Історія справи

Постанова

Іменем України

18 травня 2018 року

м. Київ

справа № 333/6890/16-ц

провадження № 61-16746 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідач - Міністерство оборони України;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С., від 30 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 8 травня 1985 року по 23 червня 1987 рік він проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан, під час проходження якої отримав внаслідок вибуху снаряду осколкові поранення голови, шиї, правої руки, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 27 квітня 2016 року.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки від 30 травня 2016 року йому встановлено безстроково третю групу інвалідності внаслідок поранення (контузія) та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Зазначав, що після отримання поранення стан його здоров'я значно погіршився, він неодноразово звертався за медичною допомогою, лікувався амбулаторно та стаціонарно, що призвело до його моральних страждань, які виражалися у психологічному дискомфорті, порушенні душевної рівноваги, тривоги, дратівливості, страху. Він відчував себе втраченим для суспільства та родини, йому необхідні додаткові зусилля для організації свого життя. У зв'язку з наведеними обставинами під час проходження військової служби йому завдано моральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 200 тис. грн

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь у відшкодування моральної шкоди 200 тис. грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2017 року у складі судді Фунжия О. А. позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди 50 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових втрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із тривалості й глибини душевних страждань позивача, чисельності негативних наслідків для нього, які викликані внаслідок фізичного та психічного погіршення стану його здоров'я, пов'язаного з проходженням військової служби.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків у Демократичній Республіці Афганістан у 1986 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України, тоді як законодавством, яке діяло на момент отримання позивачем ушкоджень здоров'я, взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 був звільнений з військової служби ще в 1987 році, а тому не є військовослужбовцем, не відповідає дійсності, оскільки позивач після утворення Збройних Сил України прийняв присягу військовослужбовця та продовжував проходити військову службу у Збройних Сил України, з яких звільнився лише 27 грудня 2004 року. У зв'язку з цим положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» поширюються на позивача. Враховуючи те, що ОСОБА_4 встановлена третя група інвалідності, яка є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, він має право вимагати відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Відповідно до статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Судом установлено, що ОСОБА_4 з 8 травня 1985 року по 23 червня 1987 рік проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан, під час проходження якої у 1986 році отримав внаслідок вибуху снаряду осколкові поранення голови, шиї, правої руки, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 27 квітня 2016 року.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки від 30 травня 2016 року йому встановлено безстроково третю групу інвалідності внаслідок поранення (контузія) та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

За таких обставин апеляційний суд дійшов до правильного висновку про те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків у Демократичній Республіці Афганістан у 1986 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України, тоді як законодавством, яке діяло на момент отримання позивачем ушкоджень здоров'я, взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди.

Крім того, позивачем не доведено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між його пораненням, контузією і захворюваннями, які настали внаслідок проходження військової служби у Радянській армії, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України, яке було утворено після отримання позивачем поранень у Демократичній Республіці Афганістан.

Отже, підстав для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Запорізької області від 30 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк