Історія справи

Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 161/8464/21

провадження № 61-4930св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стретович Інна Сергіївна, на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Крупінської С. С.,

від 24 листопада 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Киці С. І., Осіпука В. В., від 17 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 0722881800:03:001:0163, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Вказувала, що ОСОБА_3 , власниця суміжної земельної ділянки, кадастровий номер 0722881800:03:01:001:5808, незаконно набула право власності на земельну ділянку, уклавши 08 лютого 2019 року договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, отримала у власність цю земельну ділянку на підставі рішення Заборольської сільської ради.

Наголошувала, що у державному акті форма земельної ділянки

ОСОБА_2 була прямокутною, однак після виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі було створено та внесено неправдиву інформацію в систему координат Державного земельного кадастру, а саме ділянка має ухил в сторону її земельної ділянки у формі паралелограма, що відповідно порушує встановлені межі та її права, як землевласника суміжної ділянки.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 24 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів порушення її прав як суміжного власника земельної ділянки спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Стретович І. С., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

01 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стретович І. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 лютого 2022 року

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 та постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а крім того вказує на необхідність відступити від застосованих апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 20 березня 2019 року № 514/1571/14-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що позивач подала позовну заяву про визнання договору недійсним, оскільки предметом цього договору є земельна ділянка, законність формування якої ставиться під сумнів. Визначення меж спірної земельної ділянки було здійснено за рахунок земельної ділянки позивача.

Позивач неодноразово заперечувала свій підпис на акті прийому-передачі межових знаків, вимагаючи оригінал технічної документації, при цьому суди попередніх інстанцій не витребували оригінал технічної документації із землеустрою на спірну земельну ділянку, натомість апеляційний суд безпідставно взяв до уваги, як доказ, вказану документацію.

Стверджує, що ОСОБА_2 при виділенні земельної ділянки у її власність не погодила із позивачем межі земельних ділянок.

Наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не перевірили доводи позивача про те, що згідно з викопіюванням з плану земельної ділянки, земельна ділянка ОСОБА_1 змінила геометричну конфігурацію та фактичну площу.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи

Згідно з державним актом на право власності на землю, виданим 10 січня 1996 року, серії ІІ-ВЛ № 012800, на підставі рішення Заборольської сільської ради № 5/6-1 від 09 жовтня 1995 року, ОСОБА_2 була власником земельної ділянки, площею 0,1198 га, кадастровий номер 0722881800:03:001:5808, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована в с. Великий Омеляник Заборольської сільської ради Луцького району.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 0722881800:03:001:0163, для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована в АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2015 року.

08 лютого 2019 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: с. Великий Омеляник Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722881800:03:01:001:5808.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За змістом статей 215 216 ЦК України право на оспорювання правочинів мають не лише сторона (сторони) правочину, але й заінтересовані особи, що не є сторонами правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя

статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16

ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень покладається на кожну із сторін.

Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладенням оспорюваного нею договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачі порушили її права або законні інтереси.

Відсутність порушеного права та інтересу позивача є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, і не потребує встановлення обґрунтованості позовних вимог, а тому суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що

ОСОБА_1 подала позовну заяву про визнання договору недійсним, оскільки предметом цього договору є земельна ділянка, законність формування якої ставиться під сумнів, та те, що визначення меж спірної земельної ділянки було здійснено за рахунок земельної ділянки позивача, враховуючи наступне.

Предметом оспорюваного правочину є земельна ділянка, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 012800, виданого 10 січня 1996 року Заборольскою сільською радою, на підставі рішення № 5/6-1 від 09 жовтня 1995 року.

Отже саме по собі визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки не призведе до зміни її розташування чи її меж.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що на розгляді судів перебував відповідний спір у справі № 161/13744/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Заборольська сільська рада Луцького району Волинської області, про скасування реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 0722881800:03:001:5808, в Державному земельному кадастрі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, у справі № 161/13744/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

При цьому, саме у справі № 161/13744/20 судами надавалась оцінка доводам ОСОБА_1 , зокрема щодо накладення земельних ділянок, непогодження нею меж суміжної земельної ділянки, запереченням щодо дійсності її підпису в акті прийому-передачі межових знаків.

Зважаючи на викладене, висновки суддів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду

від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 та постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Також колегією суддів не встановлено підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 20 березня 2019 року № 514/1571/14-ц.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення заявником норм матеріального права та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи визначені статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Стретович Інна Сергіївна, залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 24 листопада 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 17 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта