Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.05.2018 року у справі №320/4938/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 320/4938/15-ц

провадження № 61-26396св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи", Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованостіза кредитним договором, посилаючись на те, що 11 червня 2008 року між Акціонерним банком "АвтоЗаЗбанк" (далі - АБ "АвтоЗаЗбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру" (далі - ПАТ "Банк Кіпру"), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 57-П/08, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 180 000 доларів США під 14,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 08 червня 2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 11 червня 2008 року між АБ "АвтоЗаЗбанк" та ОСОБА_2, а 21 березня 2012 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_3 були укладені договори поруки, за якими поручителі зобов'язалися перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів і неустойки. 06 червня 2014 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу, за яким банк передав Товариству право вимоги за вищевказаними договорами, тобто позивач набув статусу нового кредитора. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 21 квітня 2015 року в неї утворилася заборгованість у розмірі 2 766 893,93 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 365 863,88 грн; за процентами - 341 091,65 грн; пеня за останній рік - 59 938,40 грн. Враховуючи викладене, ТОВ "Кредитні ініціативи" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року у складі судді Зимогляд В. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки позивачем не надано допустимих доказів переходу до нього як до нового кредитора прав та обов'язків за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08 (не надано оригіналів договору факторингу, акта приймання-передачі заборгованості ОСОБА_1 та довіреності на право представляти інтереси ПАТ "Банк Кіпру"), то відсутні підстави для задоволення позову.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08, визначену станом на 21 квітня 2015 року, в розмірі 2 766 893,93 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 365
863,88 грн; за процентами - 341 091,65 грн; пеня за останній рік - 59 938,40

грн. Стягнуто з ОСОБА_3 як солідарного з ОСОБА_1 боржника заборгованість за кредитним договором, що виникла після 03 грудня 2014 року, розмір якої станом на 21 квітня 2015 року становить 363 397,67 грн, з яких: за тілом кредиту - 197
039,23 грн; за підвищеними процентами, розрахованими у відповідності з договором поруки 15 % річних - 121 612,88 грн; за пенею - 44 745,56 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення з поручителя ОСОБА_1 простроченої заборгованості зі сплати щомісячних платежів і пені, що утворилася до 03 грудня 2014 року, а також про стягнення з поручителя ОСОБА_2 всієї суми заборгованості за кредитом відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" судовий збір у розмірі 7 673 грн в рівних частках.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що на підтвердження переходу права грошової вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами позивачем надано нотаріально посвідчену копію договору факторингу від 06 червня 2014 року, витяг з Додатку до цього договору з реєстрами боржника та поручителів, акти приймання-передачі, повідомлення про здійснення розрахунків. Таким чином, при укладанні договору факторингу були дотримані вимоги закону, тобто до Товариства перейшли всі права первісного кредитора. Проведеною у справі судовою бухгалтерською експертизою визначений позивачем розмір заборгованості не спростовується. Крім того, кредитні зобов'язання ОСОБА_1 також забезпечувалися іпотекою нерухомого майна. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 червня 2016 року, було звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, а саме на будівлю громадського харчування, нежитлову будівлю та земельну ділянку площею 0,1338 га, розташовані в смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08, визначену станом на 21 квітня 2015 року в розмірі 2 766 893,93 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 365 863,88 грн; за процентами - 341 091,65 грн; пеня за останній рік - 59 938,40 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили, а отже, висновки суду щодо розміру заборгованості за кредитним договором є обов'язковими і додатковому доказуванню не підлягають. Відмовляючи в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2, суд виходив з того, що внесення додатковою угодою від 28 січня 2009 року змін до кредитного договору в частині підвищення розміру процентної ставки без згоди поручителя на такі зміни призвело до збільшення обсягу його відповідальності і зумовило припинення поруки. Разом з тим порука ОСОБА_3 повністю не припинилася, оскільки між нею та ПАТ "Банк Кіпру" договір поруки був укладений 21 березня 2012 року, тобто після внесення до кредитного договору змін про підвищення процентної ставки і укладення угоди про реструктуризацію боргу. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. Оскільки Товариство подало до суду цей позов 03 червня 2015 року, то наявні підстави для стягнення з ОСОБА_3 лише простроченої заборгованості, що утворилася після 03 грудня 2014 року, тобто в межах шести місяців до звернення позивача до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2018 року, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що перехід права вимоги сам по собі не звільняє нового кредитора від обов'язку доказування факту існування заборгованості та її розміру як на момент такого переходу, так і на час звернення до суду з позовом. Апеляційний суд безпідставно послався на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили вже після ухвалення місцевим судом рішення в цій справі. Доказами, які підтверджують існування заборгованості та її розмір, є первинні документи, а не наданий ТОВ "Кредитні ініціативи" розрахунок. Призначена у справі судова бухгалтерська експертиза не була належним чином проведена саме через ненадання позивачем первинних документів, які фіксують господарські операції. Однак, не зважаючи на ці обставини, експерт встановив неправильність розрахунку заборгованості, зокрема щодо нарахування процентів, на що не звернув уваги апеляційний суд. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом року від дня укладення договору поруки. У пункті 3.10 кредитного договору зазначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за ним.

Проте суд апеляційної інстанції застосував до укладеного з ОСОБА_3 договору поруки строк у шість місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання, хоча в даному випадку порука повністю припинилася після спливу одного року від дня укладення договору поруки.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

25 червня 2018 року справа № 320/4938/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судове рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 11 червня 2008 року між АБ "АвтоЗаЗбанк", правонаступником якого є ПАТ "Банк Кіпру", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 57-П/08, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 180
000 доларів США під 14,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 08 червня 2018 року.

28 січня 2009 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за якою збільшено процентну ставку до 15 % річних.

21 березня 2012 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_1 було укладено угоду про реструктуризацію боргу до кредитного договору від 11 червня 2008 року № 57-П/08, за якою реструктуризовано прострочену заборгованість позичальника в сумі 14
474,80 доларів США, що обліковується на рахунку № НОМЕР_1. Сторони погодилися, що на день укладення цієї угоди загальна сума заборгованості позичальника перед банком становить 136 954,80 доларів США. Позичальник повертає кредит та сплачує нараховані проценти шляхом сплати щомісячного мінімально необхідного платежу, розмір якого становить 2 653 доларів США та 3 023 доларів США у разі порушення позичальником строків повернення кредиту за договором.

Відповідно до частини 1 статті 553, частин 1 та 2 статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 березня 2012 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 57-П/08-П2, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту в розмірі 136 954,80 доларів США, процентів і неустойки.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 ЦК України логічним є висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень статті 554 ЦК України) повинні застосовуватися і до поручителя.

У разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тобто кредитодавець має протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання пред'явити вимоги до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього, у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1077 та частиною 1 статті 1078 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

06 червня 2014 року між ПАТ "Банк Кіпру" та ТОВ "Кредитні ініціативи" було укладено договір факторингу, згідно з пунктами 2.1,2.2 якого клієнт (ПАТ "Банк Кіпру") відступає фактору (ТОВ "Кредитні ініціативи") свої права вимоги за кредитними договорами, укладеними з боржниками, які належить клієнту на підставі документації. З моменту відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості від боржників, всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей стають дійсними для фактора та вважаються наданими йому. Разом з правами вимоги до фактора переходять всі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.

На підтвердження переходу права грошової вимоги за кредитним договором № 57-П/08, укладеним 11 червня 2008 року між АБ "АвтоЗАЗбанк" та ОСОБА_1, та забезпечуваними договорами в суді апеляційної інстанції позивач надав для огляду нотаріально посвідчену копію договору факторингу від 06 червня 2014 року, витяг з Додатку до цього договору з реєстрами боржника та поручителів, акти приймання-передачі, повідомлення про здійснення розрахунків, які свідчать про виконання сторонами договору факторингу своїх зобов'язань і отримання ТОВ "Кредитні ініціативи" права грошової вимоги до відповідачів.

Отже, внаслідок укладення договору факторингу відбулася заміна кредитора і саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08.

Згідно з наданим ТОВ "Кредитні ініціативи" розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 21 квітня 2015 року склала 2 766 893,93 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 365 863,88 грн, що еквівалентно 106 310
доларам США; за процентами - 341 091,65 грн, що еквівалентно 15 326,94 доларам США; пеня за останній рік - 59 938,40 грн, що еквівалентно 2 693,33 доларам США.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що кредитні зобов'язання ОСОБА_1 забезпечувалися іпотекою нерухомого майна. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 червня 2016 року, позов ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на будівлю громадського харчування, нежитлову будівлю та земельну ділянку площею 0,1338 га, що розташовані в смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08, визначену станом на 21 квітня 2015 року, в розмірі 2 766 893,93 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 2 365 863,88 грн; за процентами - 341
091,65 грн; пеня за останній рік - 59 938,40 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановлено початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.

При цьому апеляційний суд зазначив, що вказане судове рішення набрало законної сили, а отже, висновки суду щодо розміру заборгованості за кредитним договором є обов'язковими і додатковому доказуванню не підлягають. Відповідачами не спростована правильність розрахунку заборгованості та не надано доказів належного виконання ними зобов'язань та погашення боргу первісному кредитору.

Проведеною у справі судовою бухгалтерською експертизою визначений позивачем розмір заборгованості також не спростовується.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов Товариства до позичальника доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов'язань. Оскільки порука припиняється в частині певних періодичних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами шестимісячного строку, а ТОВ "Кредитні ініціативи" звернулося до суду з цим позовом 03 червня 2015 року, то з поручителя ОСОБА_3 підлягає стягненню лише прострочена заборгованість, що утворилася після 03 грудня 2014 року.

При цьому суд правильно виходив з того, що висновки Якимівського районного суду Запорізької області щодо розміру заборгованості за кредитним договором, викладені ним у рішенні від 22 жовтня 2015 року, яке 16 червня 2016 року набрало законної сили, є обов'язковими і додатковому доказуванню не підлягають.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що перехід права вимоги сам по собі не звільняє нового кредитора від обов'язку доказування існування заборгованості та її розміру як на момент такого переходу, так і на час звернення до суду з позовом, не заслуговують на увагу. Внаслідок укладення 06 червня 2014 року договору факторингу відбулася заміна кредитора і саме ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Оскільки кредитний договір був укладений на строк до 08 червня 2018 року, то новий кредитор мав право визначити розмір заборгованості в межах строку кредитування. В даному випадку така заборгованість була визначена Товариством станом на 21 квітня 2015 року.

Аргументи заявника про те, що апеляційний суд безпідставно послався на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили вже після ухвалення рішення місцевим судом, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки наявність заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2008 року № 57-П/08 (станом на теж саме число та в тій самій сумі, яку Товариство просило стягнути з відповідачів у цій справі) була встановлена рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що такі обставини мають преюдиційне значення і додатковому доказуванню не підлягають.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що призначена у справі судова бухгалтерська експертиза не була належним чином проведена через ненадання позивачем первинних документів, які фіксують господарські операції, хоча експерт встановив неправильність нарахування процентів. Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні вказав, що згаданою експертизою визначений позивачем розмір заборгованості не спростовується. Тобто зазначені доводи були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Аргументи заявника про те, що суд апеляційної інстанції застосував до укладеного з ОСОБА_3 договору поруки строк у шість місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання, хоча в даному випадку порука повністю припинилася після спливу одного року від дня укладення договору поруки, також є неспроможними. Строк виконання основного зобов'язання був встановлений до 08 червня 2018 року, а тому в разі пред'явлення кредитором вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних періодичних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, про що правильно вказав апеляційний суд.

Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скаргизводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 23 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов