Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.08.2025 року у справі №491/1007/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 491/1007/21

провадження № 61-12284св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ананьївської міської ради,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ананьївської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 про скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки

за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Коновалової В. А., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ананьївської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 20 вересня 2017 року № 15-10472/13-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення»; визнати недійсним договір оренди від 25 червня 2019 року земельної ділянки сільськогосподарського призначення: для ведення фермерського господарства площею 78,3966 га, кадастровий номер 5120284600:01:001:0730, розташованої на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області за межами населеного пункту, строком на 7 років; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 25 червня 2019 року № 32168995 з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5120284600:01:001:0730 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 534919651202) за ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Ананьївській міській раді земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5120284600:01:001:0730, площею 78,3966 га, що розташована на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 20 вересня 2017 року № 15-10472/13-17-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду строком на 7 років земельної ділянки і надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 78,3966 га, в тому числі ріллі 78,3966 га (кадастровий номер 5120284600:01:001:0730), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення фермерського господарства.

На виконання вказаного наказу між ГУ Держгеокадастру і ОСОБА_1 25 червня 2019 року укладено договір оренди земельної ділянки № 341/57-19-Д та передано ОСОБА_1 в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення земельну ділянку площею 78,3966 га для ведення фермерського господарства строком на 7 років.

У подальшому відомості щодо права оренди цієї земельної ділянки внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і Реєстру прав власності за № 32168995 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 534919651202).

Зазначив, що вказаний наказ ГУ Держгеокадастру підлягає скасуванню, зазначений договір оренди - визнанню недійсним, а земельна ділянка підлягає поверненню, оскільки при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 земельної ділянки ГУ Держгеокадастру повинно було пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

ОСОБА_1 не є засновником будь-яких фермерських господарств; сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми на праві власності за нею також не обліковуються

Таким чином, дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання нею в користування вказаної земельної ділянки площею 78,3966 га за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені статями 124 134 ЗК України (в редакції, що діяла на той час), що суперечить вимогам законодавства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Любашівський районний суд Одеської області рішенням від 27 лютого 2023 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував наказ ГУ Держгеокадастру від 20 вересня 2017 року № 15-10472/13-17-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення». Визнав недійсним договір оренди від 25 червня 2019 року земельної ділянки сільськогосподарського призначення: для ведення фермерського господарства площею 78,3966 га, кадастровий номер 5120284600:01:001:0730, розташованої на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області за межами населеного пункту, строком на 7 років. Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 25 червня 2019 року № 32168995 з одночасним припиненням права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5120284600:01:001:0730 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 534919651202) за ОСОБА_1 . Зобов`язав ОСОБА_1 повернути Ананьївській міській раді земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 5120284600:01:001:0730, площею 78,3966 га, що розташована на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району Одеської області (за межами населеного пункту). Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки, передаючи в оренду спірну земельну ділянку, ГУ Держгеокадастру не пересвідчилося в дійсності волевиявлення ОСОБА_1 на створення фермерського господарства з метою вироблення товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації для отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, не перевірило, чи матиме можливість фермерське господарство, створене заявником, обробляти орендовані землі, чи буде досягнуто законної мети оренди земельних ділянок, тож оспорений наказ, як прийнятий з порушенням норм статей 116 118 121 123 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», є незаконним та підлягає скасуванню. Оскільки ОСОБА_1 на день звернення до суду не утворила фермерського господарства, її дії з отримання земельної ділянки поза межами обов`язкової процедури -земельних торгів порушують законну мету її отримання в оренду та спричиняють втрати державним бюджетом коштів від земельного аукціону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Одеський апеляційний суд постановою від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 лютого 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову з посиланням на те, що, отримавши в оренду спірну земельну ділянку, відповідачка не створила фермерського господарства, оскільки в національному законодавстві не встановлено будь-яких вимог щодо строків, у які громадяни, які отримали земельну ділянку у порядку визначеному статтею 118 ЗК України та статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство», мають зареєструвати фермерське господарство у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2024 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 908/423/20, від 03 жовтня 2023 року у справі № 922/3953/21.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що згідно з усталеною практикою надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Водночас відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

У жовтні 2024 року ГУ Держгеокадастру подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав їм належну правову оцінку.

У липні 2025 року ГУ Держгеокадастру подало додаткові письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про затвердження документів землеустрою та передання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, до якої долучила: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який містив документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі; витяг з Державного земельного кадастру; витяг з технічної документації; агротехнічний паспорт; рішення суду у справі № 815/1753/15.

На підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 20 вересня 2017 року № 15-10472/13-17-СГ затверджено проект землеустрою і надано ОСОБА_1 в оренду строком на 7 років земельну ділянку площею 78,3966 га, в тому числі ріллі 78,3966 га (кадастровий номер 5120284600:01:001:0730), із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення фермерського господарства, що розташована на території Новогеоргіївської сільської ради Ананьївського району.

На підставі зазначеного наказу 25 червня 2019 року між ГУ Держгеокадастру і ОСОБА_1 укладено строком на 7 років договір оренди № 341/57-19-Д вказаної ділянки площею 78,3966 га, кадастровий номер 5120284600:01:001:0730, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, без зміни цільового призначення - для ведення фермерського господарства, розташованої на території Новогеоргііївської сільської ради Ананьївського району Одеської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон України «Про фермерське господарство».

Відповідно до частини першої статті 5, частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Водночас відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» випливає, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» і статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю - як передумова створення фермерського господарства; створення фермерського господарства, унаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого у межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, у процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, яке і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Ураховуючи викладене, спори щодо користування землями призначеними для фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 615/1008/20 (провадження № 61-13384св21).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суди всупереч вказаним нормам закону не звернули уваги на те, що у цій справі спір виник між прокурором, центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, та фізичною особою з приводу отримання у користування земельної ділянки для створення і ведення фермерського господарства, тому цей підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення встановлених правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення правил юрисдикції загальних судів.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правової природи спірних правовідносин, які виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та помилково розглянули її в порядку цивільного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

З огляду на мотиви цієї постанови Верховний Суд не аналізує інших доводів касаційної скарги.

Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює заявнику його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 27 лютого 2023 року 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 липня 2024 року скасувати.

Провадження у справі № 491/1007/21 за позовом керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Ананьївської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_1 про скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки закрити.

Повідомити позивача, що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов