Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №161/21931/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 161/21931/23

провадження № 61-14053св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області,

третя особа: 3-й Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єлова Віталія Андрійовича на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Кідиби Т. О., та постанову Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС України), Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області (далі - ГУ ДСНС України у Волинській області), третя особа: 3-й Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області (далі - 3-й ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області), про визнання права на виключення квартири з числа службових для забезпечення постійним житлом та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його батько ОСОБА_2 , працюючи в Локачинській професійно-пожежній частині ГУ МНС України у Волинській області, у 1972 році отримав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживали та були зареєстровані: батько - ОСОБА_2 ; мати - ОСОБА_3 ; брат - ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (позивач); син позивача - ОСОБА_5 , син позивача- ОСОБА_6 , дружина позивача - ОСОБА_7

11 лютого 2008 року наказом ГУ МНС України у Волинській області ОСОБА_2 (батька) звільнено із займаної посади диспетчера 15-ї самостійної державної пожежної частини смт Локачі за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням штату працівників, проте їх сім`я залишалася проживати у зазначеній квартирі.

Після звільнення ОСОБА_2 рішенням виконкому Локачинської селищної ради від 26 березня 2009 року № 37 право власності на квартиру було оформлено за державою Україна в особі Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та віднесено до службових. При цьому, рекомендовано адміністрації Локачинського РВ ГУ МНС у Волинській області провести процедуру оформлення необхідної документації щодо можливості приватизації громадянином ОСОБА_2 даного службового житлового приміщення, проте ці рекомендації не були реалізовані за життя батька, а також після його смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті в квартирі залишились проживати його сім`я: позивач (син померлого), дружина позивача та їх діти, де і проживають до даного часу більше 20 років.

Ні він, ні члени його сім`ї правом на безоплатну приватизацію житлових приміщень до даного часу не скористалися, іншого житла, в тому числі і яке б належало їм на праві приватної власності, в них немає.

ОСОБА_1 працював у відділі Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України у Волинській області 20 років та 4 дні. Проте, змушений був залишити службу за станом здоров`я.

Після смерті батька він звертався із заявами до Управління МНС України у Волинській області, Державної Служби України з надзвичайних ситуацій щодо приватизації житла, однак йому було відмовлено через відсутність підстав для виключення житла із числа службових.

Разом з тим, службовий статус вказаної квартири значно обмежує можливість його сім`ї в реалізації права на безоплатну приватизацію житла, встановленого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Зважаючи на викладене, вважає, що є всі підстави для задоволення його позовних вимог, оскільки його сім`я проживає в даній квартирі ще з 1972 року, як покійний батько, так і він мають вислугу роботи більше як 20 років, батько - в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, а позивач - в Державній службі охорони при МВС України, які прирівняні до військової служби, а тому відповідно до пункту 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, мають право на забезпечення житлом, в тому числі і шляхом виключення житла із числа службового.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати його право на виключення квартири, за адресою: АДРЕСА_1 із числа службових для забезпечення постійним житлом;

- зобов`язати ДСНС України та ГУ ДСНС України у Волинській області клопотати перед виконкомом Володимир-Волинської районної ради про виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 із числа службових для забезпечення постійним житлом його сім`ї шляхом її подальшої приватизації.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Спірна квартира згідно з рішенням виконкому Локачинської селищної ради від 26 березня 2009 року № 37 є службовою. Зазначене рішення є чинним, не оскаржувалося позивачем, хоча він і посилається на його протиправність, однак вказане питання не є предметом розгляду цього спору.

Крім того, як встановлено, квартира розташована в адміністративній будівлі пожежного ДЕПО на території державної установи, а саме: в цілісному майновому комплексі, балансоутримувачем якого та володільцем на праві оперативного управління є 3-й ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області.

У позові позивач посилається на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак його батько ОСОБА_2 , який отримав спірну квартиру, був звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, отже він не проходив службу цивільного захисту та не був військовослужбовцем, оскільки працював і був звільнений за трудовим договором.

Отже, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється на спірні правовідносини.

Також ОСОБА_1 не проходив службу цивільного захисту в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, у нього відсутні будь які трудові відносини з ДСНС та її органами і підрозділами, він не перебував та не перебуває на квартирному обліку ГУ ДСНС України та підпорядкованих підрозділів.

Крім того, є необґрунтованим і посилання позивача на Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок № 1081), оскільки ДСНС не є правоохоронним органом спеціального призначення, посади в якому військовослужбовцями не комплектуються.

Апеляційний суд вважав за необхідне звернути увагу на те, що подання клопотання про виключення житла з числа службового є не обов`язком ДСНС, а правом, яке установа може реалізувати, якщо відпала потреба в його використанні як службового.

Позивач та його сім`я зареєстровані, проживають і користуються службовою квартирою, як члени сім`ї особи, якій було надано таку квартиру, а доказів того, що відповідач (ДСНС) звертався із вимогою про виселення чи оспорювання права їх проживання у квартирі, матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єлов В. А. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив суд скасувати рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Єлова В. А. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували вимоги частини першої статті 118 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) до спірних правовідносин, оскільки жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, а не рішенням виконавчого комітету селищної ради, як це відбулося з житлом ОСОБА_1 . Отже, виконком Локачинської селищної ради, приймаючи рішення 26 березня 2009 року № 37, вийшов за межі своїх повноважень, тому не можна вважати, що спірна квартира є службовою.

Також суди попередніх інстанцій не застосували вимоги статей 19 47 Конституції України до спірних правовідносин, що порушує права ОСОБА_1 на забезпечення його постійним житлом.

Підставою касаційного оскарження рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року та постанови Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 636/1527/19 (провадження № 61-4425св20), відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах, а також посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2024 року ДСНС України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що посилання ОСОБА_1 на незаконність рішення виконкому Локачинської селищної ради від 26 березня 2009 року № 37 є безпідставним, оскільки воно є чинним та ніким не оскаржувалося, тому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

У листопаді 2024 року ГУ ДСНС України у Волинській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що ОСОБА_1 в своїй касаційні скарзі суперечить сам собі, оскільки просить суд виключити квартиру з числа службових, в той же час у касаційній скарзі зазначає, що дане житло ніколи не було службовим та не використовувалося, як службове. Таким чином, просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У листопаді 2024 року заявником у встановлений судом строк усунуто недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Єлову В. А. процесуальний строк для подачі касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 з 10 лютого 1971 року прийнятий на посаду інструктора з протипожежної профілактики 14-ї професійної пожежної частини смт Локачі Відділу пожежної охорони УВС Волинського облвиконкому, що підтверджує довідка ГУ ДСНС у Волинській області від 30 січня 2024 року.

У 1972 році ОСОБА_2 отримав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де проживав та був зареєстрований разом із сім`єю, в тому числі сином - ОСОБА_1 .

11 лютого 2008 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади диспетчера 15-ї самостійної державної пожежної частини смт Локачі за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, що підтверджує витяг з наказу ГУ МНС України у Волинській області № 1.

Після звільнення ОСОБА_2 , рішенням виконкому Локачинської селищної ради від 26 березня 2009 року № 37 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оформлено за державою Україна в особі Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи на праві державної власності та віднесено до службових. Також було рекомендовано адміністрації Локачинського РВ ГУ МНС у Волинській області провести процедуру оформлення необхідної документації щодо можливостей приватизації громадянином ОСОБА_2 даного службового житлового приміщення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 25 лютого 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Локачинського районного управління юстиції Волинської області.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 вересня 2023 року № № 347124027, 347211983, 347124854, 347126161 ОСОБА_1 та члени його сім`ї: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 правом на безоплатну приватизацію житлових приміщень до даного часу не скористалися, іншого житла, в тому числі, яке б належало їм на праві приватної власності, у них немає.

ОСОБА_1 працював у Відділі Державної служби охорони при МВС України у Волинській області, його вислуга складає 20 років 00 місяців 04 дні, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 та витягом з наказу Відділу Державної служби охорони при УМВС України у Волинській області від 15 травня 2015 року № 27 о/с і звільнився з органів МВС у запас Збройних Сил за станом здоров`я.

ОСОБА_1 звертався із заявами до Управління МНС України в Волинській області, ДСНС України, ГУ ДСНС у Волинській області щодо приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та її виключення із числа службових.

Листами від 22 грудня 2010 року, 10 квітня 2023 року та 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його заяв, оскільки квартира за адресою: АДРЕСА_1 , є службовою та розташована в адміністративній будівлі пожежного депо на території державної установи, а саме: в цілісному майновому комплексі 15-ї державної пожежно-рятувальної частини 3-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Єлова В. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному мати право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно з статтею 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Жилі приміщення, що надаються народним депутатам України на період їх роботи на постійній основі у Верховній Раді України, включаються до числа службових і виключаються з їх числа за рішенням Верховної Ради України за поданням Комісії Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів.

Частиною другою статті 121 ЖК України визначено, що службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК України).

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).

Відповідно до пунктом 2 Положення службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Згідно з пунктом 6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК України).

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідно до положення частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 757/30286/22-ц (провадження № 61-12228св23) зазначено, що питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком роботодавця.

У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що спірна квартира на АДРЕСА_1 є службовою, розташована в адміністративній будівлі пожежного депо на території державної установи, а саме: в цілісному майновому комплексі 3-го ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом про зобов`язання ДСНС України та ГУ ДСНС України у Волинській області оформити та подати клопотання про виключення квартири із числа службових, посилався на гарантоване Конституцією України право на житло та положення статті 125 ЖК України. Однак був обізнаний, що спірна квартира є службовою.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про те, що питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком роботодавця, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі ставили питання про виселення позивача із займаного ним житла чи створювали йому перешкоди у користуванні спірним службовим приміщенням.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про те, що виконком Локачинської селищної ради, приймаючи рішення 26 березня 2009 року № 37 про включення спірної квартири до числа службових, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки зазначене рішення ніким не оскаржувалося, і є чинним.

Отже суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єлова Віталія Андрійовича залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 травня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник