Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.06.2019 року у справі №264/2678/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 264/2678/17

провадження № 61-29363св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю.(суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Краснодонвугілля»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2017 року у складі судді Мирошниченка Ю. М. та ухвалуапеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року в складі колегії суддів: Принцевської В.П., Мальцевої Є.Є., Биліни Т.І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Краснодонвугілля» (далі - ПрАТ «Краснодонвугілля») про поновлення на роботі та стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що наказом виконуючого обов`язки генерального директора ПрАТ «Краснодонвугілля» від 16 березня 2017 року № 2305 його звільнено з посади начальника юридичного відділу згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Підставою звільнення стала його неявка на пропозицію роботодавця до м. Маріуполя за новою юридичною адресою ПрАТ «Краснодонвугілля» для вирішення питання щодо переводу до іншого структурного підрозділу підприємства. Вважає звільнення незаконним, оскільки жодної домовленості щодо припинення трудового договору між ним та підприємством не існувало.

Ураховуючи викладене, просив поновити його на роботі, стягнути з ПрАТ «Краснодонвугілля`середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 20 000 грн заробітної плати за березень 2017 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, щозвільнення ОСОБА_1 відбулось відповідно до законодавства, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення вимоги про поновлення на роботі та інших похідних від неї вимог. Крім того, оскільки відсутня будь-яка бухгалтерська документація, яка підтверджувала б наявність заборгованості із заробітної платиОСОБА_1 , то вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 20000 грн не підлягають задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі № 264/2678/17 і витребувано справу з Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», згідно з яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу № 264/2678/17 передано до Касаційного цивільного суду у вкладі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року справу № 264/2678/17 призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 подавкасаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Іллічівського районного суду Донецької області від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, щодомовленостей між ОСОБА_1 та ПрАТ «Краснодонвугілля» щодо припинення трудового договору не досягнуто, тому підстав для розірвання трудового договору немає, відповідно, наказ про звільнення незаконний.

Відзив ПрАТ «Краснодонвугілля» на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Краснодонвугілля» та працював на посаді начальника юридичного відділу.

Наказом від 15 березня 2017 року№ 2304 кожному заінтересованому у збереженні трудових відносин працівнику до 18:00 16 березня 2017 року наказано з`явитися за юридичною адресою підприємства (м. Маріуполь, проспектНахімова, 116а). У разі неприбуття за зазначеною адресою та не виявлення у письмовому вигляді згоди на продовження трудових відносин буде вважатись, що з боку працівника надається згода на розірвання трудового договору на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України з 16 березня 2017 року.

Наказом від 16 березня 2017 року № 2305 ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

У випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Аналізуючи наведену норму закону про припинення трудового договору, суд дійшов висновку про те, що в умовах, що склалися, підприємство обрало єдину можливу законну підставу для звільнення працівника - за угодою сторін, перед цим запропонувавши йому виконати певні дії для підтвердження наміру продовжити трудові відносини з підприємством.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів`роз`яснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпПУкраїни (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпПУкраїни застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпПУкраїни не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Також роз`яснено, що пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпПУкраїни можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпПУкраїни і раніше домовлена дата звільнення.

Судустановив, що у визначені наказом від 15 березня 2017 року № 2304 строки за юридичною адресою ПрАТ «Краснодонвугілля» позивач не з`явився та жодним іншим чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із відповідачем не висловив.

Частиною третьою статті 205 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Так, мовчання (не виявлення позивачем відсутності згоди на припинення трудових відносин) визнається виявом волі укласти/змінити угоду у випадках, передбачених законодавством.

Аналізуючи зазначене та виходячи з того, що законодавство України допускаєприйняття підстав для укладення/зміни правовідносин конклюдентних дій та мовчазної згоди, суд дійшов правильного висновку про те, що підприємство отримало з боку позивача мовчазну згоду (конклюдентні дії) на звільнення останнього з займаної посади через відмову у подальшому продовженні трудових відносин, що полягало у нез`явленні за юридичною адресою відповідача та у відмові у написанні заяви щодо переводу до інших структурних підрозділів відповідача, що розміщені на підконтрольній території України.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» місто Сєверодонецьк Луганської області визнано населеним пунктом, на території якого здійснювалася антитерористична операція.

Встановлено, що відповідно до повідомлення заступника начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області) 24 березня 2017 року до Сватівськоговідділу поліції ГУНП в Луганській області надійшла заява від 16 березня 2017 року про те, що 15 березня 2017 року невідомі особи протиправно заволоділи майном, яке належить ПрАТ «Краснодонвугілля». За зазначеними фактами були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24 березня 2017 року № 12017130550000184 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 206-2 КК України.

Із фактичним захопленням з 15 березня 2017 року ПрАТ«Краснодонвугілля» відповідач фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних та ін., що підлягають до виплати на користь робітників, як поточних виплат, так і виплат у день звільнення, та, через позбавлення можливості користуватися своїми коштами не зміг здійснювати відповідні виплати.

Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Таким чином, дії відповідача були добросовісними з урахуванням небезпечної ситуації, що склалася не з його вини. Дії, що передували виданню оскаржуваного наказу і сам наказ, були спрямовані на збереження здоров`я і життя робітників, а тому відповідали ситуації, що склалася.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням вимог статей 10, 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановивши, що у трудових правовідносинах між сторонами у справі з 15 березня 2017 року виникли обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, які на ньому працювали, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційноїінстанцій - без змін, оскільки суд першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушили норми процесуального права.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська