Історія справи

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 520/10377/17

провадження № 61-48230св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 листопада 2017 року у складі судді Бескровного Я. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Позивач є спадкоємцем першої черги. 17 серпня 2017 року приватний нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину на ім`я відповідача ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою спадкодавця і тіткою позивача.

Позивач народилась у 1975 році, її батьки розірвали шлюб коли їй було трохи більше трьох років, в дитинстві вона бачила батька декілька разів, він не приймав участі у її вихованні, сплачуючи лише аліменти. У дорослому віці з її ініціативи вона вирішила познайомитись з батьком і відновити з ним стосунки, однак спілкування обмежувалось нечастими телефонним розмовами. Остання телефонна розмова була короткою та емоційною, оскільки батько зателефонував в нетверезому стані, після чого вони тривалий час не спілкувались. Коли батько не зателефонував на день її народження, це її здивувало, після чого вона декілька разів телефонувала батьку, однак він не відповідав, а у подальшому телефон був відключений. 28 серпня 2017 року позивач зайшла додому до батька і від сусідки дізналась, що він помер ще в 2016 році.

Посилаючись на те, що відповідач та її син не повідомили про смерть батька, а нотаріус при відкритті спадкової справи не з`ясував коло спадкоємців і також не повідомив про відкриття спадщини, позивач просила:

визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини у 3 місяці з дня ухвалення судом рішення;

визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину, видане приватним нотаріусом 17 серпня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду 14 вересня 2017 року у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 - скасовано.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач не довела поважність причин пропуску строку, а посилання на те, що вона не знала про смерть батька не є підставою для призначення їй додаткового строку для прийняття спадщини. Зважаючи на те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення таких дій, а у даному випадку причиною пропуску строку стала лише відсутність у позивача інформації про смерть батька.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди розглянули справу формально, без ретельного вивчення обставин справи. При цьому послалися на вимоги частини третьої статті 1272 ЦК України, а саме що не доведено наявність поважності причин пропуску строку на подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини. Однак кожен випадок по кожній справі є індивідуальним. Суд мав відійти від суворого розуміння права й визначити їй додатковий строк на прийняття спадщини з огляду на те, що позивач як спадкоємець першої черги була позбавлена права на спадщину. Крім того, суд не прийняв до уваги той факт, що ОСОБА_2 здійснила умисні дії щодо позбавлення її права на спадщину. Рідна тітка достовірно знала про наявність спадкоємця першої черги - рідної доньки померлого, однак умисно приховала цей факт від нотаріуса й надала заяву, у якій вказала, що вона є єдиним спадкоємцем, а нотаріус не перевірила факт наявності інших спадкоємців.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду міста Одеси без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2019 року матеріали цивільної справи № 520/10377/17 надійшли до Верховного Суду та 13 квітня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді права на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач є спадкоємцем першої черги.

21 вересня 2016 року ОСОБА_2 подала до приватного нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті рідного брата ОСОБА_3 .

Позивач у встановленому законом порядку не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3

17 серпня 2017 року приватний нотаріус видала свідоцтво про право на спадщину на ім`я відповідачки ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12). Отже, місцевий суд, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а відтак є підстави для визначення додаткового строку для подання позивачкою заяви про прийняття спадщини. Разом з тим слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку».

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

Встановивши, що у позивача були відсутні об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини після смерті батька, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2018 року у залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат