Постанова

Іменем України

17 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 761/38248/17

провадження № 61-49073св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_2 ,

відповідач - Національний музей історії України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного музею історії України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Національного музею історії України про визнання протиправним застосування дисциплінарного стягнення.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 лютого 1993 року вона перебуває у трудових відносинах з Національним музеєм історії України на умовах безстрокового договору, у тому числі й на посаді завідувача сектору науково-дослідного відділу документально-речових фондів, на яку вона була призначена наказом від 16 листопада 2010 року № 100-к.

Наказом генерального директора Національного музею історії України від 29 липня 2017 року у зв'язку зі змінами в штатному розписі музею її було переведено на посаду завідувача відділом тимчасових експозицій науково-дослідного експозиційного підрозділу.

Наказом виконувача обов'язків генерального директора Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194 їй оголошено догану. У цьому наказі зазначено, що 09 червня 2017 року ОСОБА_2 , завідувач відділом тимчасових експозицій науково-дослідного експозиційного підрозділу, надала до відділу кадрів табель обліку робочого часу відділу тимчасових експозицій за першу половину червня 2017 року, в який внесла заздалегідь неправдиві відомості (здійснені наперед), що стосуються ОСОБА_3 , наукового співробітника відділу тимчасових експозицій, а саме: робочі дні: 10 червня 2017 року, 13 червня 2017 року - 15 червня 2017 року, відмічені як прогули. Вказаними діями ОСОБА_2 порушила законодавство про працю і трудову дисципліну, що виражається у невиконанні власних трудових обов'язків, передбачених пунктами 2.9, 2.22, 4.3, 4.5, 5.1, 5.3, 5.7, 7.3.1 посадової інструкції завідувача відділу тимчасових експозицій.

Вказувала, що будь-яких порушень трудової дисципліни, про які зазначено у наказі від 20 липня 2017 року № 194, вона не вчиняла, а оголошення догани є наслідком неприязних стосунків з керівництвом музею.

Так, співробітник музею ОСОБА_3 за штатним розписом займав посаду наукового співробітника відділу тимчасових експозицій науково-дослідного експозиційного підрозділу. Вона є безпосереднім керівником ОСОБА_3 Наказом генерального директора Національного музею історії України від 28 лютого 2017 року № 68 ОСОБА_3 було тимчасово, на період з 01 березня 2017 року до 31 серпня 2017 року, переміщено у сектор документально-речових фондів відділу збереження фондів. З указаним наказом її ознайомлено не було, про переміщення працівника вона не знала, а тому продовжувала здійснювати табелювання робочого часу ОСОБА_3

З урахуванням вказаного, складаючи табель робочого часу, вона зазначила ОСОБА_3 як відсутнього на робочому місці. Складання табелю «наперед» є звичаєм ділового обороту, що передбачає подання уточнюючих табелів у разі зміни фактичних обставин роботи працівника.

Таким чином, в її діях вбачається добросовісна помилка, яка у подальшому була виправлена та не завдала шкоди ОСОБА_3

Крім того, при вирішенні питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності, Національним музеєм історії України порушено вимоги статті 252 КЗпП України, оскільки вона є членом профспілкового комітету, який рішенням від 06 липня 2017 року відмовив роботодавцю у притягненні її до дисциплінарної відповідальності.

На підставі вказаного, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконним і скасувати наказ Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано наказ Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194.

Стягнуто з Національного музею історії України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640,00 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані сторонами докази свідчать про те, що позивачем було вчинено дії, які дають відповідачу право притягнути її дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, згідно з положеннями статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Оскільки проступок, який став підставою для застосування дисциплінарного стягнення виявлено 09 червня 2017 року, а догану позивачу оголошено 20 липня 2017 року, то роботодавцем (відповідачем у справі) не дотримано строків застосування дисциплінарного стягнення, встановлених статтею 148 КЗпП України, що є підставою для скасування наказу Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194.

Рішення первинної профспілкової організації є необґрунтованим, оскільки не містить нормативно-правової оцінки обставин притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу Національного музею історії України залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за змістом статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку та не може бути накладене пізніше шести місяців з дня його вчинення. Таким чином, законодавець обмежив можливість застосування до працівника дисциплінарного стягнення строками, за спливом яких відповідальність не може наставати.

З урахуванням вказаного, встановивши, що дисциплінарне стягнення до позивача було застосовано відповідачем за спливом місячного строку з моменту виявлення проступку, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ця обставина є підставою для скасування наказу Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194.

Оскільки рішення первинної профспілкової організації не містить нормативно-правової оцінки обставин притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, то суд першої інстанції правильно вважав його необґрунтованим.

Апеляційний суд не прийняв до уваги новий доказ, поданий відповідачем, а саме наказ Національного музею історії України від 14 червня 2017 року № 252-в, який свідчить про перебування ОСОБА_2 у щорічній відпустці з 30 червня 2017 року до 13 липня 2017 року, оскільки цей доказ не був поданий та не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Національний музей історії України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2019 року справу за позовом ОСОБА_2 до Національного музею історії Українипро визнання протиправним застосування дисциплінарного стягнення призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що позивачем були вчинені дії, які є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. При цьому суди помилково вважали, що роботодавцем пропущено строк для застосування дисциплінарного стягнення, встановлений статтею 148 КЗпП України, оскільки при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення, відповідачем у повному обсязі дотримано процедуру, визначену трудовим законодавством.

Судом вірно встановлено, що про порушення позивачем трудової дисципліни відповідач дізнався 09 червня 2017 року, а дисциплінарне стягнення до неї було застосовано 20 липня 2017 року, оскільки у період з 30 червня 2017 року до 13 липня 2017 року ОСОБА_2 перебувала у щорічній відпустці і згідно зі статтею 148 КЗпП України це строк не зараховується до строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Апеляційний суд безпідставно не прийняв до уваги наказ від 14 червня 2017 року № 252-в про надання ОСОБА_2 частини щорічної основної відпустки з 30 червня 2017 року до 13 липня 2017 року, оскільки відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. В апеляційній скарзі заявником було зазначено, що звертаючись із позовом до суду про визнання протиправним застосування дисциплінарного стягнення, ОСОБА_2 на обставини пропуску роботодавцем строку притягнення її до дисциплінарної відповідальності не посилалася. Ці обставини не були предметом доказування й під час розгляду справи судом першої інстанції. Про вказані обставини, які стали підставою для задоволення позову ОСОБА_2 , заявник дізнався лише зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Таким чином, відповідач був позбавлений процесуальної можливості надати свої заперечення щодо цих обставин і подати відповідні докази до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 з 1993 року перебуває у трудових відносинах з Національним музеєм історії України та відповідно до наказу від 29 липня 2016 року № 136/2-к з 01 серпня 2016 року працює на посаді завідувача відділу тимчасових експозицій науково-дослідного експозиційного підрозділу.

Наказом виконувача обов'язків генерального директора Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194 ОСОБА_2 оголошено догану.

У наказі зазначено, що 09 червня 2017 року завідувач відділу тимчасових експозицій ОСОБА_2 надала до відділу кадрів табель обліку робочого часу відділу тимчасових експозицій за першу половину червня 2017 року, надала до відділу кадрів табель обліку робочого часу відділу тимчасових експозицій за першу половину червня 2017 року, в який внесла заздалегідь неправдиві відомості (здійснені наперед), що стосуються ОСОБА_3 , наукового співробітника відділу тимчасових експозицій, а саме: робочі дні: 10 червня 2017 року, 13 червня 2017 року - 15 червня 2017 року, відмічені як прогули. Своїми діями ОСОБА_2 порушила законодавство про працю і трудову дисципліну, що виражається у невиконанні власних трудових обов'язків, передбачених пунктами 2.9, 2.22, 4.3, 4.5, 5.1, 5.3, 5.7, 7.3.1 посадової інструкції завідувача відділу тимчасових експозицій. У листі об'єднання первинних профспілкових організацій працівників музеїв м. Києва від 11 липня 2017 року і листі первинної профспілкової організації Національного музею історії України від 06 липня 2017 року відсутнє як погодження, так і підстави відмови в погодженні догани ОСОБА_2 Рішення є необґрунтованими, оскільки у них відсутня нормативно-правова оцінка обставин притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Національного музею історії Українипідлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

У статті 139 КЗпП України визначено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Таким чином, трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (частина друга статті 148 КЗпП України).

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.

Так, скасовуючи наказ Національного музею історії України від 20 липня 2017 року № 194 про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції виходив із того, що хоча позивачем й було вчинено дії, які є підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, однак роботодавцем (відповідачем у справі) пропущено строк для застосування дисциплінарного стягнення, встановлений статтею 148 КЗпП України, оскільки проступок було виявлено 09 червня 2017 року, а до дисциплінарної відповідальності позивача притягнуто - 20 липня 2017 року, тобто з пропуском місячного строку.

Національний музей історії України з указаним висновком суду першої інстанції не погодився та оскаржив це рішення до суду апеляційної інстанції, вказуючи на те, що у період з 30 червня 2017 року до 13 липня 2017 року позивач перебувала у щорічній відпустці і цей час згідно зі статтею 148 КЗпП України не зараховується до строку для застосування дисциплінарного стягнення. При цьому заявник додав до апеляційної скарги копію наказу від 14 червня 2017 року № 252-в про надання ОСОБА_2 частини щорічної відпустки (а. с. 98-102).

Переглядаючи справу, апеляційний суд вказаним обставинам належної оцінки не дав, зазначивши, що відповідачем не надано доказів поважності причин неподання цього доказу до суду першої інстанції.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

За змістом частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок.

Обґрунтовуючи поважність причин неподання наказу від 14 червня 2017 року № 252-в про надання ОСОБА_2 частини щорічної відпустки з 30 червня 2017 року до 13 липня 2017 року до суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи в суді, ОСОБА_2 на обставини пропуску роботодавцем (відповідачем у справі) строку застосування дисциплінарної відповідальності, встановлених статтею 148 КЗпП України, не посилалася, вказуючи лише на те, що будь-яких порушень трудової дисципліни вона не вчиняла та те, що при вирішенні питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідачем порушено вимоги статті 252 КЗпП України, оскільки первинна профспілкова організація відмовила у притягненні її до дисциплінарної відповідальності (а. с. 98-100).

У частині третій статті 12 ЦПК України визначено, що відповідач надає заперечення і докази на їх підтвердження лише щодо обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вказаного, відповідач був позбавлений процесуальної можливості надати суду першої інстанції свої заперечення щодо пропуску строку для застосування дисциплінарного стягнення.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).

З указаного вбачається, що апеляційний суд належним чином доводів відповідача щодо неможливості подання доказів до суду першої інстанції не перевірив, мотивів їх відхилення в судовому рішенні не навів, що свідчить про те, що суд не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними своїх прав, передбачених процесуальним законодавством.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази, то оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного музею історії України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.