Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №554/6533/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 554/6533/17

провадження № 61-37281св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Перша Полтавська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , третя особа - Перша Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно в порядку спадкування, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. За життя її батько перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , тому спадковим є 1/2 частина їх спільного сумісного майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіля ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 . Вона звернулася до Першої Полтавської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою нотаріуса від 31 липня 2017 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з ненаданням документів, що посвідчують право власності спадкодавця на заявлене спадкове майно. Із заявою про прийняття спадщини звернулася також дружина її батька - ОСОБА_2 . Тому вона має право на спадкування 1/4 частини квартири та автомобілів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визначити, що розміри часток ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 у спільній сумісній власності становлять: на квартиру АДРЕСА_1 - по 1/2 частині; на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 - по 1/2 частині; на автомобіль ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 - по 1/2 частині;

- припинити право спільної сумісної власності на вказане майно;

- визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/4 частину автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 ; 1/4 частину автомобіля ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 заперечила проти позову, посилаючись на те, що з січня 1997 року по жовтень 1999 року вона припинила сімейні стосунки із ОСОБА_3 і вони проживали окремо. В цей період, а саме 22 червня 1999 року вона придбала квартиру АДРЕСА_1 за кошти, які дала її мати, та кошти, отримані як завдаток за продаж належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 , який було оформлено 28 грудня 2000 року. 24 жовтня 2007 року вона отримала у власність в порядку спадкування за заповітом після смерті свого батька - ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_4 , яку продала 22 грудня 2007 року та 28 грудня 2007 року, за кошти від продажу квартири придбала автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . Вказаний автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_3 , так як вона не мала посвідчення водія. Оскільки спірна квартира та зазначений автомобіль були придбані за її особисті кошти, то це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю. При цьому вона не заперечує проти визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 11 січня 2018 року у складі судді Чуванової А. М. позов задоволено. Визначено, що розміри часток ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 у спільній сумісній власності становлять: на квартиру АДРЕСА_1 - по 1/2 частині, на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 - по 1/2 частині, на автомобіль ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 - по 1/2 частині. Припинено право спільної сумісної власності на вказане майно. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на таке майно: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частину автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1/4 частину автомобіля ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 000 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що квартира № 23 по вулиці Гоголя, 27 в місті Полтаві , автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобіль ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , є спільною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , тому кожному з них належить по 1/2 частині цього майна. ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить по 1/4 частині зазначеного спадкового майна. Відповідач ОСОБА_2 не довела, що спірна квартира була придбана виключно за її особисті кошти, тому ця квартира за загальним правилом, передбаченим статями 22, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним на час придбання спірного нерухомого майна, є спільною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і їх частки у спільному майні є рівними. Доказів того, що насправді покупцем автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_2 , яка стверджує, що за рахунок її коштів укладено договір купівлі-продажу автомобіля, не надано. Договір купівлі-продажу вказаного автомобіля не оскаржений, його покупцем був ОСОБА_3 та це майно набуте подружжям в період шлюбу.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 11 січня 2018 року скасовано в частині визначення, що розмір часток ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 у спільній сумісній власності становить по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1 , на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , припинення права спільної сумісної власності на вказане майно, визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частину автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та ухвалено в цій частині нове рішення. Визначено, що розмір частки у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 1/4 частину, а ОСОБА_2 - 3/4 частини. Припинено право спільної сумісної власності на вказану квартиру. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . В задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 відмовлено. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 11 січня 2018 року в частині, що стосується автомобіля ВАЗ-2108, державний номерний знак НОМЕР_2 , залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2 за 1/2 частину коштів, отриманих від продажу належної їй на праві особистої власності квартири АДРЕСА_3 , а інша частина - за спільні кошти подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Тому частка ОСОБА_2 у вказаній квартирі складає 1/2 частину, а інша частина належить подружжю на праві спільної сумісної власності, в якій кожному з подружжя належить по 1/4 частині. За таких обставин спадкове майно між спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 підлягає розподілу з визначенням ОСОБА_2 права власності на 7/8 частин (1/2+1/4+1/8), а ОСОБА_1 - на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 . 22 грудня 2007 року ОСОБА_2 продала за 232 300 грн належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_4 , а 28 грудня 2007 року на ОСОБА_3 було зареєстровано спірний автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартістю 78 000 грн. Оскільки зазначений автомобіль було придбано ОСОБА_3 через 6 днів після продажу ОСОБА_2 належної їй на праві особистої власності квартири і вартість квартири майже в три рази перевищувала вартість автомобіля, то факт придбання спірного автомобіля за особисті кошти ОСОБА_2 є доведеним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року та залишити в силі рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 11 січня 2018 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не звернув уваги на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана подружжям 22 червня 1999 року , а квартира АДРЕСА_3 відчужена ОСОБА_2 28 грудня 2000 року, тобто більш ніж через 1 рік 6 місяців після придбання спірної квартири. Тому апеляційний суд безпідставно послався на те, що спірна квартира придбана за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 , та дійшов помилкового висновку про визначення частки ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини, а ОСОБА_2 - 3/4 частин. Крім того, відмовивши в задоволенні її вимог про визнання права власності в порядку спадкування на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , апеляційний суд не врахував, що зазначений автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_3 та перебував у його користуванні, він постійно ним керував, обслуговував та використовував в інтересах сім`ї, що підтверджує його належність до спільної сумісної власності подружжя.

У липні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду міста Полтави.

20 липня 2018 року справа № 554/6533/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 11 січня 2018 року та постанова Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо автомобіля ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , в касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах -уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Судами встановлено, що з 07 грудня 1979 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є ОСОБА_2 та його донька від іншого шлюбу - ОСОБА_1 , які звернулися до Першої Полтавської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Першої Полтавської державної нотаріальної контори від 31 липня 2017 року № 1453/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на заявлене спадкове майно у зв`язку з тим, що не подано документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

Спадкове майно складається із: квартири АДРЕСА_1 ; автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіля ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22 червня 1999 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали ОСОБА_2 за 9 000 грн квартиру АДРЕСА_1 .

За договором № 647 купівлі-продажу автомобіля від 28 грудня 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АвтоСтиль» продало ОСОБА_3 за 78 000 грн автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 .

02 квітня 2008 року вищевказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_3 .

Крім того, за інформацією, наданою Регіональним сервісним центром в Полтавській області Міністерства внутрішніх справ України на запит місцевого суду, відповідно до регіональної бази даних автоматизованої інформаційної системи «Автомобіль» станом на 23 жовтня 2017 року за ОСОБА_3 з 18 серпня 2000 року також зареєстровано автомобіль ВАЗ-2108, легковий, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилалася на те, що спірна квартира та автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , були придбані за її особисті кошти, тому це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є її особистою приватною власністю. При цьому ОСОБА_2 зазначила, що за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2000 року вона продала належну їй квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_7 за 17 000 грн. Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 жовтня 2007 року їй належала квартира АДРЕСА_4 , яку вона продала 22 грудня 2007 року ОСОБА_8 за 232 300 грн.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України (далі - СК України), цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного нерухомого майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття права власності на спірну квартиру, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Вищевказане положення закону кореспондується зі статтею 60 СК України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Частиною першою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами КпШС України. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що з 07 грудня 1979 року до смерті чоловіка у 2016 році ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, а саме квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_1 як спадкоємцю після смерті її батька ОСОБА_3 належить по 1/4 частині зазначеного спадкового майна.

При цьому місцевий суд правильно виходив з того, що ОСОБА_2 не доведено факт придбання спірної квартири та автомобіля виключно за її особисті кошти, а тому це майно є спільною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і їх частки у спільному майні є рівними.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині визначення, що розмір часток ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 в спільній сумісній власності становлять по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1 , на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , припинення права спільної сумісної власності на вказане майно, визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частину автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та ухвалюючи в цій частині нове рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 28 грудня 2000 року, за яким ОСОБА_2 продала належну їй квартиру АДРЕСА_3 за 17 000 грн ОСОБА_7 , а також договір купівлі-продажу від 22 грудня 2007 року, за яким ОСОБА_2 продала належну їй квартиру АДРЕСА_4 за 232 300 грн ОСОБА_8 , є доказами того, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 та автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , набуті за рахунок особистих коштів ОСОБА_2 .

Однак, зробивши такий висновок, апеляційний суд не дослідив належним чином зібраних доказів та безпідставно не взяв до уваги те, щодоговір купівлі-продажу від 28 грудня 2000 року було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 більш ніж через 1 рік 6 місяців після придбання спірної квартири, тобто кошти від продажу квартири АДРЕСА_3 не могли бути використані на придбання 22 червня 1999 року квартири АДРЕСА_1 . Покупцем автомобіля марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , за договором № 647 купівлі-продажу автомобілявід 28 грудня 2007 року був ОСОБА_3 , який згідно з пунктом 3.2.1 цього договору сплатив повну вартість автомобіля в розмірі 78 000 грн. Зазначений договір купівлі-продажу автомобіля в установленому законом порядку не оскаржений і ОСОБА_2 не надала доказів того, що саме вона була покупцем цього транспортного засобу. Крім того, апеляційний суд не врахував, що зазначений автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_3 та перебував у його користуванні, він постійно ним керував, обслуговував та використовував в інтересах сім`ї, що підтверджує належність цього майна до спільної сумісної власності подружжя.

Посилання ОСОБА_2 в запереченні на позов, в апеляційній скарзі та у відзиві на касаційну скаргу на те, що з січня 1997 року по жовтень 1999 року вона припинила сімейні стосунки із ОСОБА_3 і в цей період, а саме 22 червня 1999 року придбала спірну квартиру за кошти, які дала її мати, та кошти, отримані як завдаток за продаж належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 , який було оформлено 28 грудня 2000 року, не підтверджені наявними у справі доказами і таких обставин суди не встановили.

Доводи відповідача про те, що автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , було придбано за рахунок її коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки суперечать договору купівлі-продажу автомобіля від 28 грудня 2007 року, в якому зазначено, що саме ОСОБА_3 є покупцем зазначеного автомобіля, який сплатив повну його вартість.

Таким чином, ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте нею в період шлюбу із ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосував норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке в оскаржуваній частині відповідає закону, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатила 2 000 грн судового збору, які підлягають стягненню з відповідача на її корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року в частині визначення, що розмір частки у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 1/4 частина, а ОСОБА_2 - 3/4 частини, припинення права спільної сумісної власності на вказану квартиру, визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , а також відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на автомобіль марки «RENAULT CLIO SYMBOL 1.4», легковий седан- В , чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , скасувати, а рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 11 січня 2018 року в цій частині залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов