Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.09.2019 року у справі №515/308/17

Постанова

Іменем України

13 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 515/308/17

провадження № 61-32369св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Сімоненко В. М., Мартєва С. Ю.

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Кононенко Н. А., Цюри Т.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду зпозовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування житлового будинку колишнього колгоспного двору частково недійсним і визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 09 листопада 1975 року позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 уклали шлюб та почали проживати разом у житловому будинку матері відповідачки ОСОБА_3 по АДРЕСА_1. З 26 грудня 1983 року і до теперішнього часу позивач офіційно зареєстрований у даному будинку.

Вказаний будинок відносився до типу колгоспних дворів, так як позивач та ОСОБА_3 працювали у колгоспі "Правда" (с. Струмок та с. Спаське) Татарбунарського району. У 1988 році ОСОБА_3 вийшла на пенсію і до смерті, тобто до 2007 року, була колгоспною пенсіонеркою, а позивач також до своєї пенсії продовжував працювати у колгоспі.

На теперішній час відповідач, у зв'язку з розривом їх сімейних відносин та розірванням шлюбу, почала співмешкати з іншим чоловіком та не допускає позивача до спірного житлового будинку, мотивуючи тим, що вона є власником всього спірного будинку, так як 23 грудня 1992 року її мати подарувала їй цей будинок.

Посилаючись на те, що такими діями відповідачки порушуються права позивача, який на теперішній час є інвалідом 2 групи, він вимушений звернутися до суду з даним позовом і просив визнати частково недійсним договір дарування спірного будинку та визнати за ним право власності на 1/3 частину будинку, вважаючи, що на 15 квітня 1991 року, після набрання чинності Закону України "Про власність", збереглося його право спільної сумісної власності як члена колгоспного двору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 липня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним в 1/4 частині договір дарування від 23 грудня 1992 року спірного будинку, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та визнано за позивачем ОСОБА_1, право власності на 1/4 частину спірного будинку.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, щовиходячи з рівності часток членів колгоспного двору, ОСОБА_3 при укладенні договору дарування на користь своєї доньки відповідачки по справі ОСОБА_2, мала право розпорядитися лише належною їй 1/4 частиною спірного будинку, приймаючи до уваги, що даний договір дарування укладений з порушенням вимог чинного на той момент законодавства, тому він має бути визнаний частково недійсним, в порядкуст. 48 ЦК УРСР. У зв'язку з цим порушене право позивача має бути захищене судом, шляхом визнання за ним права власності на належну йому 1/4 частку житлового будинку з будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування, проте відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку, що позивач пропустив строк позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанцій, в якій просить скасувати вказане рішення суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

07 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у цій справі.

16 листопада 2017 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року вказану справу призначено судді - доповідачеві Петрову Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки оспорюваний правочин, а саме договір дарування, укладений 23 грудня 1992 року, тому з цієї дати починається порушення прав та законних інтересів позивача, однак йому про це не було відомо.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд посилався на норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, Сімейного кодексу України, вважаючи, що це являється майном подружжя та підлягає поділу у межах трирічного строку позовної давності, однак обставини справи свідчать про наявність спірного нерухомого майна відповідно до договору дарування, як майна колишнього колгоспного двору, а не майна, яке було придбане подружжям у період шлюбу.

Крім того, згідно п. 7 прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, до позовів про визнання правочину недійсним і про застування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

З урахуванням викладеного вбачається, що судом апеляційної інстанції було застосовано з порушенням норми щодо строку позовної давності.

Крім того позивач зазначав, що до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи господарств - колгоспний двір, головою якого був батько відповідачки ОСОБА_4, а після його смерті головою господарства по 15 квітня 1991 року була мати відповідачки ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Струмківської сільської ради Татарбунарського району (а. с.12), записами в погосподарських книгах за період з 1974 по 1991 рік (а. с.117-123), які працювали в колгоспі "Правда", а саме батько працював скотником, а мати дояркою.

Позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 в 1975 році, поселився у спірний будинок, а з 1983 року був у ньому зареєстрований.

Погосподарські книги - документи первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім'ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні.

У першому розділі особового рахунку записуються поіменно всі особи, які постійно проживають в господарстві, із зазначенням дати їх народження, статі, національності, рівня освіти, місця навчання і роботи, посади або заняття, відомостей про інвалідність і пенсійне забезпечення. У цей же розділ вписуються народжені і новоприбулі, виписуються померлі і вибулі в інше постійне місце проживання, тут же робляться записи щодо осіб, тимчасово відсутніх.

Погосподарські книги складаються 1 раз на 3 роки, записи в них уточнюються щороку станом на 1 січня і 1 червня. На підставі цих записів фінансові органи обчислюють сільськогосподарський податок, органи державного страхування ведуть облік об'єктів обов'язкового, страхування, органи народної освіти здійснюють облік дітей, які підлягають навчанню. За даними погосподарських книг сільради складають також щорічний звіт, в якому містяться відомості про чисельність і склад сільського населення за статтю, віку і суспільними групами.

Так, у відповідності до витягу із погосподарської книги та свідоцтва про право власності, до 15 квітня 1991 року спірний будинок відносився до суспільної підгрупи господарств колгоспний двір. Членами даного колгоспного двору були четверо осіб: позивач ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2, її мати ОСОБА_3 та донька сторін ОСОБА_5 (а. с.120-133).

Як вбачається із копії трудової книжки позивача ОСОБА_1, згідно наказу № 1 від 02січня 1976 року він був прийнятий в члени колгоспу "Правда", де працював до 1993 року (а. с.62).

Крім того, згідно довідки виконкому Струмківської сільської ради Тарбунарського району Одеської області від 14 листопада 2016 року № 1468 спірний житловий будинок до 1991 року відносився до типу колгоспних дворів (а. с.12).

Таким чином, весь вказаний період, тобто з січня 1976 року по 15 квітня 1991 року позивач був членом колгоспу "Правда", в якому працював.

У зв'язку з цим, та на підставі діючого на той час законодавства, кожному із членів колгоспного двору належало право власності на 1/4 частину вказаного колгоспного двору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК Української РСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються і статті 76 ЦК У.

Відповідно до статті 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

З огляду на вказане та враховуючи, що поважних причин пропуску позовної давності позивачем не зазначено, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в позові слід відмовити за спливом позовної давності.

Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов до правильних висновків про те, що право позивача порушене, але воно не підлягає захисту, оскільки сплинула позовна давність для вимог про визнання договору дарування житлового будинку колишнього колгоспного двору частково недійсним і визнання права власності на 1/3 частину житлового будинку.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційноїскарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв