Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №755/2265/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 755/2265/19

провадження № 61-4659св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1,

відповідачі: публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", Державна іпотечна установа,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної іпотечної установи на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц.,

Яворського М. А., від 29 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства (далі - АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Банк), Державної іпотечної установи (далі - ДІУ, Установа) про визнання іпотечного договору припиненим, зняття іпотеки і заборони на відчуження нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 18 жовтня 2004 року між ОСОБА_1 та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" укладено кредитний договір про видачу кредиту в сумі 20 000
доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

12 листопада 2004 року між Банком та позивачем укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1.

17 вересня 2015 року АТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних, що призвело до набрання чинності договору відступлення права вимоги, укладеного 11 лютого 2015 року між ДІУ та Банком, відповідно до умов якого АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відступив, а ДІУ набула прав вимоги, в тому числі, по іпотечному кредиту позивача.

Посилаючись на те, що договором відступлення права вимоги передбачено обов'язок первісного кредитора у разі отримання грошових коштів від боржника в рахунок виконання зобов'язань за договорами перерахувати такі грошові кошти на рахунок нового кредитора, а також первісний кредитор зобов'язаний внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про обтяження предметів іпотеки за договорами іпотеки позивач вважала, що може сплачувати грошові кошти на погашення кредиту на рахунок банку, як первісного кредитора.

Крім того позивач стверджувала, що відповідачами порушені норми статей 17,24 Закону України "Про іпотеку", оскільки станом на 24 січня

2018 року іпотекодержателем її квартири у відповідному реєстрі зазначено АТ
"Банк "Фінанси та Кредит", а не ДІУ.

Вказувала, що 10 листопада 2015 року вона зверталась до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" для з'ясування правомірності вимог ДІУ до неї про сплату заборгованості за кредитним договором та просила надати довідку про поточний стан її заборгованості за кредитом.

30 червня 2016 року вона погасила заборгованість за кредитним договором, в тому числі, за основним зобов'язанням та процентами за користування кредитом, а 07 листопада 2017 року нею було сплачено і пеню.

Вважає, що у зв'язку з вказаними обставинами, відповідно до

пункту 17 іпотечного договору та статті 17 Закону України "Про іпотеку", іпотечний договір припинив свою дію. Наявні між відповідачами спори щодо неперерахування АТ "Банк "Фінанси та Кредит" ДІУ сплачених нею грошових коштів на виконання кредитного договору не повинні впливати на факт припинення кредитного та іпотечного договорів і не є перешкодою для припинення іпотеки та виключення відповідних записів про обтяження з державних реєстрів.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати припиненим іпотечний договір, укладений 12 листопада

2004 року між нею та АТ "Банк "Фінанси та Кредит", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2332;

- зняти заборону на відчуження нерухомого майна (вилучити запис) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1, загальною площею 44,40 кв. м, житловою - 29,50 кв. м, реєстраційний номер обтяження: 1467443, зареєстровану 12 листопада 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. за № 2333;

- зняти обтяження іпотекою (вилучити запис) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної квартири, реєстраційний номер обтяження: 1482003, що зареєстровано

18 листопада 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В. за № 2333.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді Виниченко Л.

М., від 07 жовтня 2019 року у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ДІУ не визнається і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту дострокового і в повному обсязі виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, строк дії якого визначено до 18 жовтня

2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року скасовано та прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Визнано припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 44,4 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, реєстраційний номер обтяження: 1482003, зареєстровано 18 листопада 2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Меліховою О. В. на підставі іпотечного договору від 12 листопада

2004 року укладеного між АТ "Банк Фінанси та кредит" та ОСОБА_1.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційним судом встановлено факт припинення зобов'язань

ОСОБА_1 за кредитним договором у зв'язку з їх повним і належним виконанням.

Колегія суддів, вважала, що невиконання АТ "Банк "Фінанси та Кредит" умов договору про відступлення права вимоги, а саме не перерахування Банком ДІУ отриманих від ОСОБА_1 коштів на погашення зобов'язань, право вимоги за якими було відступлені, не спростовує факту повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором.

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і похідне від нього зобов'язання за договором іпотеки.

Невиконання Банком своїх зобов'язань перед ДІУ, дає останній право звернутись за захистом своїх прав до суду з відповідним позовом до

АТ "Банк Фінанси та кредит".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду

ДІУ, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 07 жовтня 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

14 грудня 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 755/2265/19 передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції, оскільки АТ "Банк "Фінанси та Кредит" не є уповноваженою ДІУ особою, в розумінні статті 527 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Апеляційний суд, визнавши факт повного погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором неналежному кредитору, застосував норму права без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 534/1809/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі № 757/46709/16-ц.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 жовтня 2004 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 125-04-И (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі

20 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 18 жовтня

2019 року та сплатою процентів у розмірі 12 % річних у перший рік дії договору.

Подальший розмір процентної ставки підлягав щорічному перегляду згідно пункту
4.7 договору. Розмір щомісячного платежу встановлено в сумі 240,03 доларів США.

Додатковою угодою від 20 травня 2005 року до кредитного договору визначено розмір процентів на рівні 10 % річних.

Додатковою угодою № 2 від 01 лютого 2007 року до кредитного договору встановлено процентну ставку у розмірі 8 % річних та щомісячний ануїтетний платіж в сумі 101,74 доларів США.

Додатковою угодою № 3 від 26 червня 2009 року до кредитного договору визначено із 01 жовтня 2009 року розмір процентної ставки 16 % річних та щомісячний ануїтетний платіж в сумі 136,25 доларів США.

12 листопада 2004 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меліховою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 2332, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" належне їй на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

18 вересня 2009 року між ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О. Л., зареєстрований в реєстрі за № 3654, за умовами якого у зв'язку з укладенням додаткової угоди № 3 від 26 червня 2009 року до кредитного договору, пункт 2 іпотечного договору викладено в новій редакції.

11 лютого 2015 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДІУ укладено договір відступлення права вимоги № 17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а ДІУ набула права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі, і за правочинами укладеними між Банком та ОСОБА_1.

Листом № 7570/11/2 від 15 жовтня 2015 року ДІУ повідомила ОСОБА_1 про укладення між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ДІУ договору відступлення прав вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року, який набрав чинності з 17 вересня 2015 року. При цьому ДІУ вказала, що із 17 вересня 2015 року саме вона є новим кредитором та іпотекодержателем за укладеними між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_1 договорами кредиту, іпотеки та поруки. З метою дотримання інтересів позичальника та уникнення обставин, що можуть призвести до здійснення ДІУ претензійно-позовної роботи позичальнику необхідно утриматися від оплати будь-яких коштів в погашення боргу за основним зобов'язанням на рахунки

АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та звернутися до ДІУ для узгодження подальших заходів щодо заборгованості за основним зобов'язанням.

Вказаний лист ДІУ ОСОБА_1 отримала 31 жовтня 2015 року та

10 листопада 2015 року звернулась до АТ "Банк "Фінанси та Кредит" із письмовим запитом щодо своїх подальших дій та правомірності вимог зазначених у листі ДІУ.

На заяву від 10 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримала відповідь

АТ "Банк "Фінанси та Кредит" від 08 грудня 2015 року, у якій Банк зазначив, що дії ДІУ не були узгоджені з тимчасовою адміністрацією банку та наразі оскаржуються банком. На даний час тимчасовою адміністрацією банку та ДІУ вживаються спільні заходи щодо узгодження взаємної позиції, результати яких будуть повідомлені позичальникам пізніше.

Відповідно до листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

від 29 грудня 2018 року за результатами розгляду заяв ОСОБА_1, -

АТ "Банк "Фінанси та Кредит" підтверджується здійснення платежів позивача для повного погашення на виконання зобов'язань по кредитному договору від 18 жовтня 2004 року та відсутність неоплаченої заборгованості за вказаним договором. На адресу ДІУ АТ "Банк "Фінанси та Кредит" було направлено лист про надання згоди на вчинення дій по виключенню з Державних реєстрів речових прав на нерухоме майно запису про накладення обтяжень на майно, яке виступає забезпеченням за кредитним договором, оскільки у зв'язку з переходом права вимог до ДІУ,

АТ "Банк "Фінанси та Кредит" не має правових підстав для здійснення самостійно заходів, направлених на зняття обтяження.

На звернення ОСОБА_1 від 05 грудня 2018 року про надання згоди на припинення іпотеки ДІУ надала відповідь від 18 грудня 2018 року, згідно з якою це питання буде розглянуто після завершення реалізації заходів, передбачених мировою угодою, укладеною між ДІУ та АТ "Банк "Фінанси та Кредит", у тому числі, після перерахування банком коштів на поточний рахунок установи в розмірі 92 100,19

грн, які були сплачені позивачем на погашення заборгованості за кредитним договором, починаючи із

18 вересня 2015 року.

За період із 18 вересня 2015 року по 14 грудня 2018 року від ОСОБА_1 на поточні рахунки ДІУ надійшла сума у розмірі 25 864 грн., яка зарахована в погашення боргу за кредитом.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави "Позика", якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049 ЦК України).

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Припинення зобов'язання регулюється главою 50 розділу І книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України визначає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 ЦК України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України

Звертаючись у лютому 2019 року до суду з цим позовом, позивач просив визнати припиненим договір іпотеки, оскільки ним належним чином було виконано умови кредитного договору та заборгованість із повернення кредиту відсутня.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не доведено, а відповідачем (ДІУ) не визнається і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту дострокового і в повному обсязі виконання зобов'язань за кредитним договором, строк дії якого до 18 жовтня 2019 року, що унеможливлює застосування таких юридичних наслідків, як припинення іпотеки та відповідного обтяження за іпотечним договором.

При цьому, районним судом було встановлено, що:

- у пункті 3.4.2. договору відступлення права вимоги № 17/4-В

від 11 лютого 2015 року, укладеного між АТ "Банк "Фінанси та кредит" та ДІУ сторони домовилися про те, що у разі отримання грошових коштів від боржників в рахунок виконання зобов'язань за договорами, перелік яких зазначено у додатках до цього договору, після набрання чинності пунктом 1.2. цього договору, перерахувати такі грошові кошти на рахунок нового кредитора № НОМЕР_1, відкритий у АТ "Державний ощадний банк України" протягом трьох робочих днів з дня отримання таких коштів;

- в матеріалах справи наявних лист від 15 жовтня 2015 року № 7570/11/2 ДІУ до ОСОБА_1, в якому вказано, що ДІУ є новим кредитором у зв'язку із відступленням прав вимоги за договорами кредиту, іпотеки і поруки та про необхідність утриматися від оплати будь-яких коштів в погашення боргу за основним зобов'язанням на рахунки ПАТ "Банк "Фінанси та кредит";

- листом від 18 березня 2016 року № 1529/11/2 ДІУ повідомила

ОСОБА_1 про те, що до моменту закінчення проведення звірки залишків між Банком та ДІУ за кредитними договорами, які були відступлені, платежі за кредитним договором № 125-04-И

від 18 жовтня 2014 року їй слід здійснювати через Банк або до ДІУ за реквізитами, наведеними в цьому листі.

Скасовуючи рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2019 року та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із доведеності факту припинення зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором у зв'язку з повним і належним виконанням його умов позичальником, що є підставою для припинення похідного від нього зобов'язання за договором іпотеки.

У постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 757/46709/16-ц (провадження № 61-8253св18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 534/1809/16-ц (провадження № 61-33572св18) викладено висновок щодо застосування положень статті 527 ЦК України, згідно якого кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов'язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов'язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності.

Однак, у розглядуваній справі, ОСОБА_1 протягом 2015-2018 років неодноразово зверталася до Банку та ДІУ задля роз'яснення своїх подальших дій пов'язаних зі сплатою заборгованості по кредиту та припинення іпотеки і була вправі очікувати, що такі роз'яснення будуть чіткими та зрозумілими.

Натомість відповіді позичальнику надані ДІУ та АТ "Банк "Фінанси та кредит" містили суперечливу інформацію.

Так, зокрема, банк повідомляв позичальнику, що дії ДІУ не узгоджені з тимчасовою адміністрацією банку та оскаржуються банком; ДІУ вказуючи у листі від 15 жовтня 2015 року про необхідність позичальнику утриматися від оплати будь-яких коштів банку, у листі від 18 березня 2016 року допускає можливість проведення позичальником платежів через АТ "Банк "Фінанси та кредит", очевидно будучи обізнаною про введення в банку тимчасової адміністрації, а в подальшому і процедури ліквідації; отримавши від ДІУ повідомлення про те, що ця установа є новим іпотекодержателем,

ОСОБА_2 у відповідному державному реєстрі фіксувала інформацію про те, що іпотекодержателем її квартири продовжує залишатися АТ "Банк "Фінанси та кредит"; при цьому обидва відповідачі повідомляли про наявність між ними позасудових та судових спорів, точний час остаточного вирішення яких позичальнику був невідомий.

Таким чином, фактично, ДІУ та Банк своїми спільними діями створили ситуацію правової невизначеності для позичальника, яка в свою чергу діяла добросовісно.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що свої зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконала в повному обсязі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 та визнання припиненою іпотеки спірного нерухомого майна, у зв'язку із повним виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

При цьому апеляційний суд вірно вказав, що у разі наявності спору між ДІУ та Банком, щодо виконання останнім пункту 3.4.2. договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року, такий спір може бути вирішено у тому числі в судовому порядку за позовом ДІУ.

З урахуванням конкретних обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам Верховного Суду у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 757/46709/16-ц (провадження № 61-8253св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 534/1809/16-ц (провадження № 61-33572св18), на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій прийнята із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскарженого судового рішення не впливають.

Обставини, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України постанова апеляційного суду у цій справі підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної іпотечної установи залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В.

В. Шипович