Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2019 року у справі №649/352/18

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 649/352/18

провадження № 61-17571св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1,

треті особи: Орган опіки та піклування Великолепетиської районної державної адміністрації Херсонської області, Служба у справах дітей Великолепетиської районної державної адміністрації Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування Великолепетиської районної державної адміністрації, Служба

у справах дітей Великолепетиської районної державної адміністрації про визначення фактичного місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення дитини матері, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 квітня 2007 року по 05 квітня

2018 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі,

під час перебування в ньому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син

ОСОБА_5.

З жовтня 2017 року ОСОБА_2 фактично створив нову сім'ю та проживає

у м. Запоріжжя. До розірвання шлюбу вона разом з дитиною виїхала

з будинку відповідачів до орендованої квартири.

Зазначає, що вона після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 підтримувала теплі родинні стосунки з батьками колишнього чоловіка.

Однак відповідачі самовільно, без її згоди, змінили місце проживання спільної з відповідачем ОСОБА_2 дитини - малолітнього сина

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за своєю адресою:

АДРЕСА_1, та при цьому заборонили дитині спілкування з нею, стали чинити моральний тиск на дитину, доводити до відома дитини неправдиву інформацію стосовно неї.

Вважала, що дії відповідачів щодо зміни місця проживання її сина

є протиправною поведінкою, що заподіяли їй моральної шкоди, яку вона оцінює у 5
000,00 грн.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд відібрати у ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 її сина

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернути його їй; визначити місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця і жителя смт Велика Лепетиха Великолепетиського району Херсонської області разом із нею його матір'ю ОСОБА_1; стягнути

з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь моральну шкоду

у розмірі 5 000,00 грн.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Великолепетиської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом

з батьком.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу

з ОСОБА_1 дитина деякий час проживала з відповідачем, однак згодом син виявив бажання проживати з ним та його батьками за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначав, що син категорично відмовляється проживати з матір'ю. Між ним та сином склалися гарні відносини, він намагається правильно виховувати дитину, регулярно з дитиною спілкуватися, віддає йому своє тепло

і батьківську любов, забезпечує матеріально. Дитина оточена увагою та постійним доглядом як з його боку, так і з боку його батьків.

Сину виповнилось 10 років, внаслідок чого він набув право на висловлення особистої думки щодо місця проживання.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом

з ним за його місцем реєстрації:

АДРЕСА_1.

Ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області

від 24 липня 2018 року об'єднані в одне провадження первісний та зустрічний позови (а. с. 127 т. 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області

від 06 березня 2019 року у складі судді Мамаєва В. А. позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визначення фактичного місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення дитини матері задоволено частково.

Відібрано у ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сина позивача

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернуто його матері ОСОБА_1.

Визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з його матір'ю ОСОБА_1 Стягнуто солідарно з ОСОБА_2,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

у розмірі 2 000,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з батьком відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, і повернення його матері ОСОБА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи ставлення ОСОБА_1 до виконання своїх батьківських обов'язків, малолітній вік дитини, стан її здоров'я, а також необхідність перебування дитини з матір'ю та за відсутності будь-яких негативних обставин, які б перешкоджали матері проживати з малолітньою дитиною, а також враховуючи, що ОСОБА_1 за час проживання дитини з нею жодного разу не було порушено право батька (відповідача) на спілкування та виховання дитини, що має істотне значення, тому відповідно до статті 161 СК України, вважає за необхідне

в інтересах малолітньої дитини визначити місце проживання ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_1.

Крім того, судом зазначено, що в результаті здійснення відповідачами самочинної зміни місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5, ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданням, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідачів щодо неї та її сина (розлучення з сином всупереч

її бажанням бути з сином), у переживаннях про свого малолітнього сина, оскільки вона з лютого 2018 року не має інформації про щоденний спосіб його життя, стан здоров'я та його розвиток. З врахуванням глибини душевних страждань позивача, а також враховуючи вимоги розумності

і справедливості, суд вважав, що з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відповідно до пункту 6 частини 2 статті 18, частини 2 статті 162 СК України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 2 000,00 грн.

Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд зазначив, що

ОСОБА_2 не має самостійного заробітку, що є обставиною, яка забороняє передачу дитини для проживання відповідно до частини 2 статті 162 СК України, а також враховував, що ОСОБА_2 протягом останнього року проживає з іншою жінкою окремою сім'єю, а ОСОБА_5 з середини лютого 2018 року по теперішній час фактично проживає з батьками

ОСОБА_2 окремо від батька.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області

від 06 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, треті особи: Орган опіки та піклування Великолепетиської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Великолепетиської районної державної адміністрації про визначення фактичного місця проживання дитини, відібрання дитини та повернення дитини матері, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Служба

у справах дітей Великолепетиської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини разом з батьком задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_2, за адресою його місця реєстрації: АДРЕСА_1.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з народження

ОСОБА_5 проживав та проживає у будинку

АДРЕСА_1, оточений опікою та любов'ю рідних: батька, баби, діда, а також мами за час спільного проживання. За місцем свого постійного проживання відчуває захищеність, догляд, комфорт, звичайні для нього умови проживання, окреме проживання мами не призвело до погіршення навчання, здібностей та інших чинників. Отже, відсутні обставин, які б стали підставою для зміни дитині його звичного з народження місця проживання з батьком. Враховуючи інтереси дитини, його розвиток

у спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості; емоційний, психологічний, матеріальний, віковий та медичний чинники, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, саме з батьком

ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що після припинення шлюбних відносин між нею та ОСОБА_2 останній надав згоду на те, щоб дитина проживала разом з нею, і в подальшому, одноосібно змінивши думку, що син має проживати з його батьками, не звертався до суду чи органу опіки і піклування для вирішення спору про місце проживання сина (тобто здійснив самовільну зміну місця проживання дитини). Фактично зміна проживання дитини відбулася без домовленості сторін, всупереч встановленому порядку вирішення відповідних спорів та всупереч принципам справедливості та моральним засадам суспільства, порушивши положення статей 141, 157, 161, 162 СК України та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке було ухвалене відповідно до вимог сімейного законодавства.

Зазначає, що відповідно до частини 1 статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Частиною 3 статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я,

в якому вона проживає.

Зазначає, що апеляційним судом не враховано, що дитина фактично проживає не з батьком, а з дідусем і бабусею, тому вона, як мати, має переважне право на визначення місця проживання сина з нею, оскільки батько знаходиться у пошуках роботи та створює нову сім'ю.

Відзив на касаційну скаргу учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що бажання сина ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, проживати разом із ним є його свідомим вибором. Вважає. що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 27 квітня 2007 року. Шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися з листопада 2017 року та заочним рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 26 лютого

2018 року шлюб між сторонами розірвано. Сторони маютьсина -

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 39,5 т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть дійти згоди щодо місця проживання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Великолепетиської селищної ради Херсонської області малолітній ОСОБА_5,2007 року народження, зареєстрований разом з батьком ОСОБА_2, дідом ОСОБА_4 та бабою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою, але за цією адресою не проживає (а. с. 139 т. 1).

Великолепетиська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування відповідно до вимог СК України надала висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_1 (а. с. 145-146 т. 1).

Висновок органу опіку та піклування ґрунтується на належних умовах, створених для проживання дитини як у матері, так і у батька, зацікавленням обох батьків у навчанні та вихованні дитини, фактичного проживання батька поза межами місця проживання дитини, неприязних стосунків між матір'ю дитини та дідом і бабою дитини, які приділяють увагу дитині, позитивних характеристик на дитину, його високого рівня навчання, думки дитини, висловленій у присутності діда та баби про бажання проживати з ними та бажання проживати з мамою при проживанні батьків однією сім'єю, а також те, що батько не брав участі у засіданні комісії, на якій розглядалося питання щодо визначення місця проживання дитини. У сукупності зазначеного зроблено висновок що проживання дитини з матір'ю буде відповідати найкращим інтересам дитини (а. с. 145-146 т. 1).

Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 22 жовтня

2018 року № 133-2018, рівень інтелектуального розвитку ОСОБА_5 відповідає віковій нормі. У ОСОБА_5 порушень емоційного стану не виявлено. Сприйняття ОСОБА_5 батька позитивне. Сприйняття ОСОБА_5 матері негативне. Прихильність ОСОБА_5 до батька слабо виражена. Прихильність ОСОБА_5 до матері відсутня.

Найбільша прихильність у ОСОБА_5 реєструється до баби та діда - батьків ОСОБА_2 Прихильність ОСОБА_5 до родичів ОСОБА_1 не виявлено. Адаптація ОСОБА_5 у соціумі (школа, оточення, місце проживання) не порушена.

Експерту не надано даних, що умови проживання ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_1 чи батьком ОСОБА_2 можуть якимось чином завдати психологічної шкоди ОСОБА_5.

Негативне сприйняття ОСОБА_5 матері обумовлено залученням ОСОБА_5 в емоційний конфлікт батьків; відсутністю регулярних контактів з матір'ю; віковою незрілістю ОСОБА_5 з некритичним прийняттям та відображенням ОСОБА_5 думок і оцінок значимих дорослих (а. с. 173-176 т. 1).

У акті державного виконавця Великолепетиського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 26 березня 2019 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 649/532/18, виданого 07 березня 2019 року Великолепетиським районним судом Херсонської області про відібрання

у ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сина позивача - ОСОБА_5

та повернення його матері ОСОБА_1 зазначено, що малолітній

ОСОБА_5 відмовляється йти з позивачем ОСОБА_1, а згоден лише на спілкування з нею (а. с. 166 т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під

час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, норми сімейного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною 3 статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частиною 1 статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Судом встановлено, що в середині лютого 2018 року позивач дозволила відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (дід та баба) забрати сина після уроків до себе додому та залишити його на вихідні, але ОСОБА_2,

ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не повернули дитину матері і не надавали можливості спілкуватись з сином.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно з абзацом другим частини 1 статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 статті 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Визначаючи місце проживання дитини з батьком, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з народження ОСОБА_5 проживав та проживає

у будинку АДРЕСА_1, оточений опікою та любов'ю рідних: батька, баби, діда, а також матері за час спільного проживання. За місцем свого постійного проживання відчуває захищеність, догляд, комфорт, звичайні для нього умови проживання, окреме проживання мами не призвело до погіршення навчання, здібностей та інших чинників. Тому, апеляційний суд вважав, що відсутні обставин, які б стали підставою для зміни дитині його звичного з народження місця проживання з батьком.

При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано висновку Великолепетиської районної державної адміністрації, органу опіки та піклування від 05 липня 2018 року № 07-253/01-26, згідно з яким доцільно визначити місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір'ю ОСОБА_1, при цьому судом не наведено підстав його неврахування.

При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини у силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 не узгоджував з ОСОБА_1 зміну проживання дитини разом з ним, відповідно до вимог частини другої

статті 160 СК України, тобто відповідачі самостійно без згоди матері визначили місце проживання дитини за адресою їх спільного проживання по АДРЕСА_1, без звернення до суду чи органу опіки та піклування, тобто без дотримання вимог частини 1 статті 161 СК України.

Крім того, судом не встановлено підстав, передбачених частиною 2 статті 161 СК України або будь-яких інших негативних обставин, за яких малолітню дитину не можна передавати матері.

Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 22 жовтня

2018 року № 133-2018 експерту не надано даних, що умови проживання ОСОБА_5 з матір'ю ОСОБА_1 можуть якимось чином завдати психологічної шкоди дитині.

Негативне сприйняття ОСОБА_5 матері обумовлено залученням ОСОБА_5 в емоційний конфлікт батьків; відсутністю регулярних контактів з матір'ю; віковою незрілістю

ОСОБА_5 з некритичним прийняттям та відображенням ОСОБА_5 думок і оцінок значимих дорослих (а. с. 173-176 т. 1).

Натомість суд першої інстанції, на підставі належно оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі ОСОБА_2,

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 без згоди позивача (матері), з якою проживав малолітній син на підставі закону, а саме частини 1 статті 160 СК України, оскільки батьками за взаємною згодою місце проживання сина було визначено з матір'ю, залишили у себе малолітнього ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2, чим самочинно змінили місце проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відібрання

у ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 малолітнього сина -

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернути сина його матері - ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права та із дотриманням норм процесуального права, тому це рішення необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасувати.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області

від 06 березня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк