Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.11.2018 року у справі №753/19110/15

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 753/19110/15-ц

провадження № 61-14103св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С.О., Ступак О.В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - держава Україна в особі: Департаменту державної виконавчої служби України, Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, Державної казначейської служби України у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Прокопчук Н. О., Семенюк Т. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

07 жовтня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Департаменту державної виконавчої служби України (далі - Департамент ДВС України), Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві (далі - Дарницький ВДВС у м. Києві), Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ДКС України у м. Києві у м. Києві) про відшкодування шкоди у розмірі 194 952,58 грн за невиконання судових рішень.

Позов обґрунтовано тим, що з 2004 року Дарницьким ВДВС у м. Києві не виконано рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2014 року, якими зобов'язано ТОВ «Компанія «Інкомед» видати ОСОБА_4 трудову книжку, стягнуто 432,29 грн - заборгованості із заробітної плати, 12 591,65 грн - середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, 12 250,00 грн - моральної шкоди; 49 876,00 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування 5 000,00 грн моральної шкоди, 8 315,47 грн - три проценти річних, 41 487,17 грн - інфляційні втрати, 70 000,00 грн - моральної шкоди. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 травня 2014 року, визнано бездіяльність Дарницького ВДВС у м. Києві щодо вчинення виконавчих дій за чотирма виконавчими листами, виданими Дарницьким районним судом міста Києва № 2-30 від 07 травня 2014 року та за чотирма зверненнями скаржника до суб'єкта оскарження від 22 липня 2013 року, від 16 вересня 2013 року, від 30 жовтня 2013 року, від 23 грудня 2013 року неправомірною. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року встановлено неправомірність дій працівників Дарницького ВДВС у м. Києві та стягнуто на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн.

Оскільки неправомірність дій Дарницького ВДВС у м. Києві встановлено судовими рішеннями, позивач просить стягнути з держави Україна 194 952,58 грн компенсації за невиконання судових рішень та 260,00 грн - витрат, сплачених позивачем за роздруківку примірників позовних заяв та ксерокопій документів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна в особі Департаменту ДВС України, Дарницького ВДВС у м. Києві, ДКС України у м. Києві на користь ОСОБА_4 за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, відкритого в установленому законом порядку в ДКС України у м. Києві 194 952,58 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органу державної влади. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з вини ВДВС Дарницького районного управління юстиції у м. Києві у невиконанні судових рішень, які ухвалені на користь позивача, а визначаючи розмір такої шкоди, виходив з розміру заборгованості зі сплати заробітної плати, визначеної відповідними судовими рішеннями.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції не взято до уваги недоведеність позивачем шкоди у зазначеному розмірі, причинно-наслідкового зв'язку із неправомірною бездіяльністю державного виконавця та заподіяною шкодою. Сам факт тривалого невиконання рішення суду щодо стягнення відповідної заборгованості із заробітної плати не може бути підставою для безспірного стягнення з відповідачів матеріальної шкоди у вигляді нестягнутої за рішеннями судів заборгованості.

Помилковим є висновок суду першої інстанції щодо порядку відшкодування шкоди шляхом стягнення коштів з держави Україна в особі ДКС України у м. Києві, оскільки в таких правовідносинах належним відповідачем є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, а Державна казначейська служба України наділена повноваженнями списання необхідних коштів з рахунків державної виконавчої служби.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року, в якій просить скасувати це рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 грудня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

16 березня 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначено, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог позивача не відповідає дійсності, оскільки судом проігноровано ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2014 року про визнання неправомірною бездіяльності Дарницького ВДВС у м. Києві.

Заперечень на касаційну скаргу до суду не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 серпня 2003 року рішенням Дарницького районного суду міста Києва, яке набуло чинності 22 жовтня 2003 року, задоволено позов ОСОБА_4 до ТОВ «Компанія «Інкомед». Зобов'язано відповідача видати ОСОБА_4 трудову книжку, стягнуто 432,29 грн - заборгованості із заробітної плати, 12 591,65 грн - середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, 12 250,00 грн - моральної шкоди.

Оскільки протягом 2004-2012 років Дарницьким ВДВС у м. Києві вказане рішення суду не виконало, позивач 24 січня 2013 року звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Компанія «Інкомед», третя особа - директор ОСОБА_5, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, затримки видачі трудової книжки, стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, трьох процентів річних від простроченої суми, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов від 22 травня 2014 року задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_4 49 876,00 грн - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 26 серпня 2003 року до дня ухвалення рішення, відшкодування 5 000,00 грн моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

14 серпня 2014 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «Компанія «Інкомед» на користь ОСОБА_4 8 315,47 грн - три проценти річних, 41 487,17 грн - інфляційні втрати, 70 000,00 грн - моральної шкоди, а всього 111 487,17 грн.

22 квітня 2015 року позивачем отримано два виконавчих листа № 2-557/14, які 23 квітня 2014 року передано ним до Дарницького ВДВС у м. Києві.

17 березня 2014 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 травня 2014 року, частково задоволено скаргу ОСОБА_4 Визнано бездіяльність Дарницького ВДВС у м. Києві щодо вчинення виконавчих дій за чотирма виконавчими листами, виданими Дарницьким районним судом міста Києва № 2?30 від 07 травня 2014 року та за чотирма зверненнями скаржника до суб'єкта оскарження від 22 липня 2013 року, від 16 вересня 2013 року, від 30 жовтня 2013 року, від 23 грудня 2013 року неправомірною.

05 червня 2014 року головним державним виконавцем Дарницького ВДВС у м. Києві СидоренкоР.Г. винесено чотири постанови у виконавчих провадженнях ВП № 25963985; ВП № 25964173; ВП № 25964323; ВП № 25964512 про повернення виконавчих документів стягувачу.

03 липня 2014 року позивач повторно направив до Дарницького ВДВС у м. Києві повернуті йому виконавчі листи для виконання.

30 липня 2014 року ОСОБА_4 звернувся із скаргою до начальника Дарницького ВДВС у м. Києві ЯрушевськоїІ.І., просив пояснити, чому державні виконавці не звертаються протягом 10 років до правоохоронних органів про порушення кримінального провадження стосовно директора ТОВ «Компанія «Інкомед» ОСОБА_5 за статтею 382 КК України. Протягом 14 місяців відповіді не отримав.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року встановлено неправомірність дій працівників Дарницького ВДВС у м. Києві та стягнуто 3 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Оскільки неправомірність дій Дарницького ВДВС у м. Києві встановлено судовим рішенням, позивач просив стягнути з держави Україна 194 952,58 грн компенсації за невиконання судових рішень та 260,00 грн - витрат, понесених за роздруківку примірників позовних заяв та ксерокопій документів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та зміст оскаржуваних ухвал суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у цій справі є вимога позивача ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої йому органом державної влади - Дарницьким ВДВС у м. Києві тривалим невиконанням рішення суду у справі, що виникла з трудових відносин, про стягнення відповідних сум.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.

Верховний Суд виходить з того, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з підстав та змісту позову та зауважує, що судовими рішеннями, на які посилається ОСОБА_4, як на підставу для відшкодування шкоди, встановлено протиправність бездіяльності органів ВДВС щодо невиконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2003 року та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року про зобов'язання повернути трудову книжку, стягнення 432,29 грн - заборгованості із заробітної плати, 12 591,65 грн - середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, 12 250,00 грн - моральної шкоди, а також про стягнення 8 315,47 грн - трьох процентів річних, 41 487,17 грн - інфляційних втрат, 70 000,00 грн - моральної шкоди, судові рішення на час розгляду справи судами залишалися невиконаними. Заявник просив стягнути з відповідачів присуджену суму за вказаними вище рішеннями.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою позову позивач зазначив неналежне здійснення Дарницьким ВДВС у м. Києві своїх обов'язків щодо здійснення виконавчих дій за чотирма виконавчими листами, виданими Дарницьким районним судом міста Києва № 2?30 від 07 травня 2014 року та за чотирма зверненнями скаржника до Дарницького ДВС у м. Києві. Стверджує, що внаслідок бездіяльності державного виконавця він понад одинадцять років був позбавлений засобів до існування (не стягнення з ТОВ «Компанія «Інкомед» присуджених до стягнення коштів) та можливості працевлаштування (неповернення ТОВ «Компанія «Інкомед» трудової книжки ОСОБА_4).

Верховний Суд виходить з того, що для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України необхідно встановити не лише протиправну поведінку (протиправну бездіяльність), але й шкоду та причинний зв'язок між протиправною поведінкою (протиправною бездіяльністю) та шкодою.

У позовній заяві позивач не зазначає конкретно, що саме вважає шкодою, а відповідно до визначеної ним суми - 194 952,58 грн, просить стягнути з держави кошти, які мали бути стягнуті державним виконавцем у порядку примусового виконання судових рішень.

Апеляційним судом не встановлено причинного зв'язку між встановленими порушеннями та матеріальною шкодою (розмір заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні, трьох процентів річних, інфляційних втрат і моральної шкоди), про яку стверджував ОСОБА_4 Інших вимог щодо відшкодування шкоди ОСОБА_4 не заявляв.

Таким чином, є правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Верховний Суд виходить з того, що невиконання рішення суду не може ототожнюватися із завданою позивачу майновою шкодою, оскільки не виплачені позивачу кошти на підставі судового рішення, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого стягнення буде подвійне стягнення коштів.

З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю позивачем завдання шкоди, її розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, з урахуванням підстав позову та змісту позовних вимог, відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Розмір майнової шкоди, яку просить відшкодувати позивач, є сумою, яка підлягає стягненню на користь позивача у порядку виконання судових рішень, ухвалених на його користь, а тому не є майновою шкодою, яку просить стягнути позивач у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосовано норми матеріального права, повно і всебічно досліджено обставини справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і доказам у справі, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин у справі, яким судами надано правову оцінку. Крім того, вказані доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги, які зводяться до незгоди заявника із судовим рішенням, і яким суд апеляційної інстанції надав правову оцінку.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О.Погрібний

О.В.Ступак

Г.І. Усик