Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2019 року у справі №715/1484/18

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 715/1484/18

провадження № 61-7714св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової прокуратури Західного регіону України на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Литвинюк І. М., Перепелюк І.

Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону Покора К. В. в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що земельна ділянка площею 0,9 га, яка відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно знаходиться на території Синьовецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області (кадастровий номер 7321085700:02:006:0052), станом на теперішній час належить до приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 620375 від 04 листопада 2005 року, власником якої є ОСОБА_1.

Цільове призначення зазначеної земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з даними публічної кадастрової карти земельна ділянка знаходиться на перетині лінії Державного кордону України та її частина перебуває на території держави Румунії.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 17 травня 2015 року укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років з метою вирощування товарної сільськогосподарської продукції.

Позивач вважає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, а отже незаконно перебуває у власності громадянина ОСОБА_1, а також у користуванні третіх осіб.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати:

- недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 620375 від 04 листопада 2005 року, виданий на ім'я ОСОБА_1;

- недійсним укладений 17 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 0,9 га (кадастровий номер 7321085700:02:006:0052).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Чернівецького прикордонного загону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду військовий прокурор Чернівецького гарнізону подав апеляційну скаргу.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 рокузалишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року Військова прокуратура Західного регіону Українизвернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року поновлено строк касаційного оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо повноти та оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки у справі відсутня інформація про фактичне розташування земельної ділянки, не встановлено, яку частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка, не враховано, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та держави Румунії, не встановлено місцезнаходження спірної земельної ділянки, а саме перебування її між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд, .

Військовою прокуратурою Чернівецького гарнізону 12 червня 2018 року зареєстровано кримінальне провадження за № 42018260220000062 за фактом незаконного вилучення земель оборони за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 425 КК України (триває досудове розслідування).

Спірна земельна ділянка отримана за рахунок земель оборони, які не можуть передаватися громадянам у приватну власність.

У травні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18 травня 2018 року № 124365332 земельна ділянка за кадастровим номером 7321085700:02:006:0052 належить на праві власності ОСОБА_1, а орендарем є ОСОБА_2, що також підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 620375 від 04 листопада 2005 року та договором оренди земельної ділянки від 17 травня 2015 року (а. с. 78-83).

З акта обстеження земельної ділянки від 11 вересня 2018 року кадастровий номер 7321085700:02:006:0052, площею 0,9 га, яка знаходиться на території Синьовецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 11 вересня 2018 року вбачається, що зазначена земельна ділянка розташована в межах прикордонної смуги, на відстані 45 м. від лінії державного кордону (в межах 856 прикордонного знаку) охороні державного кордону не перешкоджає (а. с. 50).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Чернівецького прикордонного загону.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зміст правочину не може суперечити частиною 1 статті 4 ЦПК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (стаття 203 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (частина 1 статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" (далі-Закон № 1345-IV)).

Згідно з частинами 1 -4 статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (пункт "в" частини 4 статті 84 ЗК України).

Відповідно до ~law29~ особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Згідно зі ~law30~ уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" (далі - ~law31~) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх службові і посадові особи в межах своїх повноважень сприяють Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону та суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року "Про прикордонний режим" вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм установлено прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби України, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Існування прикордонних смуг визначеної ширини передбачено нормами ~law32~.

Із справи відомо, що звертаючись до суду з указаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка отримана із земель оборони з порушенням норм законодавства України і, відповідно, незаконно передана у власність ОСОБА_1.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

ЦПК України саме на позивача покладає обов'язок подання до суду доказів, що підтверджують викладені обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Матеріали справи не містять доказів щодо наявності рішення органу місцевого самоврядування, якими були встановлені межі прикордонних зон та смуг у межах Чернівецької області, а також відсутні докази, які б підтверджували, що земельна ділянка, кадастровий номер undefined належить на праві власності ОСОБА_1 була надана для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Позивач не довів та не надав доказів на підтвердження того, що права Адміністрації Державної прикордонної служби України та Чернівецького прикордонного загону, за захистом яких мало місце звернення до суду, були порушені.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка знаходиться на перетині лінії державного кордону України та держави Румунії є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не відповідають доказам, зібраним у справі.

Із дослідженого судами плану меж земельної ділянки та публічної кадастрової карти України, наданих позивачем до позовної заяви, неможливо встановити, яку саме частину прикордонної смуги займає спірна земельна ділянка.

Матеріали справи також не містять відомостей щодо ширини прикордонної смуги, яка знаходиться у користуванні військової частини 2195 Державної прикордонної служби України, що є необхідною умовою для встановлення обставин, що входить до предмета доказування у цій справі.

Акт обстеження земельної ділянки від 11 вересня 2018 року, на який посилається позивач, не дозволяє ідентифікувати конкретне місце розташування спірної ділянки із зазначенням необхідних параметрів земельної ділянки з прив'язкою до місцевості (а. с. 50).

У вказаному акті зазначено: "що спірна земельна ділянка розташована у межах прикордонної смуги на відстані 45 м від лінії державного кордону (в межах 856 прикордонного знаку). Охороні державного кордону не перешкоджає. Чернівецьким прикордонним загоном для виконання покладених на нього функцій та завдань, у тому числі для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, не використовується".

З огляду на подані до суду позивачем докази, з урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач не довів вимоги та не надав доказів того, що ОСОБА_1 протиправно набув право власності на земельну ділянку, чи наявні підстави для позбавлення її права власності на спірну земельну ділянку.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною Чернівецького прикордонного загону.

Крім того, узагальнюючи доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо повноти та оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, колегія суддів зазначає про те, що такі аргументи не узгоджуються із процесуальними обов'язками сторін, визначеними статтями 81, 82 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що порушення прав позивача в частині передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не встановлено, тому немає підстав для задоволення вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 620375 від 04 листопада 2005 року та відповідно визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 17 травня 2015 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Таких же висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 717/941/18 (провадження № 61-8087св19) та у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 715/1472/18 (провадження № 61-8073св19).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової прокуратури Західного регіону України залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська