Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.10.2018 року у справі №1519/9542/12

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 1519/9542/12

провадження № 61-939св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.

(суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, ОСОБА_2,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у складі судді Мазун І. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Процик М. В., Дрішлюка А. І., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») на її користь у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 24 650, 00 грн, вартість вивезення пошкодженого автотранспорту позивача з місця ДТП - 350, 00 грн, а всього стягнути 25 000, 00 грн; з Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі - ГУ ДСНС України в Одеській області) позивач просила стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у рахунок відшкодування майнової шкоди - 24 726, 39 грн, вартість експертної оцінки - 700, 00 грн, відшкодувати моральну шкоду у сумі 10 000, 00 грн.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 08 грудня 2010 року о 20:20 год. у м. Одесі на регульованому світлофором перехресті вул. Балківської з вул. Мельницькою відбулося зіткнення автомобіля «BМW», д/нНОМЕР_4, під управлінням ОСОБА_2, який рухався на дозволений сигнал світлофора на вул. Балківській зі сторони вул. Дальницької у напрямку вул. Заньковецької, з автомобілем «ЗІЛ», д/н НОМЕР_5, належним ГУ ДСНС України в Одеській області, під управлінням ОСОБА_3, що рухався на вул. Мельницькій зі сторони вул. Степової у напрямку вул. Василя Стуса на заборонений сигнал світлофора, та який внаслідок попереднього зіткнення здійснив наїзд на автомобіль позивача - марки «TOYOTA RAV-4», д/н НОМЕР_3, що зупинився на зустрічній смузі та очікував зміни сигналу світлофора. Внаслідок дорожньо-транспортної автомобілі отримали механічні пошкодження. Розмір завданої майнової шкоди позивач обґрунтовувала висновком авто-товарознавчої експертизи; витрати на евакуацію транспортного засобу та проведення експертного дослідження підтвердила квитанцією до прибуткового касового ордера від 08 грудня 2010 року та рахунком від 18 березня 2011 року № 47. Факт завдання й розмір моральної шкоди позивач мотивувала порушенням звичного способу життя, понесенням незапланованих витрат на здійснення ремонту, перебуванням у стресовому стані.

У вересні 2012 року ГУ ДСНС України в Одеській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 08 грудня 2010 року за участю автомобіля «BМW», д/нНОМЕР_4 під управлінням ОСОБА_2 та автомобіля «ЗІЛ», д/н НОМЕР_5 під управлінням ОСОБА_3, який прямував на гасіння пожежі. ГУ ДСНС України в Одеській області стягнути з ОСОБА_2 відшкодування матеріальних збитків у розмірі 9 615, 37 грн, що підтверджено звітом № 329-10, виготовленим експертом-автотоварознавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, та судовий збір. В обґрунтування позову посилалося на те, що вина ОСОБА_2 встановлена у мотивувальній частині постанови Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року

у справі № 3-4587/2011, яка має преюдиціальне значення під час розгляду цієї справи.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 до ГУ ДСНС в Одеській області, ПрАТ «УПСК» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «УПСК» на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди у сумі 24 650, 00 грн, компенсацію вартості послуг евакуатора у сумі 350, 00 грн та судовий збір у сумі 250, 00 грн. Стягнуто з ГУ ДСНС в Одеській області на користь ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром збитку та страховою виплатою у сумі 24 726, 39 грн, вартість експертної оцінки у сумі 700, 00 грн, відшкодування моральної шкоди у сумі 1 500, 00 грн та судовий збір у сумі 269, 26 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позов ГУ ДСНС в Одеській області до ОСОБА_2 про стягнення відшкодування матеріальних збитків, заподіяних внаслідок ДТП, залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 у частині повного відшкодування завданих їй майнових збитків та часткового відшкодування завданої їй моральної шкоди до ГУ ДСНС в Одеській області й відмовляючи у задоволенні позову ГУ ДСНС в Одеській області до ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовував рішення тим, що 08 грудня 2010 року ДТП сталася з вини водія ГУ ДСНС в Одеській області ОСОБА_3, який керував застрахованим транспортним засобом та який рухався на заборонений сигнал світлофора без увімкненого спеціального звукового сигналу, тим самим не убезпечивши рух інших учасників дорожнього руху.

Суд зазначив, що посилання ГУ ДСНС в Одеській області на те, що висновок експертів автотехнічної експертизи від 25 червня 2014 року № 11/А-312, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в Одеській області є таким, що протирічить іншим матеріалам справи, а саме: мотивувальній частині постанови Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року у справі № 3-4587/2011, якою встановлено вину ОСОБА_2, не заслуговують на увагу, оскільки справа про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності була розглянута вже після закінчення строку притягнення зазначеної особи до відповідальності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що суд у справі про адміністративне правопорушення не повинен був розглядати справу по суті, а зобов'язаний був закрити провадження за закінченням строку притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. З урахуванням висновків експертизи, показань свідків суд дійшов висновку про те, що водій ГУ ДСНС в Одеській області рухався із порушенням Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306

(далі - Правила дорожнього руху), - без увімкненого звукового сигналу, унаслідок чого визнав винуватцем ДТП водія відповідача.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ГУ ДСНС в Одеській області відхилені, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначивши, що постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 січня 2012 року постанову Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року у справі № 3-4587/2011 змінено з виключенням з її резолютивної частини першого абзацу про визнання ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України. Враховуючи зазначене, за приписами процесуального закону постанова суду від 14 грудня 2011 року не має преюдиціального значення для розгляду цієї справи.

ГУ ДСНС в Одеській області, не погодившись із судовими рішеннями, у квітні 2016 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ГУ ДСНС в Одеській області обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що висновок експертів автотехнічної експертизи від 25 червня 2014 року

№ 11/А-312, на який посилалися суди у своїх рішеннях, суперечить матеріалам справи й не може вважатись належним доказом. Заявник зазначив, що суди належним чином не дослідили та не надали оцінки постанові Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року у справі № 3-4587/2011, у якій встановлено вину ОСОБА_2 та той факт, що ОСОБА_3 під час прямування до місця пожежі рухався з увімкненим проблисковим маячком синього кольору та спеціальним звуковим сигналом. На переконання заявника, суд безпідставно надав перевагу показанням свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були допитані за клопотанням ОСОБА_2, та не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Окрім наведеного заявник зазначив, що позивачем не доведено, у чому саме полягала завдана йому моральна шкода та не доведено її розмір; заявив про незгоду із рішеннями у частині відмови у позові ГУ ДСНС в Одеській області без наведення мотивів та обґрунтувань.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 13 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 23 березня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновки, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 грудня 2010 року о 20:20 год у м. Одесі на регульованому світлофором, який працював у справному режимі, перехресті вул. Балківської, яка має три смуги для руху в кожному напрямку, які розділені газоном, з вулицею Мельницькою, яка має по дві смуги для руху в двох напрямках, відбулося зіткнення автомобіля «BМW», д/нНОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_2, який рухався на вул. Балківській з боку вул. Дальницької у напрямку вул. Заньковецької, з автомобілем «ЗІЛ», д/нНОМЕР_5, під керуванням ОСОБА_3, який завершував проїзд перехрестя і рухався на вул. Мельницькій з боку вул. Степової у бік вул. Василя Стуса, який був повністю завантажений, оскільки рухався за викликом на пожежу, і який в результаті зіткнення здійснив наїзд на автомобіль «TOYOTA RAV-4», д/нНОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1 В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Згідно з висновком від 02 квітня 2011 року № 4557 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «TOYOTA RAV-4», д/нНОМЕР_3, матеріальний збиток станом на 02 квітня 2011 року становить 49 726, 39 грн. Додатково позивач сплатив вартість послуг евакуатора (вивезення пошкодженого автотранспорту позивача з місця ДТП) - 350, 00 грн і вартість складання експертної оцінки - 700, 00 грн, що підтверджується квитанціями, які є в матеріалах справи.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративну справу відносно ОСОБА_2 про вчинення ним 08 грудня 2010 року правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до відповідальності.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 05 січня 2012 року постанову Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року змінено та виключено з її резолютивної частини перший абзац про визнання ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, в іншій частині постанову залишено без змін. Відповідно до мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції ДТП відбулася 08 грудня 2010 року, матеріали справи після додаткової перевірки надіслані до суду 15 серпня 2011 року, справу розглянуто судом лише 14 грудня 2011 року, що свідчить про закінчення на той час строків притягнення особи до адміністративної відповідальності. За встановлених обставин постанова суду першої інстанції підлягала зміні з виключенням з її резолютивної частини посилання на визнання ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення.

На підставі висновку експертів автотехнічної експертизи від 25 червня 2014 року № 11/А-312, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в Одеській області, встановлено, що з «технічної точки зору водію автомобіля «ЗІЛ», д/нНОМЕР_5, необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 12.1, 3.1, 8.7.3 Правил дорожнього руху, тобто здійснювати рух, оскільки на цьому автомобілі не було включено звукового сигналу (сирени), а лише проблискові маячки синього кольору, таким чином, вибравши безпечну швидкість руху, щоб не опинитися на перехресті на червоному для нього сигналі світлофорного об'єкта при наявності автомобіля «BМW», що наближався до перехрестя; у діях водія автомобіля «ЗІЛ» з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам Правил дорожнього руху. Наявності будь-яких причин технічного характеру, які б перешкоджали водію «ЗІЛ» шляхом своєчасного та належного виконання викладених належних дій попередити настання пригоди, яка розглядається, з наданих матеріалів не встановлено. Діючи не відповідно до зазначеного, водій автомобіля «ЗІЛ» виїжджав на заборонений сигнал світлофорного об'єкта та на автомобілі не було увімкнене звукового сигналу (сирени), а лише проблискові маячки синього кольору, сам себе позбавив можливості попередження пригоди та створював на перехресті небезпечну ситуацію. У випадку, який розглядається, дії водія автомобіля «BМW», д/нНОМЕР_4, з технічної точки зору регламентувалися вимогами пунктів 12.3 Правил дорожнього руху, яким передбачено застосування екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічної точки зору водій автомобіля «BМW» не мав технічної можливості попередити настання зіткнення шляхом екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. З технічної точки зору дії водія автомобіля «ЗІЛ», д/нНОМЕР_5, всупереч вимогам Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв'язку з настанням розглянутої дорожньо-транспортної пригоди».

Як пояснив у судових засіданнях водій автомобіля «ЗІЛ» ОСОБА_3, 08 жовтня 2010 року він прямував за викликом про пожежу, виїхав на перехрестя на зелений сигнал світлофора. Під час зіткнення з автомобілем «BМW» удар прийшовся в передню частину його автомобіля, між колесами, що свідчить про те, що ОСОБА_3 не закінчував проїзд перехрестя, а починав рух.

Допитаний у судовому засіданні свідок, допитаний за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_10 зазначив, що він склав довідку про пошкодження автотранспортних засобів внаслідок ДТП 08 грудня 2010 року та не пам'ятає всіх обставин справи, а також, чи були включені проблискові маячки та увімкнений звуковий сигнал на пожежному автомобілі «ЗІЛ», д/нНОМЕР_5.

Свідок, допитаний за заявою ОСОБА_11, ОСОБА_6 зазначив, що він не чув звуку сирени пожежного автомобіля, а після зупинки пожежного автомобіля після ДТП на ньому були ввімкнені проблискові маячки.

Свідок, допитаний за заявою ОСОБА_11, ОСОБА_7 зазначив, що 08 грудня 2010 року він рухався у зустрічному напрямку, назустріч автомобілю «ВМW», та бачив, як цей автомобіль, який рухався на вул. Балківській, при перетині перехрестя вулиць Балківської та Мельницької на зелений сигнал світлофора, здійснив наїзд у пожежний автомобіль, який рухався на вул. Мельницькій без звукових сигналів з проблисковими маячками.

Свідки, допитані за заявою ГУ ДСНС України в Одеській області, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зазначили, що 08 грудня 2010 року вони, перебуваючи у пожежному автомобілі, їхали на вул. Мельницькій у м. Одесі на гасіння пожежі з увімкненими проблисковими маячками та звуковими сигналами. Автомобіль «ВМW» рухався на вул. Балківській у м. Одесі. Свідок ОСОБА_8 зазначив, що пожежний автомобіль рухався на жовтий сигнал світлофора та внаслідок зіткнення з автомобілем «ВМW» ОСОБА_3 допомагали повертати кермо, тому що воно не працювало. Водночас свідок ОСОБА_9 стверджував, що пожежний автомобіль рухався на зелений сигнал світлофора й внаслідок ДТП ОСОБА_3 вільно повернув кермо праворуч.

Оскільки світлофор на перехресті вулиць Балківська - Мельницька у той день працював у справному режимі, суди зробили висновок про те, що показання ОСОБА_3 не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_2, який рухався на вул. Балківській, було увімкнене зелене світло на світлофорі, що виключає можливість того, що ОСОБА_3, який рухався на вул. Мельницькій, одночасно також було увімкнене зелене світло на світлофорі.

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що був чинний з 25 серпня 2010 року до 24 серпня 2011 року, автомобіль «ЗІЛ», д/нНОМЕР_5, що належить ГУ ДСНС України в Одеській області, застрахований ПрАТ «УПСК», ліміт відповідальності за заподіяну шкоду на одного потерпілого складає 25 500, 00 грн, франшиза - 0 ,00 грн.

09 лютого 2015 року ГУ ДСНС України в Одеській області направило

заяву - претензію ПрАТ «УПСК», в якій просило виплатити компенсацію матеріальної шкоди та страхове відшкодування, проте страхове відшкодування не було виплачено.

За правилом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування заподіяної нею шкоди, зобов'язана виплатити постраждалому різницю, між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

У статтях 3-5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб'єктами обов'язкового страхування є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, МТСБУ, потерпілі. Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов'язків.

Таким чином, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з такою особою у трудових відносинах, і шкоду заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків. При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суди застосували зазначені норми права та дійшли правомірних висновків, що ДТП 08 грудня 2010 року відбулася з вини водія ГУ ДСНС в Одеській області ОСОБА_3, який керував застрахованим транспортним засобом та рухався на заборонений сигнал світлофора без увімкнення спеціального звукового сигналу, в результаті чого не забезпечив безпеку руху інших учасників дорожнього руху. В результаті настання зазначеної ДТП позивачу було завдано моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення судової автотехнічної експертизи, що обумовлено обставинами, викладеними у позовній заяві, та поданими доказами, перевірка яких потребувала спеціальних знань. Доводи касаційної скарги щодо того, що висновки цієї експертизи суперечать наявним у матеріалах справи доказам та судом не було проведено повторної експертизи, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки висновки експертизи повно та всебічно оцінені судами у сукупності із іншими наявними доказами у справі, зокрема, показаннями свідків. Отже висновки судів про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтувались виключно на результатах висновків судової експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, що ДТП відбулася виключно з вини ОСОБА_2, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спростовані зібраними у справі доказами, зокрема, висновками судової експертизи, показаннями свідків.

Згідно з частиною четвертою статті 61 ЦПК України 2004 року вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з наведеного правила процесуального закону, висновки відповідного суду у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковими лише у частині питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, а не висновки щодо винуватості цієї особи, питання про що підлягає дослідженню та вирішенню під час розгляду справи про відповідні цивільно-правові наслідки.

У цьому контексті Верховним Судом враховано, що у постанові Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2011 року у справі № 3-4587/2011 не було беззаперечно й належним чином встановлено, що ОСОБА_3 рухався, керуючи пожежним автомобілем, відповідно до вимог Правил дорожнього руху одночасно з увімкненими спеціальними світловими та звуковими сигналами, оскільки суд в цій частині викладення обставин навів лише посилання на пояснення самого ОСОБА_3 про таке.

Доводи заявника щодо неправдивості показань свідків та незгоди з розміром стягнутої суми відшкодування майнової й моральної шкоди фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, а тому рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2016 року підлягають залишенню без змін.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 05 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді С. О. Карпенко

В.О.Кузнєцов

А.С.Олійник

С.О.Погрібний