Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.07.2018 року у справі №610/2531/17

Постанова

Іменем України

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 610/2531/17

провадження № 61-38148св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Служба у справах дітей Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області, Балаклійська районна державна адміністрація Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області, Балаклійська районна державна адміністрація Харківської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2012 року вона проживала разом з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 31 січня 2013 року у сторін народилася дочка ОСОБА_3. Спільне життя з відповідачем не склалося і з 2016 року вони припинили стосунки, вирішили, що їх дочка залишиться проживати з нею і домовилися про участь кожного з батьків у вихованні дитини. Розпорядженням голови Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Веселинівська РДА) від 30вересня 2016 року № 213-р було встановлено участь відповідача у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 та спілкуванні з нею шляхом визначення днів побачень. У січні 2017 року відповідач без її згоди самостійно змінив місце проживання дитини шляхом її викрадення і з того часу перешкоджає їй брати участь у вихованні дочки, забороняє спілкуватися з нею, налаштовує дитину проти неї. Розпорядженням голови Веселинівської РДА від 29 березня 2017 року № 75-р було визначено місце проживання дитини з нею, однак відповідач його не виконує. Проживання дочки разом з нею відповідає інтересам дитини, оскільки вона має постійне місце роботи, стабільний самостійний дохід, а тому може створити необхідні умови для нормального розвитку дитини. У неї є власний житловий будинок. Вона виховує чотирьох дітей і жодних зауважень з приводу їх виховання ні від органів державної влади, ні від навчальних закладів не надходило. Відповідач не може забезпечити дитині належного виховання і розвитку, створити нормальні, безпечні для здоров'я умови проживання, оскільки зловживає спиртними напоями, у присутності дочки часто виявляє агресію до людей, нецензурно висловлюється, неодноразово вчиняв сварки. Дитина потребує материнської любові, піклування та уваги. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з нею за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 10 січня 2018 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що комфортне проживання та належне виховання дитини буде забезпечено при її проживанні разом з матір'ю. Врахувавши вік дитини, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона потребує материнської опіки та проживання у звичній для себе обстановці. Позивач не перешкоджала спілкуванню дитини з батьком. Відповідач без дозволу матері забрав до себе малолітню дочку, перешкоджає спілкуванню її з матір'ю, що може негативно вплинути на психіку дитини. Суду не надано переконливих доказів того, що дитина повинна проживати з батьком і що її проживання з матір'ю може негативно вплинути на її виховання та емоційний стан. Кращі матеріально-побутові умови відповідача не можуть бути підставою для передачі йому дитини.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що дитина тривалий час проживає не лише зі своїм батьком, а й поруч з бабусею, яка піклується про неї. Батько та бабуся відіграють значну роль у житті дитини. Відокремлення дитини від батька та бабусі буде суперечити її інтересам. Дочка сторін не виказала будь-якої стурбованості щодо того, що проживає окремо від матері, братів та сестер, не висловила жодних сумнівів щодо визначення місця свого проживання. Найкращим інтересам ОСОБА_3 відповідає її проживання з батьком, який здатний забезпечити розвиток дочки у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Апеляційним судом не було встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання малолітньої дочки разом з нею. Судом апеляційної інстанції було враховано пояснення п'ятирічної дитини, спогади якої можуть піддаватися припущенням. Думці дитини щодо визначення місця її проживання не було дано належної оцінки спеціалістами в галузі психології та психіатрії. Малолітня ОСОБА_3 страждає на невроз, тому не могла дати адекватну оцінку тим подіям, які відбуваються в її житті. Дитина почала страждати неврозом саме після розлучення з матір'ю. Враховуючи початковий рівень психічного розвитку дитини, її неповну самостійність, неможливість у деяких випадках об'єктивно сприймати та оцінювати ситуацію, апеляційний суд повинен був критично віднестися до її пояснень. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що рішення суду має бути прийнято з урахуванням якнайкращих інтересів дитини. В якнайкращих інтересах дитини є забезпечення можливості повноцінного спілкування з кожним із батьків. Розлучення для дитини - завжди стрес, і втрата будь-кого з батьків вона розцінює як руйнування свого світу, а постійний психологічний тиск на дитину з боку батька, зокрема негативні висловлювання про матір, лише посилює психоемоційні розлади.

15 серпня 2018 року Служба у справах дітей Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Служба у справах дітей Балаклійської РДА Харківської області) подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила скасувати судове рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що судом не було встановлено виняткових обставин для розлучення дитини з матір'ю. Встановивши, що матір має всі необхідні умови для забезпечення повноцінного життя та розвитку дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що якнайкращим інтересам малолітньої дитини відповідатиме її проживання з матір'ю. Апеляційний суд не взяв до уваги те, що позивач є багатодітною матір'ю і має позитивний досвід у вихованні дітей. Жодних претензій щодо виконання нею батьківських обов'язків з боку Служби у справах дітей, селищної ради, поліції за місцем проживання, освітніх закладів, у яких навчаються старші діти, не було. Наявність у матері інших дітей не може бути однією з підстав надання переваги батьку при вирішенні спору щодо визначення місця проживання дитини. Малолітня ОСОБА_3 за віком та станом розвитку не має власної сформованої думки щодо вирішення спору між батьками. Апеляційним судом не взято до уваги, що матір не перешкоджала спілкуванню дочки з батьком. Натомість батько перешкоджав ОСОБА_1 у спілкуванні з дочкою, чим порушував права дитини. Така поведінка відповідача, у разі залишення дочки з ним, призведе до повної ізоляції дитини від матері, що негативно впливатиме на розвиток дитини, оскільки для її гармонійного розвитку як особистості та майбутньої жінки, дружини та матері їй першочергово потрібні саме материнська любов, турбота і піклування.

23 серпня 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції врахував основне, а саме те, що дитина виявила бажання проживати з ним, оскільки він приділяє їй більше уваги. ОСОБА_1 потрібна не дитина, а кошти, які виплачуються на її утримання. Будь-яких клопотань про призначення психолого-психіатричної експертизи позивач не заявляла. ОСОБА_1 не приділяла уваги вихованню дитини, постійно залишала її на старших дітей. У січні 2017 року він забрав дитину, так як вона почала страждати неврозом у зв'язку з непридатними для проживання умовами, відсутністю турботи і уваги щодо неї з боку матері.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, третьої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити(частина перша статті 264 ЦПК України).

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 2012 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, які припинили у 2016 році.

Розпорядженням голови Веселинівської РДА від 30 вересня 2016 року № 213-р за заявою ОСОБА_2, з урахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини Веселинівської РДА, було встановлено участь батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дочки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та спілкуванні з нею шляхом визначення днів побачень, без порушення режиму життя дитини: понеділок-п'ятниця - з 17 до 19 години, субота - з 08 до 19 години за попереднім узгодженням з матір'ю.

Розпорядженням голови Балаклійської РДА Харківської області від 16 березня 2017 року № 180 за заявою ОСОБА_2, з урахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини, було визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_2 не перешкоджати спілкуванню матері ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3

Розпорядженням голови Веселинівської РДА від 29 березня 2017 року № 75-р за заявою ОСОБА_1, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини було визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3; зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати спілкуванню батька ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_3

З висновків комісії з питань захисту прав дитини Веселинівської РДА від 28 березня 2017 року про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, Служби у справах дітей Балаклійської РДА Харківської області від 15 березня 2017 року та Балаклійської РДА Харківської області від 26 жовтня 2017 року встановлено, що дитина постійно проживала з матір'ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_3. 06 січня 2017 року ОСОБА_2 без узгодження з ОСОБА_1 забрав дочку і поїхав з нею в смт Савинці Балаклійського району Харківської області, де він проживав раніше. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 створено задовільні умови для проживання та розвитку дитини, вона належним чином здійснювала догляд за малолітньою дочкою, забезпечувала її повноцінний розвиток, виявляла турботу про її здоров'я, а також - на малолітній вік дитини, яка потребує постійної уваги, материнської любові та піклування, вказані органи дійшли висновку про доцільність проживання ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1

ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 20/100 частин житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_3, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 жовтня 2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

З 04 квітня 2017 року позивач працює підсобним робітником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Веселинівська автоколона № 3», що підтверджується довідкою з місця роботи та копією трудової книжки. Позивач перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Веселинівської РДА та отримує тимчасову допомогу на чотирьох дітей, за місцем проживання і за місцем роботи характеризується позитивно.

ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_3 разом з дітьми: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, який навчається у Веселинівській гуманітарній гімназії імені ОСОБА_5; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка навчається у 9-Б класі Веселинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, який навчається у 4-В класі Веселинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов сім'ї ОСОБА_1, складеним 10 березня 2017 року Службою у справах дітей Веселинівської РДА, санітарний стан приміщення задовільний. Для проживання та розвитку дітей створено належні умови. Між матір'ю та дітьми склалися теплі та доброзичливі стосунки.

З характеристик, наданих Веселинівською гуманітарною гімназією імені ОСОБА_5 та Веселинівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, встановлено, що діти ОСОБА_1 - ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 дисципліновані, мають достатній рівень знань, беруть активну участь у громадському житті навчальних закладів. Мати приділяє належну увагу вихованню дітей, співпрацює з вчителями. Діти мають охайний вигляд, забезпечені шкільним приладдям.

Малолітня ОСОБА_3 з 13 вересня 2016 року відвідувала Веселинівський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок). З квітня 2017 року вона відвідує дошкільний підрозділ Савинського навчально-виховного комплексу.

З 16 січня 2017 року ОСОБА_2 працює слюсарем-сантехніком в Комунальному підприємстві Житлово-комунальне господарство «Савинське», позитивно характеризується за місцем проживання і за місцем роботи.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2, складеним 24 жовтня 2017 року Службою у справах дітей Балаклійської РДА Харківської області, санітарний стан його квартири АДРЕСА_2 задовільний, порушення прав дитини не виявлено. Квартира складається з двох кімнат, кухні, коридору, ванної, є електро-, газо-, водопостачання, водовідведення, індивідуальне опалення, окремі спальні місця, стіл для занять. Дитина має одяг та взуття відповідно до віку та пори року. Приготована їжа відсутня, зі слів ОСОБА_2 він з дочкою харчується у його матері - ОСОБА_9, яка проживає у АДРЕСА_1.

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_9, складеним 24 жовтня 2017 року Службою у справах дітей Балаклійської РДА Харківської області, санітарний стан приміщення ОСОБА_9 (матері відповідача) задовільний, є необхідні меблі, приготована їжа, продукти харчування. Зі слів ОСОБА_9 та ОСОБА_2, дитина проживає як з батьком, так і з бабусею. Порушень прав дитини не було виявлено.

Проаналізувавши зазначені вище обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що як позивач, так і відповідач характеризуються з позитивної сторони та мають можливість забезпечити необхідне для розвитку дитини середовище.

Відповідно до статей 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Згідно з частинами першою-п'ятою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі - Закон № 1906-IV) міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

У пунктах «а», «b» частини першої статті 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року визначено, що для цілей цієї Конвенції «договір» означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування; «;ратифікація», «;прийняття», «затвердження» і «приєднання» означають, залежно від випадку, міжнародний акт, який має таке найменування і за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору.

Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року, принципом 6 якої передбачено, що малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю,не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку з цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення Конвенції про права дитини, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати всі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У вказаних рішеннях ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18)

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з якнайкращих інтересів дитини, дав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, врахував вік дитини - 4 роки, факт проживання разом її рідних братів та сестри і дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір'ю.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, врахувавши думку п'ятирічної дитини та не взявши до уваги вищенаведені висновки комісії з питань захисту прав дитини Веселинівської РДА Миколаївської області від 28 березня 2017 року, Служби у справах дітей Балаклійської РДА Харківської області від 26 жовтня 2017 року та Балаклійської РДА Харківської області від 15 березня 2017 року, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що найкращим інтересам ОСОБА_3 буде відповідати визначення місця її проживання з батьком.

У пункті 52 рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що якщо це можливо, не допускається розлучення братів і сестер.

Як зазначалося вище, у малолітньої ОСОБА_3 є троє рідних братів і одна рідна сестра, які проживають однією сім'єю разом з їх матір'ю. З огляду на встановлені судами обставини справи, а саме те, що матір здатна забезпечити нормальні умови проживання, виховання і розвитку малолітньої дитини, є всі достатні і необхідні можливості для того, щоб не допустити розлучення братів і сестер. Такі можливості забезпечує рішення суду першої інстанції, яким по суті возз'єднано не тільки матір зі своєю дитиною, а й усю багатодітну родину. При цьому вказане рішення не порушує права батька дитини, який не обмежується у можливості спілкуватися з нею і брати участь у її вихованні.

Вказані обставини залишилися поза увагою апеляційного суду.

Також судом апеляційної інстанції помилково покладено в основу рішення пояснення малолітньої дитини з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

У статті 12 Конвенції про права дитини закріплені положення, згідно з якими держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Апеляційний суд заслухав у судовому засіданні малолітню дитину, що не досягла віку, в якому вона здатна сформулювати власні погляди та вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються. При цьому суд взяв до уваги пояснення п'ятирічної дитини про події півторарічної давнини без врахування експертної думки фахівців у сфері дитячої психології та психіатрії.

З огляду на викладене оскаржуване рішення апеляційного суду не в повній мірі відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції помилково скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду необхідно скасувати із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 травня 2018 року скасувати, а рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 січня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик