234/2018 (3058/18).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 1 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини, встановлені судом

Розпорядженням Бориспільської РДА від 24 липня 2008 року № 4929 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею відповідно 1,9953 га на території Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

Іншими розпорядженнями Бориспільської РДА від 25 липня 2008 року № 5026 і № 5038 затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 земельних ділянок площею по 2,0000 га на території Головурівської сільської ради Бориспільського району Київської області для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаних розпоряджень Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі видано такі державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЖ № 680798, що посвідчує право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0205 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в адміністративних межах Головурівської сільської ради Бориспільського району; серії ЯЖ № 680797, що посвідчує право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 1,9953 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0218, яка знаходиться в адміністративних межах Головурівської сільської ради Бориспільського району, серії ЯЖ №680789, що посвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0197, яка знаходиться в адміністративних межах Головурівської сільської ради Бориспільського району.

Відповідно до договорів купівлі-продажу ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відчужили вказані земельні ділянки на користь ОСОБА_1.

У подальшому ОСОБА_1 кожну з трьох земельних ділянок розділив на чотири окремі земельні ділянки та отримав наступні державні акти: серії ЯЖ № 870124 площею 0,4988 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0221, серії ЯЖ №870125 площею 0,4988 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0222, серії ЯЖ №870126 площею 0,4987 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0223, серії ЯЖ №870127 площею 0,4989 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0224; серії ЯЖ №870132 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0225, серії ЯЖ №870133 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0226, серії ЯЖ №870135 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0227, серії ЯЖ № 870134 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0228, серії ЯЖ №870128 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0229, серії ЯЖ №870129 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0230, серії ЯЖ №870130 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0231, серії ЯЖ №870131 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0232.

Крім цього, на підставі розпорядження Бориспільської РДА від 25 травня 2009 року № 1579 цільове призначення вказаних земельних ділянок, належних ОСОБА_1, змінено з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва.

У зв'язку із зміною цільового призначення земельних ділянок ОСОБА_1 отримав такі державні акти: серії ЯИ №613304 площею 0,4988 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0221, серії ЯИ №613305 площею 0,4988 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0222, серії ЯИ №613306 площею 0,4987 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0223, серії ЯИ №613303 площею 0,4989 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0224, серії ЯИ №613300 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0225, серії ЯИ №613301 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0226, серії ЯИ №613302 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0227, серії ЯИ №613299 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0228, серії ЯИ №613295 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0229, серії ЯИ №613298 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0230, серії ЯИ №613296 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0231, серії ЯИ №613297 площею 0,5000 га з кадастровим номером 3220882900:03:002:0232 (а. с.43-54).

Згідно з листом Київського державного підприємства "Київгеоінформатика" від 04 серпня 2017 року № 01-01/445 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882900:03:002:0221 - 0232 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та острови акваторії Канівського водосховища на р. Дніпро.

Зазначене підтверджується схемою накладення вказаних земельних ділянок на землі водного фонду на території Бориспільського району, викопіюванням з ортофотопланів станом на 2008 рік та матеріалів космічної зйомки станом на 2016 рік з відповідною схемою із зазначенням кадастрових номерів спірних земельних ділянок.

Бориспільська РДА не мала права розпоряджатися земельними ділянками, оскільки вони належали до земель водного фонду, зокрема, водної поверхні та островів в акваторії Канівського водосховища р. Дніпро, а повноваженнями щодо розпорядження землями такої категорії наділена лише Київська ОДА.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій неправильно відмовлено у задоволенні позовних вимог з посиланням на позовну давність є обґрунтованими.

Відповідно до частин 3 і 4 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно із статтею 17 ЗК Українидо повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених статтею 17 ЗК України; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених статтею 17 ЗК України; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

У статті 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Київської ОДА.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватнихосіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

У силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, відповідач, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки, передані у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на водну поверхню та острови акваторії Канівського водосховища на р. Дніпро, а тому Бориспільська РДА не була наділена повноваженнями щодо розпорядження землями такої категорії.

Частиною 2 статті 59 ЗК України обмежено можливість передання земель водного фонду у приватну власність шляхом безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Окрім того, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати громадянам та юридичним особам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).

Отже, спірні земельні ділянки є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, передбачених у статті 59 ЗК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ЗК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного кодексу України слід розглядати як непов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

З огляду на це, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, помилково відмовив у задоволенні позову з посиланням на закінчення позовної давності на час звернення з позовом до суду.

Згідно із частиною 2 статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

За частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Вимоги про повернення у державну власність спірних земельних ділянок

є ефективним способом захисту у цій справі, оскільки забезпечує усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження майном шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Судове рішення про повернення у державну власність земельної ділянки, яке набрало законної сили, підтверджує набуття права власності на нерухоме майно і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин вищевказані норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначає критерії правомірності втручання держави в право на мирне володіння майном.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, рішеннях у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний ", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного ", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13,14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За статтями 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе статтями 4, 5 ЗК України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, частину 1 статті 83, частину 1 статті 84, статті 122 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної власності, становлять "суспільний ", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Колегія Верховного Суду звертає увагу на те, що повернення у державну власність спірних земельних ділянок переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних земельних ділянок водного фонду.

У цій справі суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок

у державну власність спрямований на задоволення соціальної потреби

у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу України на землі водного фонду, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх передання у приватну власність.

З огляду на викладене, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні цих земель у власності з метою використання всупереч їх цільового призначення.

Тому втручання у права відповідачів Верховний Суд вважає таким, що відповідає принципу пропорційності і згідно практики Європейського суду з прав людин у справах про право осіб мирно володіти майном відповідно до статті

1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Depalle v. France, № 34044/02, від 29 березня 2010 року).

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку позивач як власник земельних ділянок, вважаючи право власності на них порушеним, вправі вимагати усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема, шляхом повернення таких ділянок.

Відповідач, оплативши вартість земельних ділянок на користь їх продавців, може використовувати право на судовий захист своїх майнових інтересів.

Враховуючи, що відповідач володіє спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав для цього, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, шляхом повернення таких ділянок відповідачем позивачу.

Ураховуючи викладене й те, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, оскаржені розпорядження Бориспільської РДА Київської області прийняті з порушенням вимог земельного та водного законодавства, а тому наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання їх незаконними і скасування.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видачі державних актів).

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час видачі державних актів та до 01 травня 2009 року).

У постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. А тому суди мали відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

Таким чином відсутні правові підстави для визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих Бориспільської РДА Київської області на спірні земельні ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню в частині повернення відповідачем земельних ділянок і визнання незаконними та скасування розпоряджень Бориспільської РДА.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга відповідача задоволена частково, наявні підстави для розподілу судових витрат.

Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 28 475,01 грн, за подання апеляційної скарги - 42 712,51 грн і касаційної скарги - 56 950,01
грн, а загалом - 128 137,53 грн. Такі судові витрати мають бути стягнуті на його користь з відповідачів пропорційно до розміру задоволених до них позовних вимог, а саме: з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12 937,50 грн, а з Бориспільської районної державної адміністрації - 28 800 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року скасувати.

Позов керівника Бориспільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації від 24 липня 2008 року № 4929, від 25 липня 2008 року № 5026,5038, від 25 липня 2009 року № 1579.

Зобов'язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Київської обласної державної адміністрації земельні ділянки, які розташовуються на території Головурівської сільської ради Бориспільського району, з кадастровим номером undefined площею 0,4988 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0222 площею 0,4988 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0223 площею 0,4987 га; з кадастровим номером undefined площею 0,4989 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0225 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0226 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0227 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0228 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0229 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0230 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0231 площею 0,5000 га; з кадастровим номером 3220882900:03:002:0232 площею 0,5000 га.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь прокуратури Київської області судовий збір з ОСОБА_1 у розмірі 12 937,50 грн, з Бориспільської районної державної адміністрації у розмірі28 800 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов