Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №638/20143/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 638/20143/23

провадження № 61-17255св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року у складі судді Агапова Р. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 рокуу складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Маміної О. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2020 року між банком та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту № 500831660, відповідно до умов якої останній було надано кредит у розмірі 641 930,19 грн строком на 84 місяця зі сплатою 23 % річних за користування ним.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаною угодою належним чином не виконала, кредит у визначений угодою строк не повернула, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 781 303,14 грн, з яких: 38 054,30 грн - простроченої заборгованості за кредитом; 526 773,94 грн - строкової заборгованість за кредитом; 216 474,90 грн - заборгованість по відсотках, яку АТ «Сенс Банк» просило суд стягнути з відповідачки на свою користь

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 38 054,30 грн, заборгованість по відсотках у розмірі 216 474,90 грн.У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка належним чином умови угоди не виконувала, що є підставою для стягнення кредитної заборгованості. Проте, оскільки сторонами не було узгоджено право банку вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, то стягненню підлягає лише несплачена сума кредиту у розмірі 38 054,30 грн та проценти за користування кредитом у сумі 216 474,90 грн станом на 08 серпня 2023 року.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 24 272,09 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задоволено частково, а понесені відповідачкою судові витрати на професійну правничу допомогу підтвердженні належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на її користь. При цьому, суд першої інстанції врахував, що банком заперечень щодо розміру заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що позичальник належним чином взяті на себе кредитні зобов`язання не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість, яка не спростована останньою та підлягає стягненню. При цьому розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Доводи відповідачка про неукладеність договору є необґрунтованими, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. ОСОБА_1 не заперечувала факт отримання та використання кредитних коштів, зазначені дії було погоджено нею шляхом сплати відповідних платежів, а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами не склалися договірні правовідносини.

Апеляційний суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог банку та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2025 року справу за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд не встановив і не дослідив усіх обставин справи, оскільки у порушення положень статей 128 361 368 372 ЦПК України розглянув справу без повідомлення відповідачки - ОСОБА_1 та її представника про дату, час та місце розгляду справи. Апеляційний суд не врахував, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. Крім того, повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України не відповідає вимогам закону, оскільки у такий спосіб відповідно до частини одинадцятої статті 128 ЦПК України повідомляється відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи якого невідомо. Тоді як апеляційному суду була відома адреса проживання відповідачки.

Щодо належного повідомлення представника відповідачки, то суд апеляційної зазначив, що така була 23 вересня 2024 року повідомлена про розгляд справи в електронному кабінеті. Проте, суд не врахував, що 11 жовтня 2024 року представником відповідачки було подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якого апеляційний суд відповідної ухвали не постановляв. Судове засідання, в якому ухвалено оскаржувану постанову апеляційного суду, було призначено на 21 листопада 2024 року о 14:50 год. Представник відповідачки, незважаючи на відсутність ухвали суду за результатами розгляду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за 10 хвилин до призначеного часу початку судового засідання авторизувалася та очікувала запрошення суду до конференції. Проте, ані у призначений час, ані пізніше запрошення до конференції від суду не надійшло, не повідомлено про можливу затримку початку засідання або його відкладення. З урахуванням інших запланованих заздалегідь справ представник відповідачки була змушена о 16:00 год. відключитися від підсистеми відеоконференцзв`язку. Проте, наступного дня, 22 листопада 2024 року, до підсистеми «Електронний суд» було доставлено протокол судового засідання в режимі конференції від 21 листопада 2024 року № 3667724, з якого вбачається що запрошення до конференції було направлено представнику відповідачки о 16:21 год., тобто через 1 годин 32 хвилин після призначення судом часу початку судового засідання (21 листопада 2024 року о 14:50 год.). Таким чином, апеляційний суд не забезпечив належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи як відповідачку та і її представника.

Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано, що угода від 09 червня 2020 року про надання споживчого кредиту № 500831660 є неукладеною, оскільки сторонами не погоджено всіх істотних умов договору. Додані до позову документи не є складовою частиною угоди, оскільки є або частинами інших кредитних договорів з відповідачем (від 16 жовтня 2019 року, від 19 лютого 2020 року), або документами, що оформлюються згідно з законодавством перед укладенням кредитного договору, а отже, не мають відношення до суті справи та предмету доказування. Розмір заборгованості, наданий банком, є необґрунтованим, оскільки розрахунок заборгованості не відповідає Графіку платежів. Також судами попередніх інстанцій не враховано положення пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у чинній редакції та пункт 61 цього Розділу в редакції, що діяла на момент подання позову, в яких передбачено, що позичальник звільнений від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 червня 2020 року ОСОБА_1 підписано оферту на укладання угоди про надання кредиту № 500831660, відповідно до умов якої остання запропонувала Акціонерному товариству «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа Банк») укласти з нею угоду про надання споживчого кредиту. Оферта містить умови споживчого кредиту: тип кредиту - «кредит готівкою», сума кредиту 641 930,19 грн, процентна ставка 23 %, тип ставки фіксована, строк кредиту 84 місяців. Дата повернення кредиту 10 червня 2027 рік (а. с. 4).

Згідно з вказаної оферти відповідачка просила надати кредит для повернення заборгованості за кредитним договором від 16 жовтня 2019 року № 501195215 у розмірі 308 944,70 грн та від 19 лютого 2020 року № 201237830 у розмірі 332 985,49 грн.

09 червня 2020 року АТ «Альфа-Банк» підписано акцепт пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 500831660 за вищевказаними умовами (а. с. 4).

Додатком № 1 до угоди від 09 червня 2020 року про надання кредиту № 500831660 сторони узгодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а. с. 5).

09 червня 2020 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту за умовами, аналогічними викладеними в оферті на укладання угоди про надання кредиту № 500831660 та анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а. с. 6, 13).

Відповідно до меморіального ордеру від 10 червня 2020 року № 864045 ОСОБА_1 було перераховано 641 930,19 грн (а. с. 17).

Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», про що 30 листопада 2022 року внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 46, 47)

У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору від 09 червня 2020 року № 500831660 за ОСОБА_1 станом 08 серпня 2023 року обліковується заборгованість у розмір 781 303,14 грн (а. с. 16).

07 липня 2023 року АТ «Сенс Банк» на адресу ОСОБА_1 надіслано вимогу про повернення кредиту у непогашеній сумі та сплати нарахованих процентів у загальному розмірі 764 313,94 грн (а. с. 36).

Відповідно до наданого банком розрахунку кредитної заборгованості ОСОБА_1 сплатила суму кредиту у розмірі 77 101,95 грн. Станом на 08 серпня 2023 року заборгованість за тілом кредиту становить 38 054,30 грн, а за процентами за користування кредитом - 216 474,90 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вирішення позову по суті

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першоюстатті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачка належним чином взяті на себе кредитні зобов`язання за угодою про надання споживчого кредиту не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом на 08 серпня 2023 року утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. При цьому розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору, а відповідачкою зазначений розмір заборгованості не спростовано.

Доводи касаційної скарги про неукладеність кредитного договору є безпідставними, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами, як вірно зазначив апеляційний суд. При цьому, ОСОБА_1 не заперечувала факт отримання та використання кредитних коштів, часткове виконання умов кредитного договору шляхом сплати відповідних платежів (сплачено 77 101,95 грн), а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами не склалися договірні правовідносини.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, провадження № 61-17178сво23.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Щодо доводів касаційної скарги про неповідомлення про дату, час та місце розгляду справи

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Частиною другою статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вказане положення кореспондується з вимогами частини другої статті 12 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Інформація щодо суду, який розглядає справу, учасників справи та предмета позову, дати надходження позовної заяви (скарги) чи будь-якої іншої заяви або клопотання у справі, у тому числі особи, яка подала таку заяву, вжитих заходів забезпечення позову та (або) доказів, стадії розгляду справи, місця, дати і часу судового засідання, руху справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Положеннями статті 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Частиною п`ятою статті 130 ЦПК України визначено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Досліджуючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення відповідачки, забезпечив останній можливість реалізувати надані їй законом права.

Судом установлено, що судові повістки-повідомлення про розгляд справи 21 листопада 2024 року апеляційним судом було надіслано учасникам справи, зокрема, ОСОБА_1 та її представнику - ОСОБА_2 , яка й не заперечує отримання нею 23 вересня 2024 року повідомлення про розгляд справи в електронному кабінеті (а. с. 160).

Отже, ОСОБА_1 , незважаючи на те, що надіслана їй судова повістка-повідомлення про розгляд справи 21 листопада 2024 року повернулася до суду з відміткою поштової служби від 08 жовтня 2024 року «за закінчення терміну зберігання», знала про дату, час і місце розгляду справи, оскільки її представник була обізнана про розгляд справи 21 листопада 2024 року. Проте у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій порушено порядок повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи.

Посилання касаційної скарги на те, що представником відповідачки було подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за результатами розгляду якого апеляційний суд відповідної ухвали не постановляв, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься протокол судового засідання в режимі відеоконференції від 21 листопада 2024 року № 3667724, відповідно до якого представник відповідачки неодноразово запрошувалася до участі в судовому засіданні, проте остання була відключена від підсистеми відеоконференцзв`язку (а. с. 166, 167).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а значною мірою зводяться до трактування норм процесуального права на власний розсуд.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд доходить висновку, що апеляційний суд вжив заходів з використанням передбачених нормами ЦПК України процесуальних засобів щодо належного повідомлення відповідачки про час, місце та дату судового засідання.

Таким чином, порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи суд касаційної інстанції не встановив. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець