Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.02.2025 року у справі №444/1289/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 444/1289/23

провадження № 61-6256св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Сидорак Наталія Богданівна , на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року в складі судді Оприск З. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в складі колегії суддів Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складається з грошових коштів, які знаходяться на рахунках у AT «Державний ощадний банк України», та частки у квартирі АДРЕСА_1 . Вказувала, що за життя спадкодавець склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_3 .

04 жовтня 2019 року ОСОБА_6 склав останній заповіт та належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 заповів сину ОСОБА_2 . Позивачка стверджувала, що останній заповіт скасував попередній лише в частині квартири.

Спадкоємці за заповітом (відповідачі у справі) ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спадщину не прийняли. Зазначала, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті чоловіка ОСОБА_6 .

З метою оформлення спадкових прав після смерті чоловіка вона звернулася до приватного нотаріуса Капуш І. М., однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для її прийняття.

Вказувала, що вона тривалий час хворіє, не могла довгий час виходити з дому та регулярно змушена проходити стаціонарне лікування, на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона перебувала на стаціонарному лікуванні, внаслідок чого пропустила встановлений законодавством строк для прийняття спадщини.

На підставі викладеного просила визначити їй додатковий строк у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 пропустила встановлений строк для прийняття спадщини, однак підтвердила поважність причин пропуску цього строку лише в його частині 1,5 місяця із шестимісячного строку, а поважність причин неподання заяви про прийняття спадщини в іншій частині строку - з 24 березня 2020 року до 14 серпня 2020 року позивачкою не доведено. На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини на підставі положень частини третьої статті 1272 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сидорак Н. Б. залишено без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків місцевого суду.

З часу відкриття спадщини позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні в періоди часу з 26 лютого 2020 року до 24 березня 2020 року, з 14 серпня 2020 року до 12 жовтня 2020 року, з 13 грудня 2021 року до 14 січня 2022 року. Тобто в межах шестимісячного строку для прийняття спадщини позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 березня 2020 року до 24 березня 2020 року та з 14 серпня 2020 року до 17 вересня 2020 року. Інших доказів перебування позивачки на лікуванні в інші періоди в межах строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 суду не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що після виписки з медичного закладу у березні 2020 року ОСОБА_1 страждала і продовжувала страждати психічними захворюваннями та була повністю обмежена у самостійних діях не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції у цій справі про відмову у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Сидорак Н. Б. , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у цій справі та просила скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, представник заявниці у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 285/968/19 (провадження № 61-22268св19), від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18) та від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанції не взяли до уваги та не враховували конкретних обставин справи і фактичної доказової бази, наданої на підтвердження позовних вимог, не в повній мірі з`ясували та як наслідок не врахували тяжкості діагнозу позивачки та вплив її захворювання на поведінку і можливість реалізації нею своїх прав, що є ключовим для встановлення причини пропуску строку для прийняття спадщини.

Позивачка неодноразово проходила стаціонарне лікування, проте в усіх випадках при виписці з медичного закладу у неї залишалися симптоми хвороби, які об`єктивно впливали і впливають на її здатність реалізовувати свої права, обмежуючи її життєдіяльність, продуктивну взаємодії з соціумом.

Тривала хвороба позивачки зумовлювала і зумовлює її постійне лікування поза межами медичних установ під наглядом лікарів, неодноразові виписки з лікарні відбувалися у супроводі брата, який здійснює догляд за нею. Тому тривалість хвороби позивачки та її характер є поважною причиною і створювали істотні труднощі для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Також судами попередніх інстанцій не враховано карантинних обмежень, які діяли у період шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

ОСОБА_4 зазначає, що позивачка не довела належними та допустимими доказами поважність причин пропуску нею строку для прийняття спадщини протягом трьох років, що є значним строком, враховуючи характер спадковий правовідносин.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 вересня 1988 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

За заповітом від 23 лютого 2016 року ОСОБА_6 все своє майно заповів ОСОБА_4 .

За заповітом від 29 серпня 2019 року ОСОБА_6 все своє майно заповів ОСОБА_3 .

З копії заповіту від 04 жовтня 2019 року встановлено, що ОСОБА_6 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 заповів сину ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

У матеріалах справи відсутні докази того, що спадкоємці за заповітами ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли спадщину.

З виписних епікризів з медичної карти стаціонарного хворого № 03177-19, № 01314-20, № 6828, № 48511 вбачається медичний діагноз ОСОБА_1 та те, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні в періоди часу з 21 травня 2019 року до 20 червня 2019 року, з 26 лютого 2020 року до 24 березня 2020 року, з 14 серпня 2020 року до 12 жовтня 2020 року, з 13 грудня 2021 року до 14 січня 2022 року.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 21 квітня 2023 року № 329887264 вбачається, що ОСОБА_6 є власником 1/12 квартири АДРЕСА_1 .

Дата відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка належить до першої черги спадкування відповідно до статті 1261 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка проживала разом зі спадкодавцем станом на час відкриття спадщини.

Із заявою про прийняття спадщини позивачка звернулася до нотаріуса у квітні 2023 року, тобто через три роки після відкриття спадщини.

Постановою нотаріуса від 21 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

Позивачка мотивує поважність причин пропуску нею строку для прийняття спадщини тим, що вона тривалий час хворіла, не могла довгий час виходити з дому та регулярно змушена проходити стаціонарне лікування, а на час відкриття спадщини 17 березня 2020 року перебувала на стаціонарному лікуванні. З часу відкриття спадщини позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні в періоди часу з 26 лютого 2020 року до 24 березня 2020 року, з 14 серпня 2020 року до 12 жовтня 2020 року, з 13 грудня 2021 року до 14 січня 2022 року. Тобто в межах шестимісячного строку для прийняття спадщини позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні з 17 березня 2020 року до 24 березня 2020 року та з 14 серпня 2020 року до 17 вересня 2020 року.

Позивачка стверджувала, що у періоди часу з 17 березня 2020 року до 24 березня 2020 року та з 14 серпня 2020 року до 17 вересня 2020 року, в які вона перебувала на стаціонарному лікуванні у межах строку для прийняття спадщини, а також в інші періоди часу, не охоплені вказаними періодами, до звернення до нотаріуса з відповідною заявою вона страждала та продовжує страждати психічними захворюваннями і була повністю обмежена у самостійних діях.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є частково прийнятними з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначив, що «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як підставу захисту порушених, на її думку, прав зазначала, що строк для подання заяви про прийняття нею спадщини пропущений з поважної причини, оскільки погіршення стану здоров`я та тривале лікування унеможливили у зазначений строк звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Позивачка також вказувала, що відповідно до лікарського діагнозу вона неспроможна приймати рішення навіть у повсякденному побуті, тим більше приймати рішення щодо правових процедур, встановлених для реалізації її прав під час спадкування.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємців на вчинення цих дій. Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався своєчасно правом на прийняття спадщини, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає (постанова Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 758/10908/22, провадження № 61-12377св23).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, яка переглядається, Верховний Суд ураховує, що позивачка як спадкоємець першої черги за законом мала право подати заяву про прийняття спадщини протягом усього визначеного законом шестимісячного строку після її відкриття, а саме з 17 березня 2020 року до 18 вересня 2020 року.

Суди установили, що останнього дня вказаного строку (18 вересня 2020 року) позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні, яке закінчилося 12 жовтня 2020 року.

У зв`язку із такою обставиною Верховний Суд дотримується сталого та послідовного підходу, згідно з яким оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини, у першу чергу, має стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15; від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17; постанови Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18, провадження № 61-8705св24; від 20 вересня 2024 року у справі № 547/940/23, провадження № 61-6183св24; від 27 вересня 2024 року у справі № 692/142/24, провадження № 61-10139св24).

У справі, яка переглядається, підлягає врахуванню обставина, на яку, зокрема, посилалася позивачка у позовній заяві як на підставу поважності пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини (перебування на стаціонарному лікуванні), яка почалася у межах визначеного законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, тривала на момент останнього дня такого строку (18 вересня 2020 року) та закінчилася 12 жовтня 2020 року.

Із заявою про прийняття спадщини позивачка звернулась до нотаріуса у квітні 2023 року.

Позивачка мотивує поважність причин пропуску нею строку для прийняття спадщини тим, що вона тривалий час хворіє, не могла довгий час виходити з дому та регулярно змушена проходити стаціонарне лікування.

У період після відкриття спадщини до квітня 2023 року позивачка неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема виписними епікризами з медичної карти стаціонарного хворого № 03177-19, № 01314-20, № 6828, № 48511, з яких відомо медичний діагноз позивачки, та те, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні в періоди часу з 21 травня 2019 року до 20 червня 2019 року, з 26 лютого 2020 року до 24 березня 2020 року, з 14 серпня 2020 року до 12 жовтня 2020 року, з 13 грудня 2021 року до 14 січня 2022 року.

Згідно з дослідженими судами доказами, які містяться у матеріалах справи, позивачці діагностовано, зокрема, біполярний афективний розлад, тяжка депресія з епізодичним перебігом без психологічних симптомів зі стійкою соціально-трудовою дезапатією. Крім того, відповідно до епікризу КНП ЛОР «Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні» від 14 січня 2022 року на день виписки позивачки встановлено, що пацієнтка потребує постійного додаткового відпочинку та додаткової мотивації, неспроможна самостійно приймати рішення навіть у повсякденних побутових справах.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що у цій конкретній справі тривала хвороба, пов`язана з психічними розладами, які мали місце як до закінчення шестимісячного строку на прийняття спадщини, так і продовжувалися на час звернення позивачки до суду, дає підстави для висновку про поважність причин пропуску нею строку на подання заяви про прийняття спадщини. Також у цій справі підлягає врахуванню те, що позивачка усвідомлювала, що спадкодавець за життя склав заповіти на спадкове майно, спадкоємцями за якими були інші особи.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 753/21732/20, провадження № 61-9438св23).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша та друга статті 1223 ЦК України). Отже, за загальним правилом спадкування за заповітом має пріоритет над спадкуванням за законом.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 663/2569/17 (провадження № 61-43465св18).

Позивачка у цій справі є дружиною спадкодавця, отже, вона є учасником процесу спадкування виключно на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємиця першої черги спадкування за законом.

За поясненнями позивачки та встановленими судами обставинами цієї справи спадщину за заповітом відповідні спадкоємці не прийняли. У матеріалах справи відсутні докази того, що спадкоємці за заповітом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прийняли спадщину.

За таких обставин, усвідомивши в силу стану свого здоров`я обставини неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Суди попередніх інстанцій у цій справі на указане уваги не звернули та дійшли передчасного висновку про відмову у позові, без повного врахування фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, якщо його ухвалено без правильного визначення суб`єктного складу осіб спору.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позивач - це особа, на захист суб`єктивних прав і охоронюваних інтересів якої порушено цивільний процес. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, право визначати коло відповідачів має позивач.

Водночас завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (вимоги частини першої статті 2 ЦПК України). З огляду на зазначене суд має обов`язок сприяти належній реалізації учасниками справи їх прав.

Одним із способів забезпечення прав учасників справи є роз`яснення останнім наслідків вчинення та/або невчинення певних процесуальних дій, зокрема наслідки неправильного визначення позивачем кола відповідачів, що має наслідком відмову у позові з цих підстав.

У цій справі позивачка визначила відповідачами спадкоємців ОСОБА_6 за заповітами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Разом із тим, суди достеменно не встановили, чи спадкоємці за відповідними заповітами прийняли спадщину та чи оскаржувалися заповіти, складені на користь спадкоємців. З матеріалів справи також не вбачається, що суди досліджували спадкову справу. Водночас наведене має вирішальне значення для визначення кола належних відповідачів у справі.

Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово виснував, що у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 196/479/23, провадження № 61-12064св24).

Суд першої інстанції не сприяв належній реалізації ОСОБА_1 як учасником справи її прав, зокрема щодо визначення належного складу відповідачів у цій справі, а апеляційний суд не перевірив правильність визначення позивачкою кола відповідачів у справі, яка переглядається. Суди попередніх інстанцій не роз`яснили позивачці наслідків визначення нею неправильного (неповного) складу відповідачів та не з`ясували чи підлягає залученню до участі у цій справі відповідний орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

За таких обставин оскаржені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому в силу положень статті 263 ЦПК України касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить, залучивши усіх належних відповідачів, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Сидорак Наталія Богданівна задовольнити частково.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 07 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко Є. В. Петров В. В. Сердюк О. М. Ситнік