Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.03.2018 року у справі №320/3124/17

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 320/3124/17

провадження № 61-7412 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Міщенко Т. М. від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С., від 19 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що в період з 14 серпня 1985 року по

13 вересня 1986 року він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан. Під час проходження служби отримав важкі інфекційні хронічні захворювання, які призвели до стійкої втрати працездатності.

У 2004 році йому було встановлено ІІІ групу інвалідності, а 06 жовтня 2008 року - ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням військового обов'язку. Вважає, що у зв'язку з отриманими захворюваннями та інвалідністю йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 100 тис. грн, яку просив стягнути з відповідача.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 11 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2017 року, у задоволенні позову

ОСОБА_4 відмовлено.

Судові рішення мотивовані відсутністюфакту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями заподіювача шкоди.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив йому у позові, оскільки він має право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із ушкодженням здоров'я, отриманим під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан у період з 14 серпня 1985 року по 13 вересня 1986року в період бойових дій.

Із копій медичних документів вбачається, що в період проходження військової служби позивач отримав поранення, які призвели до стійкої втрати працездатності, внаслідок чого з приводу хронічних захворювань він систематично проходить курси лікування в різних медичних закладах.

Відповідно до копій посвідчення, довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Установивши, що ОСОБА_4 отримав поранення, яке стало підставою для встановлення йому другої групи інвалідності, під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, де велися бойові дії, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди саме на Міністерство оборони України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність правових підстав для покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди, яка пов'язана з отриманням травми і захворювання під час проходження військової служби у Збройних Силах СРСР на Міністерство оборони України, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності відповідача та про причинний зв'язок між моральною шкодою позивача і протиправними діями Міністерства оборони України.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте, надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Посилання в касаційній скарзі на статтю 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як на підставу для відшкодування моральної шкоди є безпідставним, оскільки причини, які викликали захворювання позивача мали місце до набрання чинності цього Закону (1985-1986 роки).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами постанови Верховного Суду України від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14 є необґрунтованими, оскільки Верховний Суд України у своїй постанові вказав про наявність підстав для покладення на Міністерство оборони України обов'язку відшкодувати шкоду, завдану майну інших осіб внаслідок вибуху військових боєприпасів у мирний час (як джерела підвищеної небезпеки, яке перебуває у віданні міністерства), та шкоду, яку було заподіяно внаслідок незаконних дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень. Тобто, судами у справі № 3-86гс14 було встановлено протиправність дій та бездіяльності військовослужбовців при здійсненні ними своїх повноважень, чого при розгляді справи, рішення в якій оскаржуються, встановлено не було.

Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого у період з 14 серпня 1985 року по 13 вересня 1986 року, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Ці доводи не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області

від 19 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта