Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.04.2018 року у справі №466/6752/16ц

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 466/6752/16-ц

провадження № 61-15244св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Карпенко С. О., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач за первинним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

представники позивача за первинним позовом (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач за первинним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

представники відповідача за первинним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді Білінської Г. Б. від 15 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. від 17 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2009 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_4. До реєстрації шлюбу він з ОСОБА_4 більше року підтримував подружні стосунки. До укладення шлюбу ОСОБА_4 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1, на придбання якої він позичив останній 29 000 дол. США, які він у свою чергу позичив у приватного підприємця ОСОБА_7. Оскільки такі кошти ним були передані ОСОБА_4 під час їх спільного проживання і такі були використані нею для погашення кредиту, вважає їх спільним майном подружжя та просить стягнути з відповідача половину цих коштів.

У грудні 2016 року ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_4 2 344 дол. США - половину від суми коштів, витрачених під час шлюбу на придбання речей і меблів до квартири ОСОБА_4 на АДРЕСА_1, та 9 250 грн - половину від суми коштів, витрачених під час шлюбу на ремонтні роботи у цій квартирі.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що під час шлюбу з ОСОБА_1 ними за спільні кошти було доведено до готовності будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, проведено оздоблювальні роботи у ньому, а тому він є спільним майном подружжя і підлягає поділу в рівних частинах між ними.

Посилаючись на вказані обставини, просила визнати будинок АДРЕСА_2 об'єктом спільної сумісної власності подружжя та провести його поділ, виділивши їй та ОСОБА_1 по 1/2 частині будинку, та усунути їй перешкоди у користуванні цим будинком шляхом вселення в будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що грошові кошти, заявлені позивачем до поділу як спільне майно подружжя, а саме, позичені ОСОБА_4 на погашення кредиту, не є спільним майном подружжя, оскільки такі кошти мають іншу правову природу - це предмет договору позики. Інші позовні вимоги належними та допустимими доказами не підтверджені.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_8 набув право власності на спірний будинок 18 вересня 2003 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, то на вказане майно не поширюється правовий режим спільного сумісного майна подружжя. ОСОБА_4 не надано суду жодних доказів того, що під час подружнього життя із ОСОБА_8 ними спільно проводилось завершення будівництва, реконструкція чи капітальний ремонт будинку, тобто витрачались спільні кошти в покращення спірного майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення в частині визнання грошових коштів у сумі 29 024,39 дол. США об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та здійснити їх поділ в рівних частинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_4 стала повноправним власником спірної квартири лише після погашення взятого нею кредиту 14 жовтня 2009 року, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1, тобто за кошти, які були спільною сумісною власністю подружжя та позичені ОСОБА_1 в інтересах сім'ї. Суди не врахували, що при поділі майна враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, зокрема, у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. Будь-яких доказів наявності зобов'язальних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які випливають з договору позики, відсутні.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_1 про розподіл коштів, витрачених на придбання речей, меблів та ремонтні роботи у квартирі ОСОБА_4 та вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 сторонами не оскаржуються, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2019 року представник ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що кошти, які ОСОБА_1 вважає спільним сумісним майном, не є такими та будь-яких коштів від останнього відповідач не отримувала. Посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 466/6752/16-ц з Шевченківського районного суду м. Львова.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 липня 2009 року по 10 січня 2012 року.

03 жовтня 2008 року ОСОБА_4 отримала кредит у ПАТ "Фольксбанк" в розмірі 30 000 дол. США та 14 жовтня 2009 року погасила кредит на суму 29 024,39 дол. США.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 надав їй грошові кошти в сумі, еквівалентній 29 000 дол. США, для погашення кредиту 14 жовтня 2009 року, попередньо позичивши їх в приватного підприємця ОСОБА_7. Оскільки такі кошти були сплачені ОСОБА_4 на погашення кредиту у період шлюбу, то вони є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, половина яких в порядку поділу як спільного майна подружжя належить позивачу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 60 CK України майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Установлено, що 03 жовтня 2008 року (до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1) ОСОБА_4 отримала в ПАТ "Фольксбанк" кредит на суму 30 000 дол. США для придбання квартири.

3 жовтня 2008 року за договором купівлі-продажу відповідач набула право власності на квартиру, на придбання якої витратила власні кошти в розмірі 232
452 гривень, та кредитні кошти - 146 091 гривень, що вбачається до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

14 жовтня 2009 року (у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1) ОСОБА_4 одним платежом здійснила погашення кредиту в сумі 29 024,39 дол. США.

Таким чином, частина грошей, яка була витрачена на придбання нерухомості, була сплачена під час перебування сторін у шлюбі. Проте зазначене не може бути підставою для стягнення частки витрачених коштів на користь одного із колишнього подружжя, оскільки гроші витрачені на придбання майна і не можуть бути предметом поділу у такому випадку, у розумінні приписів ст.ст. 63, 69 СК України. Як і не має підстав для визнання саме сплачених грошей сумісним майном подружжя, оскільки існує інше майно-квартира, на придбання якої гроші витрачались. Інших вимог позивач не пред'являв.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що відсутні правові підстави для стягнення Ѕ частини грошей, які витрачені під час шлюбу на придбання майна, доводи касаційної скарги такі висновки не спростовують.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання грошових коштів в сумі 29 024,39 дол. США об'єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснення їх поділу в рівних частинах -без змін.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання грошових коштів у сумі 29 024,39 дол. США об'єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснення їх поділу в рівних частинах залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

С. О. Карпенко

Є. В. Коротенко