Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.03.2022 року у справі №135/1327/17
Ухвала КЦС ВП від 02.04.2019 року у справі №135/1327/17

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 135/1327/17

провадження № 61-5191св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, М'якохідська сільська рада Бершадського району Вінницької області, секретар М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області Сіренко Тетяна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду

у складі суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б., від 05 лютого

2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, М'якохідської сільської ради Бершадського району, секретаря М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області Сіренко Т. В., в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати нікчемним заповіт, складений від імені ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його тітка ОСОБА_3, після смерті якої прийняла спадщину за заповітом його сестра ОСОБА_2. На думку позивача заповіт від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2, посвідчений секретарем М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області Сіренко Т.

В. у 2007 році,

є нікчемним, оскільки складений без дійсного волевиявлення спадкодавця.

У порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України заповіт повинен був бути посвідчений в присутності не менше як двох свідків та сурдоперекладача, який своїм підписом засвідчує, що зміст заповіту відповідає волі заповідача, оскільки ОСОБА_3 була глухонімою та неписьменною і не могла самостійно прочитати заповіт. Заповіт від імені ОСОБА_3 було підписано її сестрою ОСОБА_4, яка не могла бути присутня при посвідченні заповіту, оскільки є матір'ю особи, на ім'я якої складено заповіт, тобто зацікавленою особою. При цьому ОСОБА_3 могла самостійно поставити підпис на заповіті, оскільки ставила свій підпис при отриманні пенсії. Крім того заповіт було посвідчено без врахування права на обов'язкову частку у спадщині його матері та рідної сестри спадкодавця ОСОБА_4 та права на обов'язкову частку у спадщині позивача як пенсіонера 72 річного віку.

Позивач є спадкоємцем п'ятої черги після смерті тітки, його мати, яка була жива на час відкриття спадщини, спадщину після смерті ОСОБА_3 не прийняла. Про прийняття спадщини сестрою він дізнався на початку 2017 року.

З підстав, передбачених статтями 207 1247 1253 1257 ЦК України, просив його позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області у складі судді Губко В. І. від 23 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданими позивачем та його представником письмовими доказами не підтверджується факт того, що заповіт ОСОБА_3, вчинений нею 05 жовтня 2007 року на ім'я племінниці ОСОБА_2, є нікчемним, оскільки він відповідає вимогам, визначеним законом, тому в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката Орець Н. І. задоволено.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано нікчемним заповіт, складений від імені ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений секретарем виконавчого комітету М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області Сіренко Т.

В.

05 жовтня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № 208.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновки суду першої інстанції. Позивачем було доведено належними та допустимими доказами наявність безумовних підстав для визнання нікчемним заповіту від 05 жовтня 2007 року, складеного на користь ОСОБА_2 від імені ОСОБА_3, посвідченого секретарем виконавчого комітету М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області Сіренко Т. В., оскільки було порушено вимоги щодо його посвідчення за обов'язкової присутності двох свідків, а також підписання його особою, яка не могла бути свідком - матір'ю особи, на користь якої було посвідчено заповіт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про задоволення позову, необ'єктивно і упереджено вирішивши спір.

Апеляційним судом було неправильно застосовано положення статті 1241 ЦК України.

Згідно указаної статті малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Однак, позивач є спадкоємцем лише п'ятої черги та не має права на обов'язкову частку в спадщині. Його мати, яка була сестрою спадкодавиці та була жива на момент смерті останньої, також не мала права на обов'язкову частку у спірній спадщині, оскільки не належала до осіб, визначених статтею 1241 ЦК України. Спірний заповіт не порушує права ОСОБА_1.

Доводи інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного суду надійшов відзив на касаційну скаргу, із посиланням на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Зазначено, що спірний заповіт укладений із порушенням вимог щодо його форми і змісту, а також цей документ порушує права позивача. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П. відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

11 грудня 2020 року у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Штелик С. П., призначено проведення повторного автоматичного визначення судді.

Автоматизованою системою розподілу справ справу призначено судді-доповідачу Білоконь О. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3.

За життя ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, згідно з яким все своє майно заповіла своїй племінниці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

05 жовтня 2007 року указаний заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області Сіренко Т.

В., зареєстровано в реєстрі за № 208.

Із тексту заповіту видно, що його підписала ОСОБА_4 на особисте прохання ОСОБА_3, у зв'язку з тим, що заповідач є глухонімою особою.

ОСОБА_4 була опікуном інваліда дитинства ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету М'якохідської сільської ради Бершадського району Вінницької області № 36 від 17 травня 2007 року.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 49/2013 ОСОБА_2 прийняла спадкове майно після смерті ОСОБА_3 за заповітом та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай), що належала ОСОБА_3, видане приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Новокрещеновою Л. П. 24 грудня 2014 року.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 та племінниками ОСОБА_3 і відповідно до норм статті 1265 ЦК України належать до п'ятої черги спадкоємців за законом.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

Установлено, що сестра померлої - ОСОБА_4, була спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_3 і не зверталася із заявою про прийняття спадщини.

Заяви будь-яких інших осіб про прийняття спадщини відсутні.

Судами попередніх інстанцій було також установлено, що ОСОБА_3 була глухонімою.

Відповідно до даних погосподарського обліку форми № 1 за 2006-2010 роки ОСОБА_3, як голова двору, мала початкову освіту.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1 та 2 статті 215 ЦК України.

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим правочином прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, правила статей 15 16 ЦК України, а також статей 1 2 4 14 215 ЦПК України передбачають право кожної особи на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У справі, що переглядається, позивач просить визнати нікчемним заповіт, не будучи стороною цього одностороннього правочину, посилаючись на порушення своїх спадкових прав як спадкоємця тітки ОСОБА_3.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що його права порушуються оспорюваним заповітом, оскільки останній є спадкоємцем ОСОБА_3 п'ятої черги за законом.

Разом з тим, наявна в матеріалах справи спадкова справа, заведена приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Вінницької області Новокрещеновою Л. П. після смерті ОСОБА_3, не містить даних про те, що ОСОБА_1 звернувся у передбачений частиною 1 статті 1270 ЦК України шестимісячний строк з часу смерті спадкодавця із заявою про прийняття спадщини (а. с. 2-61 т. 2).

За змістом частини 1 статті 1272 ЦК Україниякщо спадкоємець протягом строку, встановленого частини 1 статті 1272 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Отже, ОСОБА_1 не скористався своїм правом на прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_3.

Частиною 3 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого Частиною 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину внаслідок постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого суду, належним чином не встановив, яким чином порушуються права ОСОБА_1 оспорюваним заповітом та захищаючи спадкові права позивача шляхом визнання нікчемним заповіту, не звернув уваги на те, що позивач у встановленому законом порядку спадщину після смерті ОСОБА_3 не прийняв. Вказуючи на те, що заповіт може порушувати права ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції свій висновок обґрунтував на припущеннях, без посилання на конкретні докази прийняття позивачем спадщини після смерті своєї тітки, що суперечить положенням частини 6 статті 81 ЦПК України.

Разом з тим, суд не встановив обставин прийняла матір'ю позивача

ОСОБА_4 спадщини після смерті своєї сестри ОСОБА_3 шляхом подання заяви про прийняття спадщини або ж внаслідок постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Так, матеріали справи не містять даних про прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті своєї сестри ОСОБА_3, а також даних про прийняття спадщини позивачем після смерті своєї матері ОСОБА_4.

Зазначене має вирішальне значення для вирішення питання про порушення права та інтересу ОСОБА_1, адже лише порушене право чи інтерес підлягає судовому захисту.

При цьому суди правильно відхилили доводи позивача про порушення його права на обов'язкову частку у спадщині, оскільки право на таку частку відповідно до частини 1 статті 1241 ЦК України мають лише спадкоємці першої черги за законом, якими ні позивач, ні його померла мати не являються.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до цього ж суду з підстав, встановлених статтею 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович