Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.09.2024 року у справі №753/5769/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 753/5769/22

провадження № 61-3745св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького районну м. Києва», Київська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Євдоченко Наталія Дмитрівна, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року у складі судді Гусак О. С. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького районну м. Києва» про визнання права користування кімнатою та зобов`язання видати ордер.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 21 червня 2008 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_2 постійно проживав та продовжує проживати у кімнаті АДРЕСА_1 .

Зазначена кімната у гуртожитку надана ОСОБА_2 як працівниці Державного підприємства «Київський м`ясокомбінат».

Позивач вказував, що рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» було створене Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», яке було віднесене до сфери управління Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, а гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 у складі об`єктів житлового та нежитлового фонду територіальної громади м. Києва, що знаходиться в межах Дарницького району м. Києва, переданий йому на баланс.

Отже, на момент подання позову житлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є гуртожитком, який перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, у якому дозволена приватизація житлових приміщень.

Дружина позивача проживала та була зареєстрована у спірній кімнаті з 06 жовтня 1995 року.

Ця кімната перебувала у її відособленому користуванні, тому після реєстрації шлюбу з позивачем 21 червня 2008 року, останній вселився до житла дружини як член її сім`ї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Через хворобу за життя не встигла вирішити питання про видачу їй відповідного ордера та реєстрацію позивача у спірному житлі за місцем проживання.

ОСОБА_1 вважає, що він на законних підставах вселився до спірної кімнати, відкрито та добросовісно нею користується та несе усі права та обов`язки члена сім`ї наймача.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати за ним право користування кімнатою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Дарницьку районну в м. Києві державну адміністрацію видати на його ім`я ордер на кімнату АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 лютого 2023 року до участі у розгляді справи залучено співвідповідача - Київську міську раду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна кімната у гуртожитку не є помешканням, наданим позивачу у визначений законом спосіб, відтак у нього відсутні законні очікування щодо права користування саме цим житлом. Суд зазначив, що у ОСОБА_2 , яка була дружиною позивача, не зверталася в установленому законом порядку до органів комунальної влади про видачу ордеру на спірну кімнату, не укладала договір найму вказаної кімнати та не подавала у подальшому заяву на її приватизацію. Крім того, трудові відносини із АК «Київський м`ясокомбінат» ОСОБА_2 було припинено ще у жовтні 1999 року. Також суд врахував, що ОСОБА_1 зареєстрований в іншому житловому приміщенні, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_3 .

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на статті 118-122 ЖК України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим що, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно вважав позовні вимоги недоведеними, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Однак, в мотивувальній частині судового рішення суд першої інстанції помилково застосував норми закону, які регулюють порядок надання, користування та звільнення службових приміщень, оскільки спірна кімната гуртожитку не є службовою.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14 березня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Євдоченко Н. Д. через систему «Електронний суд»звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 рокута постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Крім цього, заявник посилається на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Доводи інших учасників справи

15 квітня 2024 року від Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

09 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що кімната АДРЕСА_1 надана ОСОБА_2 , як працівнику державного підприємства «Київський м`ясокомбінат».

ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована у спірній кімнаті з 06 жовтня 1995 року.

Ордер на вселення ОСОБА_2 не видавався.

Договір найму кімнати з ОСОБА_2 не укладався.

Трудові відносини із АК «Київський м`ясокомбінат» ОСОБА_2 припинила у жовтні 1999 року.

У подальшому гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 передано до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

21 червня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстнації в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд) (частина перша статті 5 ЖК України).

Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків (стаття 6 ЖК України)

Згідно з частинами першою, другою статті 128 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Статтею 129 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер.

Відповідно до частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

У статті 65 ЖК України зазначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року в справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року в справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18).

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17 (провадження № 61-865сво21)).

Разом із тим, аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 12 квітня 2021 року в справі № 127/26104/18 (провадження № 61-23331св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 643/3624/16 (провадження № 61-5000св19), від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 646/660/19 (провадження № 61-17363св20, від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він правомірно вселився у спірну кімнату АДРЕСА_1 та набув права користування нею.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України ).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що за життя ОСОБА_2 не видавався ордер на вселення в спірну кімнату гуртожитку, за життя з нею не укладався договір найму вказаного житла.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту його вселення у спірне приміщення за життя ОСОБА_2 у встановленому законом порядку та про відсутність правових підстав для визнання за ним права користування спірною кімнатою.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано прийняли до уваги, що позивач зареєстрований за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ) та, відповідно, має право на інше житлове приміщення.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що суд безпідставно розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано вирішив проводити розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи в судове засідання, урахувавши при цьому предмет спору, що виник між сторонами, характер спірних правовідносин та предмет доказування, по суті задовольнивши при цьому подане стороною позивача клопотання від 15 липня 2022 року про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального

і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Євдоченко Наталія Дмитрівна, залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов