Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.01.2019 року у справі №199/2403/18
Постанова КЦС ВП від 22.03.2020 року у справі №199/2403/18

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 199/2403/18

провадження № 61-1398св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Амур-Ніжньодніпровської районної у м. Дніпро ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року в складі судді Рибальченко І. Г. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Яцини В .Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що з ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з 2008 року. Від спільного життя мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Восени 2011 року їх сімейні відносини припинилися, з того часу з відповідачем однією сім`єю не проживають, дитина проживає з нею.

14 вересня 2013 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який ще до реєстрації шлюбних відносин з однорічного віку дитини допомагає їй у вихованні і утриманні сина. Дитина вважає його своїм батьком, а відповідача син не пам`ятає.

Після того, як відповідач покинув сім`ю, життям сина він фактично не цікавиться, участі у житті дитини не приймає, не цікавиться здоров`ям та його навчанням, за місцем проживання сина він не з`являється.

21 травня 2014 року вона зверталась до органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної ради у м. Дніпропетровську із заявою про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина. При розгляді комісією її заяви відповідачу був наданий випробувальний термін 6 місяців. Відповідач з метою заперечення її вимог звернувся із заявою про призначення днів побачень з сином, мотивуючи тим, що вона чинить перешкоди у його спілкуванні з дитиною.

18 липня 2014 року відповідачу було призначено дні побачень з сином, а саме кожну другу та четверту неділю місяця з 11.00 до 15.00, але він жодного разу з сином не зустрічався.

З позовом про позбавлення батьківських прав і стягнення аліментів вона вже зверталась до суду.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського райсуду м. Дніпропетровськ від 17 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , 2010 року народження та стягнуто аліменти на його утримання у розмірі ј частини усіх видів його доходу.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції від 17 серпня 2015 року в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено в цій частині, нове рішення про відмову в задоволенні позову. В частині стягнення аліментів рішення районного суду залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 лютого 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав залишив без змін.

Вважає, що жодних активних дій на підтвердження своїх намірів приймати участь в житті сина відповідач не вчинив, а факт заперечень відповідача проти її вимог та оскарження судового рішення про позбавлення його батьківських прав не може свідчити про прояв його інтересу до дитини та бажання виконувати обов`язки з виховання дитини. Матеріальної допомоги на утримання дитини він не надає, заборгованість по аліментах станом на 31 січня 2018 року становить 48360,78 грн.

У зв`язку з вищезазначеним просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2018 року, залишене без зміни постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено: позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якими погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_2 протягом 7 років не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям. Доказів щодо наявності перешкод у спілкуванні з сином відповідачем надано не було. Аліменти на утримання сина ОСОБА_2 в повному обсязі не сплачує без поважних причин та не виконує свої батьківські обов`язки, а тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року рішення Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2008 року до осені 2011 року, мають дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З осені 2011 року сімейні відносини між ними припинилися і дитина залишилася проживати разом з матір`ю.

14 вересня 2013 року позивачка ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 і її прізвище після одруження стало ОСОБА_1

Дитина проживає з матір`ю та її чоловіком ОСОБА_4 відповідно до довідки про склад сім`ї від 05 лютого 2018 року.

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина та стягнення аліментів.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року позовні вимоги були задоволені повністю.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2015 року в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав скасовано та ухвалено, в цій частині, нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11 лютого 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року в частині вирішення спору про позбавлення батьківських прав залишив без змін (а.с.13-14).

На виконання рішення в частині стягнення аліментів був виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі ј частини від усіх видів його заробітку, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 березня 2015 року, і до повноліття дитини (а.с.15).

Виконавчий лист перебуває на виконанні в Амур-Ніжньодніпровському відділі державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області, заборгованість по сплаті аліментів станом на 31 січня 2018 року становить 48360,78 грн. (а.с.16-18).

18 липня 2014 року рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради у м. Дніпропетровську за №181/2 ОСОБА_2 були призначені дні побачень із малолітнім сином ОСОБА_3 (а.с.19).

Висновком органу опіки та піклування виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради №5/5-236 від 15 червня 2018 року, визнав доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 (а.с.70-73).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява

від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява

№ 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов`язків, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 23 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня

2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська