Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.11.2020 року у справі №357/7173/17

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 357/7173/17

провадження № 61-17137св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року у складі судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від

24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він з 17 липня 1999 року по

27 травня 2016 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5

За час перебування у шлюбі, у сторін народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з матір'ю відповідачкою.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 15 листопада 2016 року в рамках справи за позовом про визначення порядку участі у вихованні малолітньої доньки між колишнім подружжям укладено мирову угоду, відповідно до якої сторонами погоджений графік зустрічей батька з дитиною, відпочинок дитини протягом року, обов'язковий час щорічного відпочинку дитини, медичне обстеження дитини та інші спільні зобов'язання батьків.

Всупереч затвердженої мирової угоди відповідач систематично ухиляється від її виконання і навмисно перешкоджає батьку в спілкуванні з дочкою. Позивач звернувся із заявою до Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дочки разом з батьком, яка 03 квітня 2017 року надала висновок про доцільність проживання дитини почергово то разом із матір'ю то із батьком за умови безперешкодного спілкування кожного із батьків з донькою. В той же час позивач вважає, що в інтересах малолітньої дитини проживати саме з ним, а не з її матір'ю, оскільки він має кращі можливості для піклування про дитину.

ОСОБА_1 просив визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ним.

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов ОСОБА_5 мотивовано тим, що саме ОСОБА_1 створює конфлікті ситуації, які відображаються на дитині. Ухвалою суду був встановлений порядок побачень батька з донькою і такий порядок вона не порушувала. При цьому в інтересах дитини буде проживати разом з матір'ю, яка в повній мірі здатна забезпечити дитині належні умові, яка це вона робить і зараз. З приводу встановлення місця проживання дитини відповідач неодноразово зверталася до служби у справах дітей Білоцерківського міської ради і по кожному зверненню комісія приходила до висновку про необхідність остаточного розгляду даного питання в судовому порядку.

ОСОБА_5 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з нею.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа - служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з її матір'ю - ОСОБА_5

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із якнайкращих інтересів дитини, оскільки матір ОСОБА_5 найбільш оптимально може забезпечити спокійні та належні умови проживання, виховання і навчання доньки.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 листопада 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від

24 вересня 2020 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5

Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч укладеної між сторонами мирової угоди, ОСОБА_5 ухиляється від її виконання та перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною. Заявник вказує, що визначення місця проживання доньки разом з матір'ю позбавить ОСОБА_1 на побачення та зустрічі із дитиною.

Доводи інших учасників справи

21 січня 2021 року ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

18 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з

17 липня 1999 року, який розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2016 року.

За час перебування у шлюбі, у сторін народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно довідки управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради від 24 вересня 2018 року за вих. № 6055, яка видана ОСОБА_5 в тому, що вона проживає і місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, в зазначеному житловому приміщенні зареєстровано 3 члени сім'ї, а саме: ОСОБА_5 з 28 вересня 2004 року, ОСОБА_4 з 09 лютого 1999 року та ОСОБА_3 з 15 квітня 2015 року.

Отже, дитина була зареєстрована за вказаною адресою під час перебування сторін у шлюбі та проживання їх однією сім'єю, після розірвання шлюбу сторін, дитина залишилася проживати за вищезазначеною адресою з матір'ю.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 15 листопада 2016 року в рамках справи за позовом про визначення порядку участі у вихованні малолітньої доньки між колишнім подружжям визнано мирову угоду укладену між сторонами.

Відповідно до визнаної мирової угоди встановлено наступний графік зустрічей батька з дитиною:

1. Щовівторка та щочетверга з 16 год. 00 хв. по 19 год. 00 хв. протягом жовтня березня місяців; з 16 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв. протягом квітня вересня місяців; 1-ша та 3-тя субота, 2-га та 4-та неділя з 09 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.

2. Графік діє під час нормального стану здоров'я дитини. Хвороба дитини має бути підтверджена відповідною медичною довідкою.

3. Мати дитини, ОСОБА_5, зобов'язується безперешкодно передавати дитину батькові, ОСОБА_1, згідно графіку встановленому п. 1 даної Мирової угоди, а батько дитини зобов'язується повертати дитину матері за місцем постійного проживання дитини АДРЕСА_1.

4. За взаємною згодою батьків часи зустрічей батька з дитиною можуть бути збільшенні в любий час.

5. Відпочинок дитини допускається за взаємною домовленістю між батьками.

Обов'язковий час щорічного відпочинку дитини становить не менше 14 діб.

6. Медичне обстеження дитини за показаннями лікарів проводиться за ініціативою одного із батьків (за рахунок ініціатора обстеження), але не рідше 1 разу на 3 місяці.

7. ОСОБА_5 зобов'язується погоджувати з ОСОБА_1 місце і час тривалого (понад 1 добу) відпочинку дитини в разі порушення встановленого п. 1 Мирової угоди графіка.

8. ОСОБА_5 та ОСОБА_5 зобов'язуються завчасно повідомляти (телефоном чи СМС повідомленнями) один одного про виїзд дитини за межі

м. Біла Церква.

9. Встановлені цією Мировою угодою графік, умови відпочинку, медичного обстеження дитини та ін. діють до досягнення дитиною, ОСОБА_3,5 (п'яти) річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2.

10. У разі транспортування дитини автотранспортом ОСОБА_1 зобов'язується обладнати автомобіль дитячим автомобільним кріслом.

За результатами проведення перевірок за зверненнями ОСОБА_1, у висновках правоохоронних органів зазначалося про закінчення перевірки по факту звернення ОСОБА_1 та рекомендовано для вирішення спірних питань, з приводу зустрічей, виховання дитини, тощо звернутися до суду.

Згідно відомостей і про звернення до правоохоронних органів з боку відповідача ОСОБА_5 щодо виникнення конфлікту між нею та ОСОБА_1. ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження.

Постановою старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про закінчення виконавчого провадження від 18 травня

2018 року, визначення порядку спілкування та участі у вихованні батьком з дитиною закінчено.

В зазначеній постанові встановлено, що в ході проведення перевірок виконання боржником вимог мирової угоди, затвердженої ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду № 2/357/3656/16 від 15 листопада 2016 року в частині зобов'язання ОСОБА_5 безперешкодно передавати дитину

ОСОБА_1 згідно встановленого судом графіку зустрічей батька з дитиною встановлено, що ОСОБА_5 в повному обсязі виконує зазначені в рішенні суду вимоги. Факт виконання боржником зобов'язань, зазначених в рішенні суду, зафіксовано Актами державного виконавця від 12 квітня 2018 року, 17 квітня 2018 року, 26 квітня 2018 року, 08 травня 2018 року та 17 травня

2018 року у присутності стягувача.

За тривалий конфлікт між батьками, з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, працюють психологи та з протоколів психоконсультаційного дослідження від

09 листопада 2018 року, від 04 лютого 2019 року, від 14 січня 2019 року вбачається, що дитина боїться поведінки батька, на зустріч з ним йти також боїться, дівчина говорить про те, що тато її вкраде, що вона ніколи не побачить маму. Коли мова йде на тему батька, дитина починає стереотипно нав'язливо смикати головою, що свідчить про напругу при розмові. З мамою тісний емоційний зв'язок, поруч із мамою дитина чується стабільно й захищеною. Дитина грається в гру, в якій є і мама, і тато, і дитина; в казці персонаж дитини відчуває загрозу від батька, розповідає, що в неї страшні сни, в яких героїню забирає тато і вона боїться. Дитина травмована агресивною поведінкою батька; присутні симптоми травматизації, а саме: порушення сну, розгальмованість, страх батька, хаотична гра, повторювальна (як губиться малюк). Рекомендовано: продовжити психокорекційну роботу з дитиною. Для стабілізації емоційно-психологічного стану дитини рекомендовано створити стабільне середовище вдома, щоб дитина чулась захищеною та в безпеці. На території дитини та під час реабілітації дівчинки, зустрічі з батьком поки не рекомендовано, так як після них дитина регресує в травму.

За адресою проживання малолітньої дитина: АДРЕСА_1 створені всі необхідні умови для виховання та розвитку дитини.

ОСОБА_5 працює та має стабільний дохід.

Згідно податкової декларації за 2018 рік ОСОБА_5, обсяг її доходу за звітний період склав 274 320,00 грн.

Згідно довідки про отримані доходи платника єдиного податку - фізичної особи підприємця, наданої Білоцерківською ОДПІ від 09 лютого 2018 року № 17946 ОСОБА_5 за звітний податковий період, загальна сума доходу за звітний період за 2017 рік склала 226 800,00 грн.

Згідно наявних в матеріалах справи характеристик, які видані на ОСОБА_5 остання характеризується позитивно.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості по аліментам від 11 грудня 2019 року за вих. № 1304, по виконавчому листу № 2/367/2688/16, виданого 08 липня

2016 року Білоцерківським міськрайонним судом про стягнення з

ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, заборгованість останнього станом на 30 листопада 2019 року становить 17 068,00 грн.

Згідно акта державного виконавця від 08 травня 2018 року, в якому зазначено, що проведено перевірку виконання рішення суду де встановлено, що стягувач згідно затвердженого судом графіку зустрічей батька з дитиною прибув за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до ухвали суду ОСОБА_5 вивела одягнену для передачі дитину, але передача

ОСОБА_1 не відбулась, у зв'язку з тим, що дитина категорично відмовилась йти до батька. Дійсно на вигляд здорова.

Згідно висновку органу опіки та піклування від 22 серпня 2017 року за № 303 щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради вважає доцільним рекомендувати суду належним чином оцінити надані обома батьками належні та допустимі докази, покази свідків в їх сукупності та прийняти виважене рішення, яке б першочергово найкращим чином відповідало інтересам дитини.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частини 1 , 2 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

З урахуванням наведеного, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що визначення місця проживання неповнолітньої

ОСОБА_3 з матір'ю забезпечить якнайкраще її інтереси.

При цьому Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_1 не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із донькою, вирішивши питання про встановлення порядку участі батька у вихованні малолітньої доньки.

Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, суди надали першочергове значення саме найкращим інтересам дитини та визначення судами місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на взаємовідносини батька із донькою, оскільки таке визначення місця проживання дитини, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою

є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з частиною 6 статті 19 СК України суд може не погодитися

з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини.

Згідно висновку органу опіки та піклування від 22 серпня 2017 року за № 303 щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3, орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради вважає доцільним рекомендувати суду належним чином оцінити надані обома батьками належні та допустимі докази, покази свідків в їх сукупності та прийняти виважене рішення, яке б першочергово найкращим чином відповідало інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня

2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи заявника щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки під час розгляду справи судом встановлено наявність правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які застосовано у цій постанові та відступати від яких колегія суддів підстав не вбачає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29,30 рішення ЄСПЛ від

09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Статтею 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з вищевикладеним, Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені у касаційній скарзі є неприйнятними, та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В.

М. Коротун