Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №463/576/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 463/576/17

провадження № 61-42634св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Винниківська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради,,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Львівської області в складі суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколота Т. І., від 04 липня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися із позовом до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні шляхом виплати компенсації та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що вони є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 співвласник 66/800 частин, ОСОБА_2 - 120/800 частин, ОСОБА_3 - 55/800 частин.

Загальна частка позивачів становить 738/800 часток спірного будинку.

ОСОБА_4 належить 62/800 частин спірного будинку.

Будинок складається з семи житлових кімнат та чотирьох кухонь. Загальна площа будинку становить 366,7 кв.м, житлова 135,5 кв.м.

Частка ОСОБА_4 у будинку є незначною, спільне володіння і користування майном є неможливим через неприязні відносини з відповідачкою, припинення частки не завдасть останній істотної шкоди, оскільки у власності відповідачки є трьохкімнатна квартира по АДРЕСА_2 .

З урахуванням зазначених обставин позивачі за первісним позовом на підставі статей 12, 355, 365, 370, 372 ЦК України просили суд припинити право власності ОСОБА_4 на 62/800 частки у будинку АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 62/800 частки у будинку АДРЕСА_1 .

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Винниківська державна нотаріальна контора, Личаківська районна державна адміністрація Львівської міської ради про визнання недійсним договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2013 року ОСОБА_1 120/800 часток у спірному будинку подарувала своєму синові ОСОБА_2 з порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» без згоди органу опіки та піклування та дозволу Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради.

З урахуванням зазначених обставин позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним договір дарування від 18 травня 2013 року згідно якого ОСОБА_1 120/800 частин будинку по АДРЕСА_1 подарувала ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Припинено право власності ОСОБА_4 на 62/800 частки у будинку АДРЕСА_1 , шляхом виплати компенсації за частку в розмірі 122 746 грн, що розміщені позивачами на депозитний рахунок суду (№ НОМЕР_1 , Територіальне управління державної судової адміністрації України у Львівській області), згідно квитанції № 0.0.696969342.1 від 30 січня 2017 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 62/800 частки у будинку АДРЕСА_1 .

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1227,47 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивовано тим, що частка ОСОБА_4 у спільному майні є незначною, і не може бути виділеною в натурі. Спільне володіння і користування будинком неможливе через неприязні стосунки сторін, а припинення частки не завдасть шкоди ОСОБА_4 .

Рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_4 мотивовано тим, що остання зазначала про порушення її прав оспореним договором дарування, однак не надала суду належних та допустимих доказів того, чим при укладенні такого договору порушено права неповнолітньої дитини, яка не є власником будинку. Тому, судом указано, що зустрічний позов не підлягає задоволенню у зв`язку із його безпідставністю.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 серпня 2017 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності та розподілу судових витрат скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності відмовлено.

В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 449 грн судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині зустрічного позову ОСОБА_4 відповідають вимогам закону. При цьому, в частині вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 рішення районного суду вимогам закону не відповідає. Установлено, що припинення права власності ОСОБА_4 на 62/800 частки у будинку АДРЕСА_1 , шляхом виплати її компенсації за частку в розмірі 122 746 грн завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_4 та членам її сім`ї. Згідно висновку Західного експертно-консалтиногового центру від 2016 року який надала ОСОБА_1 , ринкова вартість спірного будинку становить 1 508 773 грн, а тому вартість 62/800 частки ОСОБА_4 становить 122 746 грн. однак, згідно рецензії на Звіт про оцінку активів - нерухомого майна: житлового будинку загальною площею 366,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (рецензія на висновок Західного експертно-консалтиногового центру від 2016 року, який надала ОСОБА_1 ), такий Звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний. Згідно висновку ТОВ «Гал-Світ» від 2018 року наданого відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції, вартість будинку АДРЕСА_1 становить 5 295 000 грн, а вартість 62/800 частки становить 410 360 грн. Тому, сплата позивачами за первісним позовом ОСОБА_4 122 746 грн компенсації за її 62/800 частки у спірному будинку, не є ринковою на даний час і за вказані кошти остання не зможе придбати для себе та сім`ї 32 кв.м житла у м. Львові.Також, у спірному будинку проживають малолітні діти ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти-члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Припинення права на частку у спірному будинку ОСОБА_4 призведе до втрати єдиного житла для останньої та малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що є недопустимим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржників, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Частка відповідачки ОСОБА_4 є незначною, у зв`язку із чим може бути припинена шляхом сплати відповідної компенсації. Таке припинення права власності не завдасть шкоди ОСОБА_4 та членам її сім`ї. Сторони справи перебувають у конфлікті між собою і спільне життя є неможливим. До звернення до суду із даним позовом ОСОБА_4 мала інше придатне для проживання житло, яке відчужила безоплатно, тобто сама погіршила свої житлові умови. Висновки апеляційного суду є протилежними до висновків суду першої інстанції та не обґрунтованими.

Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 , у зв`язку із чим справа в указаній частині в силу вимог статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 через представника подала відзиви на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Указала, що доводи касаційної скарги не підтверджені належними доказами. Позбавлення її права власності на єдине належне їй житло призведе до порушення її прав та прав членів її сім`ї. У відзиві на касаційну скаргу заявниця просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

27 вересня 2018 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

В частині справи, яка переглядається, судами встановлено, що сторонам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 - 66/800 частин; ОСОБА_2 - 120/800 частин; ОСОБА_3 - 552/800 частин; ОСОБА_4 - 62/800 частин.

Будинок складається із семи житлових кімнат та чотирьох кухонь. Сторони користуються займаними приміщеннями, які є фактично відокремленими.

Між позивачами за первісним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 тривалий час існують непорозуміння з приводу порядку користування спільним майном.

Згідно висновку № 0413 будівельно-технічної експертизи по цивільній справі № 2/ 463/643/13, складеного 30 серпня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , третя особа: ОСОБА_3 , можливо виділити в натурі ОСОБА_4 62/800 частки з житлового будинку АДРЕСА_1 , що відповідає 32,1 кв.м від загальної площі будинку, при тому ідеальні частки інших співвласників (у даному випадку ОСОБА_1 ) зміняться незначно.

Можливий виділ ОСОБА_4 приміщень, розташованих у мезоніні та підвальному приміщенні літ. ІХ, якими фактично вона користується. Ідеальні частки при цьому збільшаться (незначно).

Згідно висновку Західного експертно-консалтиногового центру від 2016 року який надала ОСОБА_1 , ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 становить 1 508 773 грн, а тому вартість 62/800 частки ОСОБА_4 становить 122 746 грн.

Згідно рецензії на Звіт про оцінку активів - нерухомого майна: житлового будинку загальною площею 366,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (рецензія на висновок Західного експертно-консалтиногового центру від 2016 року, який надала ОСОБА_1 ), такий Звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний.

Згідно висновку ТОВ «Гал-Світ» від 2018 року, наданого відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції, вартість будинку АДРЕСА_1 становить 5 295 000 грн, а вартість 62/800 частки становить 410 360 грн.

Апеляційним судом установлено, що сплата позивачами за первісним позовом ОСОБА_4 122 746 грн компенсації за її 62/800 частки у спірному будинку, не є ринковою на даний час і за вказані кошти остання не зможе придбати для себе та сім`ї 32 кв.м житла у м. Львові.

Частка відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 не є незначеною і може бути виділеною в натурі.

Неможливість спільного користування спірним майном позивачами не доведена.

Також, як встановлено в суді апеляційної інстанції, на даний час у спірному будинку проживають малолітні діти ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2, які мають право користування тією частиною спірного майна, яка належить їх матері.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині, яка переглядається, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Та обставина, що відповідач та її діти зареєстровані в іншому житловому приміщенні само по собі не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам її сім`ї».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року в справі № 754/14920/16-ц (провадження № 61-1776св19).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що частка ОСОБА_4 у спільному майні не є незначною, а припинення права останньої на частку у спірному будинку призведе до порушення її прав та прав членів її сім`ї, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, які спростовують висновки суду першої інстанції, задоволення вимог первісного позову могло призвести до безпідставного і такого, що не забезпечує рівність учасників спору, позбавлення права власності ОСОБА_4 на єдине належне їй житло.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками апеляційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Львівської області від 04 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко