Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.12.2019 року у справі №531/1532/15

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 531/1532/15

провадження № 61-20095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустріним позовом) - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року у складі судді Даниленко В. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 816,59 доларів США, що еквівалентно 2 181 188,43 грн.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що у липні 2008 року між ними було укладено кредитний договір № 223357316, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 94 598 доларів США зі сплатою 14,40% річних на строк до 24 липня 2021 року, який додатковою угодою від 07 квітня 2010 року було продовжено до 24 червня 2024 року.

Однак, у порушення умов договору, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 22 червня 2015 року становить 100 816,59 доларів США, що еквівалентно 2 181 188,43 грн.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в якій просила визнати недійсними з моменту заключення кредитний договір № 223357316 від 24 липня 2008 року, договір іпотеки до нього від 24 липня 2008 року, укладені між нею та банком; зобов'язати приватного нотаріуса КМНО Щелкового Д. М. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження майнових прав на зазначену у кредитному договорі квартиру АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку за договором іпотеки до кредитного договору; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов'язати ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" повернути їй фактично сплачену нею суму банку у розмірі 2 751 654,86 грн та зобов'язати її повернути ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" отриману суму кредиту у розмірі 2 391 663,39 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що при підписанні кредитного договору банк порушив її законні права, оскільки договір за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та її волі, а саме: банк не виконав переддоговірної роботи з нею; зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України; кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України.

Окрім цього, вказувала, що надання кредиту у іноземній валюті призвело до того, що вона перебуває у відверто дискримінаційному становищі відносно банку.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року позовні вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" загальну суму заборгованості у розмірі 100 815,59 доларів США, що еквівалентно по курсу Національного Банку України 2 181 188,43 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" судовий збір у розмірі 3 654 грн.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", оскільки факт неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором знайшов своє підтвердження матеріалами справи і не спростований нею під час розгляду справи.

При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив з того, що кредитний договір підписаний обома сторонами, при його укладенні сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а інформація щодо коливання валюти та щоденного встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют є загальновідомою і ОСОБА_1, укладаючи з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" договір щодо отримання кредитних коштів у іноземній валюті, передбачала і брала на себе зобов'язання повернути кредитні кошти у цій же валюті.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно і всебічно розглянуто справу, надано всім доводам сторін належну правову оцінку та ухвалено законне й справедливе рішення в оскаржуваній частині.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому його законність і обґрунтованість в цій частині апеляційним судом не перевірялася.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів про направлення боржнику вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором не відповідають обставинам справи, оскільки підтверджуючих документів, що банк направив, а вона її отримала матеріали справи не містять.

Відтак, враховуючи порушення банком умов кредитного договору щодо направлення на її адресу досудової вимоги, стягнення усієї суми кредиту є передчасним, оскільки за таких обставин вона позбавлена можливості добровільно сплатити заборгованість без нарахування штрафних санкцій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 травня 2018 року справу № 531/1532/15 справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановлено, що 24 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено кредитний договір № 223357316, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 94 598 доларів США зі сплатою 14,40% річних на строк до 24 липня 2021 року.

Виконання зобов'язань ОСОБА_1 за цим кредитним договором забезпечено іпотекою нерухомості - квартири на первинному ринку, загальною площею 58,40 кв. м за будівельною адресою: АДРЕСА_1.

17 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено додаткову угоду № 2 до цього договору, відповідно до умов якої на період з 17 квітня 2009 року по 14 квітня 2010 року встановлено кредитні канікули.

Додатковою угодою № 3 від 07 квітня 2010 року до кредитного договору сторони погодили збільшення строку користування кредитом на 35 календарних місяців, тобто до 24 червня 2024 року.

Однак, ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість перед банком.

Станом на 22 червня 2015 року заборгованість відповідача за кредитним договором складає 100 815,59 доларів США, що еквівалентно 2 181 188,43 грн, що включає в себе: заборгованість за кредитом у розмірі 90 852,25 доларів США, що еквівалентно 1 965 627,31 грн, заборгованість по відсоткам у сумі 6 380,93
доларів США, що еквівалентно 138 054,15 грн, та пеня у розмірі 3 582,41
доларів США, що еквівалентно 77 506,97 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За приписами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

За змістом частини 2 статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Частиною 1 статті 10 ЦПК України 2004 року визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до положень частини 3 статті 10, частин 1 , 4 статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 10, частин 1 , 4 статті 60 ЦПК України.

Встановивши, що ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на виконання умов кредитного договору від 24 липня 2008 року надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 94 598 доларів США, тобто кредитор належним чином виконав свої обов'язки, а відповідач своїх зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків не виконує, внаслідок чого виникла заявлена банком заборгованість, розмір якої відповідачем не спростований, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1, що банк на момент звернення до суду із позовом не виконав вимоги статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пунктів 9.1,9.3,17.5 кредитного договору та не направив їй рекомендованим листом досудове повідомлення (вимогу), у зв'язку із чим не набув права на дострокове стягнення вказаної суми кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз змісту статей 1054, 1050 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов'язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов'язання (дострокове виконання основного зобов'язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, то відповідний строк для пред'явлення вимоги до боржника обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.

Повідомлення (вимога) про дострокове повернення кредиту, яке направляється позичальнику є формою досудового вирішення спору між контрагентами та вимогою сторони, права або законні інтереси якої порушено, про добровільне/безпосереднє врегулювання спору, вказує на зміну строку виконання основного зобов'язання й встановлює обов'язок кредитора пред'явити позов до боржника протягом трьох років, якщо інше не визначено кредитним договором (статті 257, 259 ЦК України), недотримання якого може нести ризик лише для кредитора про втрату в майбутньому права на задоволення своїх вимог у примусовому порядку через суд.

За змістом статей 526, 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок відповідно до умов договору, тобто, як особа, яка порушила права або законні інтереси іншого суб'єкта - кредитора, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи звернення до суду із відповідним позовом.

Враховуючи, що вимоги кредитора та взяті позичальником зобов'язання за кредитним договором в добровільному порядку не виконані на час ухвалення судами рішення, а також частину 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Тому непред'явлення повідомлення (вимоги) про дострокове виконання зобов'язання з повернення кредиту, чи в разі її направлення: до встановленої дати дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, або до закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення, саме по собі не є необхідною умовою подальшого задоволення позову.

Таким чином, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд - виконати боржником обов'язок з дострокового повернення кредиту.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц.

За таких обставин, наведені в касаційній скарзі твердження заявника про порушення банком умов договору в частині направлення на її адресу вимоги про дострокове погашення кредиту колегія суддів не приймає до уваги.

Інших доводів касаційна скарга не містить.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук