Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.07.2023 року у справі №206/1157/20
Постанова КЦС ВП від 20.07.2023 року у справі №206/1157/20

Постанова

Іменем України

20 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 206/1157/20

провадження № 61-11219св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сінцової Тетяни Володимирівни на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року, ухвалене у складі судді Румянцева О. П., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради (далі - УДАБК Дніпровської міської ради), про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою шляхом знесення самовільно побудованої споруди.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що є власником житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0961 га, кадастровий номер 1210100000:349:0022, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 листопада 2012 року №1570 та державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯА №830906 від 29 грудня 2005 року.

Згідно з інформаційною довідкою від 26 грудня 2019 року з Державного реєстру прав на нерухоме майно, власником житлового будинку із господарсько-побутовими будівлями та земельними ділянками, площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:09:349:0035, за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 , який проводить роботи з реконструкції свого будинку. Позивач вказувала, що добудована частина будинку розширена до межі суміжної ділянки з її ділянкою, знаходиться занадто близько до стіни житлового будинку позивача та затуляє його від світла, а дощові води з даху добудови ОСОБА_2 у великій кількості попадають під фундамент житлового будинку позивача, руйнуючи його, на стінах з`явилась пліснява.

За зверненням позивача, УДАБК Дніпровської міської ради провело позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою: АДРЕСА_2 . Листом Управління повідомлено, що власником об`єкта за зазначеною адресою виконуються будівельні роботи з реконструкції житлового будинку без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що є порушенням пункту 1 частини першої статті 34, частини першої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що стало підставою для притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.

Технічним висновком експерта Лісєєнко А. О. від 17 грудня 2019 року про відповідність будівельним нормам і правилам під час реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2 відносно житлового будинку АДРЕСА_1 встановлено, що:

1) Нормальні умови експлуатації житлового будинку АДРЕСА_1 порушені: розділ «Садибна забудова» пункт 6.1.40 «При розташуванні житлових будинків та громадських будівель на земельних ділянках необхідно забезпечувати вимоги санітарних норм та пожежних вимог, у тому числі для житлових та громадських будинків на суміжних земельних ділянках»; Державні будівельні норми (далі - ДБН) В 2.2-15-2019, пункт 10.18 «Зміна габаритів житлового будинку в результаті реконструкції не повинна погіршувати нормативні інсоляції, природного освітлення, вібро- та звукоізоляції розташованих поруч будинках»;

2) Найбільша відстань між житловим будинком АДРЕСА_2 з гаражем та житловим будинком АДРЕСА_3 з гаражем - від 2,0 до 2,34 м. Порушення ДБН Б. 2.2 - 12.2019 розділ 15 «Протипожежні вимоги», таблиця 15.2 «Протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств, гаражами». Відстань між житловим будинком АДРЕСА_2 з гаражем та житловим будинком АДРЕСА_1 з гаражем, які відносяться до ІІІ ступеню вогнестійкості повинна бути - 8,0 м;

3) Відсутність інсоляції через малу відстань між житловими будинками та висоту будинку АДРЕСА_2 . Порушення ДБН Б 2.2-12:2019 розділ «Садибна забудова» пункт 6.1.41 «При цьому має бути забезпечене виконання необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок». Житловий будинок АДРЕСА_1 з гаражем має організований водостік з покрівлі. Відстань між покрівлями житлових будинків АДРЕСА_2 з гаражем та АДРЕСА_1 з гаражем - від 0,4 м до 0,7 м.

Отже, проведена ОСОБА_2 реконструкція його житлового будинку є самочинним будівництвом, що завдає шкоди та несе потенційну загрозу життю, здоров`ю й майну ОСОБА_1 та членів її сім`ї. Однак, ОСОБА_2 добровільно відмовляється проводити перебудову з метою приведення будівництва у відповідність до будівельних і санітарних норм.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову, ОСОБА_1 просила суд:

- усунути їй перешкоди у користуванні будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення ОСОБА_2 житлового будинку з добудованим гаражем, розташованого у житловій забудові АДРЕСА_2 , на земельній ділянці, кадастровий номер 1210100000:09:349:0035, з лівого боку житлового будинку АДРЕСА_1 на відстані від 2 м до 2,34 м;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності - 29907936, вчинену на підставі рішення державного нотаріуса Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорішко О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 січня 2019 року, індексний номер: 45110159;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації, складену ОСОБА_2 та зареєстровану УДАБК Дніпровської міської ради, серія ДП №141201390043 від 18 травня 2020 року.

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - УДАБК Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні будинком, шляхом знесення самовільно побудованої споруди.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 мотивував тим, що ОСОБА_1 є власником суміжної ділянки № НОМЕР_1 . Конструкція ухильної покрівлі домоволодіння АДРЕСА_1 виходить за межу земельної ділянки на відстань близько 0,150 м, та не відповідає діючим нормативним вимогам щодо планування та забудови територій і таким чином ОСОБА_1 під час будівництва свого будинку не дотрималася існуючих Державних будівельних норм.

ОСОБА_2 просив суд усунути перешкоди у користуванні будинком за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві власності шляхом знесення самовільно побудованих споруд: прибудова (літ. «А-1-1»), гараж (літ. «И»), до житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Протокольною ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони у відповідності зі своїм процесуальним обов`язком, визначеним статтями 12 81 ЦПК України, належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог не надали.

При цьому суд першої інстанції, надавши оцінку висновку судової будівельно-технічної експертизи, критично поставився до висновків щодо істотного порушення будівельних норм і правил. При цьому врахував пояснення відповідача, що будівництво на підставі рішення-дозволу ним було завершено в 2010 році, а право власності зареєстровано в 2018 році, тобто до 01 жовтня 2019 року. Зазначені обставини щодо періоду будівництва збігаються з наданими в судовому засіданні показами свідка. Так, ДБН В 2.2-15-2019 Планування та забудова територій, на які міститься посилання у технічному висновку, набрали чинності 01 жовтня 2019 року, тоді як дозвіл на реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_2 отримано у 2006 році, а будівництво було закінчено у 2010 році. Суд вказав, що нові вимоги не можуть змінювати стан вже зведеної побудови, оскільки за загальним правилом, закон не має зворотної дії. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом порушення ОСОБА_2 прав позивача щодо користування будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, суд першої інстанції вказав, що вимога про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації стосується безпосередньо УДАБК Дніпровської міської ради та ОСОБА_2 , права ОСОБА_1 у зазначених правовідносинах не можуть бути порушенні фактом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості, на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, у зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси ОСОБА_1 не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Крім того, статтею 39-1 Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом. Разом з тим, недостовірні дані мають відповідати одній із таких умов, які дають підстави вважити об`єкт самочинним будівництвом: об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об`єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об`єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта. Наявність інших недостовірних даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації.

Спростовуючи доводи позивача за зустрічним позовом про порушення протипожежних відстаней між будинками та норм інсоляції, що було спричинено діями відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував, що відповідно до висновку експерта фактична відстань між будинками дорівнює 2,13/2,37 м, але відповідно до вимог будівельного паспорту мінімальна відстань від об`єкта до існуючих будинків повинна дорівнювати 6,0 м, що є порушенням протипожежних відстаней між будинками пункту 15.2 ДБН Б2.2-12:2019. Однак, ДБН В 2.2-15-2019 Планування та забудова територій, на які міститься посилання у висновку, набрали чинності 01 жовтня 2019 року, а право власності на будинок було зареєстровано за ОСОБА_1 у 2012 році. Таким чином, нові вимоги не можуть змінювати стан вже зведеної побудови, оскільки за загальним правилом закон не має зворотної дії. Відповідно до пункту 15 висновку експерта нормативний рівень інсоляції в житлових кімнатах житлового будинку та прибудинкової території, які належать відповідачу ОСОБА_2 та розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на час дослідження не порушено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сінцова Т. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішення суду та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не оскаржив, тому у силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Самарського районного суду м. Дніпропетровська, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень про відмову у задоволенні позову.

Заявник вважає помилковими висновки судів про те, що будівництво прибудови відповідач закінчив у 2010 році, а право власності за ним зареєстровано у 2018 році, тобто до набрання чинності ДБН В2.2-15-2019 (01 жовтня 2019 року).

Суди надали неправильну оцінку зібраним доказам:

- висновкам УДАБК Дніпровської міської ради за результатами проведеної у жовтні 2019 року позапланової перевірки, згідно з якою було встановлено, що будівельні роботи ОСОБА_2 проводились без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що є порушенням вимог статей 34, 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- рішенню виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 жовтня 2006 року № 798, яким надано було дозвіл на проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 , яке по закінченню двох років втратило свою чинність. Крім того, відповідач не мав права проводити будівельні роботи лише на підставі дозволу виконавчого комітету, без отримання дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. Вказаний дозвіл відсутній у матеріалах справи. Тому рішення виконкому Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 жовтня 2006 року № 798, на який посилаються суди попередніх інстанцій, не надало права відповідачу виконувати будівельні роботи;

- висновку експерта від 06 травня 2021 року та будівельному паспорту на будинок АДРЕСА_2 , складеному 08 травня 2020 року, якими установлено, що фактична відстань між будинками дорівнює 2,13-2,37 м, що є порушенням протипожежних відстаней між будинками пункту 15.02. ДБН В 2.2-15-2019, оскільки відповідно до вимог будівельного паспорту мінімальна відстань від об`єкта до існуючих будинків повинна дорівнювати 6,0 м;

- висновку експерта від 06 травня 2021 року, яким установлено, що будинки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , відносяться до ІІІ ступеню вогнестійкості, отже відстань між ними повинна бути 8 метрів.

Отже, як вказує заявник, будівництво прибудови відповідачем має ознаки самочинного будівництва, що узгоджується з вимогами частини першої статті 376 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 323/266/18 (провадження № 61-11147св21), від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року- без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки, площею 0,0961 га, кадастровий номер 1210100000:349:0022, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 листопада 2012 року № 1570 та державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯА №830906 від 29 грудня 2005 року.

Реєстрація права власності за ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 відбулася на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 28 листопада 2012 року.

Технічний паспорт на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 виготовлений станом на 20 січня 2012 року.

Власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельними ділянками, площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:09:349:0035, за адресою: АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою № 194873566 від 26 грудня 2019 року з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради від 20 жовтня 2006 року № 798, надано дозвіл на будівництво житлової прибудови з гаражем та внутрішнє переобладнання у житловому будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 грудня 2019 року, підставою виникнення права власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності - 34431682 від 28 листопада 2009 року) є свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер 2-3236, видане 18 листопада 2009 року Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою.

27 січня 2020 року ОСОБА_2 отримав від Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт на реконструкцію будинку.

Технічний паспорт на садибний житловий будинок АДРЕСА_2 виготовлений станом на 08 травня 2020 року.

18 травня 2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта.

На підставі ухвали Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2020 року Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз провів судову будівельно-технічну експертизу та 06 травня 2021 року склав висновок № 4410/4411-20, згідно з яким:

1. фактична відстань між будинками дорівнює 2,13-2,37 м, але відповідно до вимог будівельного паспорту: мінімальна відстань від об`єкта до існуючих будинків повинна дорівнювати 6,0 м, що є порушенням протипожежних відстаней між будинками п.15.2 ДБН Б.2.2-12:2019;

2. планувальне розміщення приміщень в цілому збігається з планом забудови: виключенням є відсутність на час дослідження сходів на мансардний поверх та наявність перегородки з дверним отвором в прим.6;

3. порушено протипожежні відстані між будинками. Визначення відповідності проектної документації державним будівельним нормам та іншим нормативно-правовим актам у галузі будівництва не відноситься до компетенції судового експерта, враховуючи наявні вихідні дані (відсутні в повному обсязі документи) та чинні на час дослідження Критерії, визначені Мінрегіонбудом, щодо проведення експертиз проектів;

4. технічна можливість проведення перебудови реконструйованого житлового будинку відповідача для усунення порушень пункту 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019 відсутня;

5. технічна можливість демонтажу без пошкодження конструкцій частини реконструйованого житлового будинку відповідача для усунення визначених в ході експертизи порушень (пункт 15.2 ДБН Б.2.2-12:2019) відсутня;

6. ступінь будівельної готовності житлового будинку з добудованим гаражем, розташованого у житловій забудові АДРЕСА_2 рахуємо 100 %;

7. будівництво до 27 січня 2020 року (повідомлення про початок виконання будівельних робіт) відповідачем здійснювалось без дозвільних документів, про що свідчать припис, протокол та постанова про адміністративне правопорушення державного архітектурно-будівельного контролю, що є порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

8. фактично визначити орієнтовний період часу виконання будівництва не можливо.

9. висота житлового будинку АДРЕСА_2 дорівнює - 6,2 м відповідно до технічної документації (3,5 м - прибудова літ «А1» та 2,7 м - мансарда);

10. вимоги будівельних норм у частині дотримання мінімальної протипожежної відстані від житлового будинку АДРЕСА_2 до житлового будинку АДРЕСА_1 не дотримано. Збільшення відстаней без втручання у несучі конструкції не можливо;

11. нормативний рівень інсоляції в житлових кімнатах житлового будинку, які належать позивачу та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на час дослідження не порушено. Орієнтація земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 відносно сторін світу, забудови сусідніх ділянок та домоволодіння АДРЕСА_1 в цілому дозволяє припустити, що нормативний рівень інсоляції земельної ділянки не порушено забудовою домоволодіння;

12. порушення нормативного рівня інсоляції в житловому будинку та на земельній ділянці, які належать позивачу та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не встановлені. У зв`язку з цим, проведення перебудови житлового будинку, що належить відповідачу та розташований за адресою: АДРЕСА_2 , проводити не потрібно.

13. відстань між стіною житлового будинку АДРЕСА_1 та фактичною межею дорівнює 1,0-1,2 м, але відстань до межі суміжної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку (труби) відсутня, що є порушенням пункту 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019;

14. проектна документація на реконструкцію житлового будинку позивача в матеріалах справи відсутня;

15. нормативний рівень інсоляції в житлових кімнатах житлового будинку та прибудинкової території, які належать відповідачу та розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на час дослідження не порушено.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивачки на момент її звернення до суду.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (стаття 376 ЦК України).

Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) на яку як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, та постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21).

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

На вказаному судам наголошено у пункті 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» і до аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 і стаття 391 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 369/8792/16-ц (провадження № 61-21385св18) зроблено висновок, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК України).

Верховний Суд зазначає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у 2012 році зареєструвала за собою право власності на будинок АДРЕСА_1 . Натомість реконструкція отриманого у 2009 році у спадщину будинку ОСОБА_2 була закінчена у 2010 році.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначені обставини щодо періодів будівництва житлових будинків позивача і відповідача збігаються з показаннями свідків, наданими у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ДБН Б 2.2-15-2019 Планування та забудова територій, на які міститься посилання у висновку експерта, набрали чинності 01 жовтня 2019 року, однак дозвіл на реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_2 було отримано у 2006 року, а будівництво було закінчено у 2010 році, а тому нові вимоги не можуть змінювати стан вже зведеної добудови, оскільки закон не має зворотної дії.

Таким чином, висновки судової будівельно-технічної експертизи, зроблені з урахуванням ДБН Б 2.2-15-2019, не може бути належним та допустимим доказом порушення ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 щодо користування будинком та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, оскільки під час розгляду справи позивач не довела, а судом не встановлено порушень прав позивача проведеною відповідачем реконструкцією житлового будинку з добудованим гаражем за адресою: АДРЕСА_2 .

Колегія суддів звертає увагу, що зі змісту висновку експерта вбачається, що на час проведення експертизи експерту не було надано проектну документацію на реконструкцію житлового будинку ОСОБА_1 (пункт 14 висновку судової технічно-будівельної експертизи), що не дає підстав для висновку про проведення робіт з реконструкції буднику АДРЕСА_1 у відповідності з вимогами статей 26, 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Отже, з урахуванням цього, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновки судової технічно-будівельної експертизи у частині встановлення істотних порушень будівельних норм і правил відповідачем ОСОБА_2 під час реконструкції свого будинку.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Сінцової Т. В. як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 323/266/18 (провадження № 61-11147св21), від 26 червня 2019 року у справі № 388/314/15-ц (провадження № 61-14879св18), є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Інші доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сінцової Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник