Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.10.2019 року у справі №761/48581/18

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 212/2925/18

провадження № 61-18502 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 ;

відповідачі: акціонерне товариство «ВТБ Банк», ОСОБА_5 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_6 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гуль В. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_3 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі - АТ «ВТБ Банк»), ОСОБА_5 про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 10 серпня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 16П, за умовами якого, враховуючи положення договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 жовтня 2010 року та договору про внесення змін до кредитного договору № 2 від 04 березня 2011 року, позичальнику було надано кредит в розмірі 25 000 000 грн зі сплатою 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 04 березня 2012 року.

Разом з тим, на її думку, кредитний договір укладено у порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банк перед укладанням договору не повідомив у належній формі позичальника про умови надання кредиту, а також не надав в повному обсязі інформацію про умови кредитування.

Також вважала, що положення пункту 4.22. кредитного договору фактично обмежують безумовне право позичальника, передбачене частиною восьмою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на дострокове повернення споживчого кредиту у будь-який момент на та відповідне коригування кредитних зобов`язань споживача у бік їх зменшення, забороняючи проводити таке дострокове повернення споживчого кредиту раніше настання строків, передбачених для здійснення платежу.

За вказаних обставин, ураховуючи відсутність її згоди на укладення договору, а також посилаючись на те, що кошти на оплату заборгованості за кредитним договором отримуються із сімейного бюджету, вона, як дружина позичальника за договором, вимушена звернутися до суду з позовом, оскільки вважає, що оспорюваний правочин впливає на законні права та інтереси її та їх спільних з позичальником дітей.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 16П, укладений між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 від 10 серпня 2010 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_4 , відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду позивач, як на підставу для задоволення позову, вказувала на укладення кредитного договору у порушення вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також на відсутність її згоди на укладення договору.

В обґрунтування наявності права звернення до суду з цим позовом, вказувала, що оскільки кошти на оплату заборгованості за кредитним договором отримуються з сімейного бюджету, оспорюваний правочин впливає на її законні права та інтереси, а також на права та інтереси їх спільних з позичальником дітей.

Разом з тим, позивачем не доведено, що оспорюваним договором було порушено її права, а також не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір було укладено в інтересах сім`ї, зокрема, що кредитні кошти були фактично спрямовані на отримання майна, використаного для потреб сім`ї. Натомість, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року встановлено, що оспорюваний кредитний договір було укладено не в інтересах сім`ї, а особистих інтересах боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , а також апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_6 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено порушення її прав, а також не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір було укладено в інтересах сім`ї, зокрема, що кредитні кошти були фактично спрямовані на отримання майна, використаного для потреб сім`ї. Також суд виходив з того, що оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року встановлено, що оспорюваний кредитний договір було укладено не в інтересах сім`ї, а в особистих інтересах боржника, то відповідно до положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що факт укладення кредитного договору не свідчить про порушення інтересів дітей, таким чином позивачем не доведено, що оспорюваним договором було порушено її права та права дітей. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами, положення статей 203, 215 ЦК України.

Доводи ОСОБА_6 про те, що його безпідставно не залучено до участі у справі, оскільки він є новим кредитором внаслідок виконання ним основного зобов`язання, як поручителя за кредитним договором № 16П від 10 серпня 2010 року та порушення у зв`язку з цим його прав, суд апеляційної інстанції вважав такими, що відповідають дійсності, разом з цим, суд апеляційної інстанції у відповідності до норм статей 51-53 ЦПК України позбавлений можливості поновити його процесуальні права, оскільки діючий ЦПК України не передбачає залучення до участі в справі на стадії апеляційного провадження третьої особи або відповідача. Також апеляційний суд вважав, що зазначена обставина не є підставою для скасування рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтеня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 212/2925/18 із Шевченківського районного суду м. Києва.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних та розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження помилково, справа не підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки спір виник, у тому числі, з сімейних відносин, отже, віднесення справи до категорії малозначних та її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження суперечить вимогам пункту першого частини четвертої статті 274 ЦПК України. Тому наявні підстави для обов`язкового скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд на підставі пункту сьомого частини першої статті 411 ЦПК України.

Судами першої та апеляційної інстанції не вирішено, чи мало місце порушення законних інтересів позивача та її дітей, помилково не застосовано положення частини другої статті 15, частин першої та другої статті 16 ЦК України, частини першої статті 2, частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України щодо судового захисту законного інтересу позивачів.

Апеляційний суд не врахував доводів про невідповідність кредитного договору вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та помилково вважав, що позивач не є стороною договору разом зі своїми неповнолітніми та малолітніми дітьми інтереси, яких вона представляє, та вони не є споживачами в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки норма частини першої статті 215 ЦК України не передбачає необхідних додаткових підстав для недійсності правочину, окрім недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тому апеляційним судом безпідставно не застосовано приписи частини першої статті 215 та частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

Суди не врахували положення статті 65 СК України оскільки, кредитним договором, передбачається отримання у власність грошових коштів, а також сплата банку процентів за користування кредитом за рахунок доходів позичальника, які є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та розпорядження якими потребує згоди іншого з подружжя. Також сума процентів, що мала бути сплачена відповідно до умов кредитного договору, значно перевищує межі дрібного побутового правочину.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 10 серпня 2010 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 16П, за умовами якого, враховуючи положення договору про внесення змін № 1 до кредитного договору від 26 жовтня 2010 року та договору про внесення змін до кредитного договору № 2 від 04 березня 2011 року, позичальнику було надано кредит в розмірі 25 000 000 грн зі сплатою 16 % річних з кінцевим терміном повернення до 04 березня 2012 року.

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 14 грудня 1990 року, на момент укладення цього договору ОСОБА_5 перебував у шлюбі з позивачем у справі - ОСОБА_3

10 серпня 2010 року між ПАТ «ВТБ Банк» (заставодержатель), ОСОБА_6 (заставодавець) та відповідачем ОСОБА_5 (позичальник) було укладено договір застави майнових прав до договору банківського вкладу (депозиту) № 16 П, яким заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права по договору банківського вкладу в сумі 4 000 000 доларів США, й договором забезпечується виконання позичальником в повному обсязі зобов`язань щодо кредитного договору № 16П від 10 серпня 2010 року.

11 березня 2011 року між тими ж сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до договору застави майнових прав, яким заставодавець передав заставодержателю в заставу майнові права по договору банківського вкладу в сумі 3 200 000 доларів США.

10 серпня 2010 року між ПАТ «ВТБ Банк» (банк), ОСОБА_6 (поручитель) та відповідачем ОСОБА_5 (позичальник) було укладено договір поруки, яким поручитель прийняв на себе зобов`язання солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 16П від 10 серпня 2010 року.

26 жовтня 2010 року та 04 березня 2011 року між тими ж сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до договору поруки № 16П від 10 серпня 2010 року, договір про внесення змін № 2 до договору поруки № 16П від 10 серпня 2010 року, якими поручитель прийняв на себе зобов`язання солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

11 березня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» (банк) та ОСОБА_6 (вкладник) було укладено договір банківського вкладу № 016-08/158786, яким вкладник передав, а банк прийняв на вкладний депозитний рахунок грошові кошти у сумі 3 200 000 доларів США на строк до 12 березня 2012 року.

11 березня 2011 року між тими ж сторонами було укладено додатковий договір № 1 договору банківського вкладу № 016-08/158786 від 11 березня 2011 року, за яким майнові права по договору, які полягають у праві вимоги повернення/виплати вкладу у сумі 3 200 000 доларів США, є предметом застави згідно з договором про внесення змін до договору застави майнових прав по договору банківського вкладу (депозиту) № 16П від 10 серпня 2010 року, укладеним між вкладником та банком в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за кредитним договором № 16П від 10 серпня 2010 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

В порушення вимог статті 279 ЦПК України при розгляді справи суд першої інстанції не з`ясував всі обставини у справі, та не дослідив надані позивачем докази, в тому числі рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року, яким розглядались позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення боргу в порядку регресу, де вимоги позивача зводились до того, що він виконав зобов`язання за позичальника ОСОБА_5 . Отже, суд не перевірив, чи стосується предмет спору у цій справі прав або обов`язків інших осіб.

Крім того, на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 травня 2015 року видано виконавчий лист від 11 листопада 2015 року № 757/17997/14-ц про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 25 174 863,39 грн суми боргу та 3 654,01 грн судових витрат.

Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 19 листопада 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

При перегляді судового рішення в апеляційному порядку доводи ОСОБА_6 про те, що його безпідставно не залучено до участі у справі, оскільки він є новим кредитором внаслідок виконання ним основного зобов`язання, як поручителя за кредитним договором № 16П від 10 серпня 2010 року та порушення у зв`язку з цим його прав, суд апеляційної інстанції вважав такими, що відповідають дійсності. Суд зазначив, що у відповідності до норм статей 51-53 ЦПК України він позбавлений можливості поновити процесуальні права ОСОБА_6 , оскільки діючий ЦПК України не передбачає залучення до участі в справі на стадії апеляційного провадження третьої особи або відповідача. Але апеляційний суд вважав, що зазначена обставина не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є неповними та суперечливими.

Відповідно до вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням принципу змагальності саме відповідач повинен спростувати доводи заявлених до нього позовних вимог.

Судами встановлено, що ОСОБА_5 позов визнав, а АТ «ВТБ Банк» до суду не з`явився. Але суди не врахували, чи є це наслідком того, що банк втратив інтерес до спірних відносин, оскільки отримав повернення кредитних коштів за рахунок поручителя ОСОБА_6 , який став кредитором за спірним договором і якого всупереч вимог статті 55 ЦПК України не було залучено до участі у справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції аналізував і оцінював докази лише щодо вимог позивача, не врахувавши позицію відповідачів у справі - згоду із позовом ОСОБА_5 і відсутність заперечень від АТ «ВТБ Банк».

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 саме на це й посилався, вказуючи що позивачка не повідомила суд про фактичні обставини щодо виконання кредитного договору, зазначаючи крім іншого, що не погоджується з мотивами відмови в позові та обставинами, які суд першої інстанції встановив і зазначив у своєму рішенні.

Апеляційний суд вірно зазначив, що у зв`язку із незалученням до участі у справі ОСОБА_6 судом першої інстанції порушені його права, але всупереч вимог статей 374,376 ЦПК України рішення суду залишив без змін.

На ці доводи щодо незалучення належного відповідача посилається і ОСОБА_6 , подавши відповідну заяву до Верховного Суду.

Зазначені обставини є безумовною підставою для скасування судових рішень, в силу пункту восьмого частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Згідно до приписів частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, відповідно до вимог пункту восьмого частини першої статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович