Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.01.2024 року у справі №472/333/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 472/333/22

провадження № 61-225св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт, дії якого оскаржуються, - посадові особи Веселинівського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лівінського І. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, у якій просила:

- визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Веселинівського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Веселинівський ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса)) щодо не зняття арешту з нерухомого майна боржника та заборони на його відчуження, накладених постановою від 04 лютого 2013 року № НОМЕР_1 начальника ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області Крецу Б. М. та постановою від 04 лютого 2014 року б/н начальника ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області Буланча О. В.;

- зобов`язати начальника Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) Буланча О. В. зняти арешт з нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, накладених постановою від 04 лютого 2013 року № НОМЕР_1 начальника ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області Крецу Б. М. та постановою від 04 лютого 2014 року б/н начальника ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області Буланча О. В.

На обґрунтування скарги зазначала, що їй на праві власності належать житловий будинок, земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 482175510:04:067:0124) за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 4821755100:02:000:0122), що розташована на території Веселинівської селищної ради.

На виконанні Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) (раніше - Відділ ДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області) перебували виконавчі провадження щодо неї як боржника, в межах яких на належне їй нерухоме майно було накладено арешт та оголошено заборону його відчуження на підставі вищезазначених постанов.

Бажаючи здійснити відчуження нерухомого майна та звернувшись до нотаріальної контори, вона довідалася про наявність вказаних обтяжень, хоча у неї відсутня будь-яка заборгованість.

17 червня 2022 року її представник звернувся до начальника Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) Буланча О. В. із заявою про скасування зазначених арештів, у задоволенні якої було відмовлено та повідомлено, що виконавчі провадження повернуті стягувачам на підставі пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Повторно виконавчі документи не надходили і станом на 01 липня 2022 року на виконанні не перебувають.

Посилаючись на те, що виконавчі провадження завершені, стягувачі протягом тривалого часу виконавчі документи до примусового стягнення не пред`являли, ОСОБА_1 просила на підставі частини першої статті 11, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» скаргу задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2022 року скаргу задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) стосовно незняття арешту з нерухомого майна боржника та заборони на його відчуження, накладених постановою від 04 лютого 2013 року № НОМЕР_1 начальника відділу державної виконавчої служби Веселинівського РУЮ Миколаївської області Крецу Б. М. та постановою від 04 лютого 2014 року б/н начальника ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області Буланчі О. В.

Зобов`язано начальника Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) Буланчу О. В. зняти арешт з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, накладених постановою від 04 лютого 2013 року № НОМЕР_1 начальника відділу державної виконавчої служби Веселинівського РУЮ Миколаївської області Крецу Б. М. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 березня 2013 року № 1006927) та постановою від 04 лютого 2014 року б/н начальника ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області Буланчі О. В. (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 лютого 2014 року № 10624298).

Суд першої інстанції виходив з того, що в межах відкритого виконавчого провадження на майно ОСОБА_1 було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу без виконання.

На час розгляду скарги у Веселинівському ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) відсутні будь-які виконавчі провадження щодо боржника.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про безпідставність продовження дії арешту майна боржника.

Збереження протягом тривалого часу арешту, накладеного на нерухоме майно ОСОБА_1 , є втручанням у право на вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Судове рішення боржником фактично не виконано, грошові кошти кредитору в повному обсязі не сплачені. Пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання судового рішення не є підставою для звільнення майна боржника від обтяження.

ОСОБА_1 не надала суду докази на підтвердження своїх доводів про виконання зобов`язань після повернення виконавчого документа стягувачу. Заявник не позбавлена права звернутися до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» для отримання інформації, що міститься у кредитній історії, зокрема відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними договорами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вендель О. М. засобами поштового зв'язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року та залишити в силі ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2022 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав, що виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 боргу завершене, виконавчий документ повернуто стягувачу, повторно виконавчий лист до виконання не пред`являвся, відсутні відкриті виконавчі провадження щодо боржника, тому наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту, накладеного на її майно, за умови відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Безпідставним є посилання апеляційного суду на необхідність звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» для отримання інформації, що міститься у кредитній історії, оскільки вказане товариство не може внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Веселинівського районного суду Миколаївської області.

24 лютого 2023 року справа № 472/333/22 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що судовим наказом Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2009 року у справі № 2н-10693/2009 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором № 7000503 в сумі 14 010, 14 грн.

На виконанні ВДВС Веселинівського РУЮ Миколаївської області перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу від 22 липня 2009 року №2-н-10693/2009, в межах якого 04 лютого 2013 року начальником цього відділу Крецу Б. М. винесено постанову про арешт майна боржника.

Виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено 30 травня 2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV зі змінами та доповненнями, а виконавчий документ повернуто стягувачу. При завершені виконавчого провадження арешт з майна боржника знятий не був.

Відповідно до листа АТ «Ідея Банк» № Л-2022 1737 від 04 серпня 2022 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» 30 вересня 2015 року укладений договір факторингу № 30/091, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 7000503 від 13 серпня 2007 року.

За інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє» як юридична особа припинена 24 червня 2019 року.

З відповіді Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) від 01 липня 2022 року № 2787/20.7-35/2 вбачається, що згідно бази даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні перебували 9 виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 боргів різних категорій, які були повернуті стягувачам на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчих проваджень знищені за закінченням терміну зберігання відповідно до пункту 6 розділу 11 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 699/30567 від 08 червня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Встановлено, що виконавчі листи щодо боржника ОСОБА_1 були повернуті стягувачам, строк пред`явлення їх до примусового виконання сплив, проте залишився чинним арешт майна боржника.

На час вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV).

Частиною першою статті 50 Закону № 606-XIV визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

На момент повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених статтею 47 закону частиною не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Оскільки виконавчий лист повернуто стягувачу 30 травня 2013 року, відповідно повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 30 травня 2014 року.

Станом на день звернення ОСОБА_1 до державної виконавчої служби із заявою про скасування арешту (17 червня 2022 року) жоден виконавчий лист про стягнення із заявника боргу на виконанні не перебуває.

ОСОБА_1 у своїй скарзі просила, зокрема зобов`язати начальника Веселинівського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного МУ МЮ (м. Одеса) Буланча О. В. зняти арешт з належного їй майна, накладений у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу № 2н-10693/2009 про стягнення з неї на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором № 7000503 від 13 серпня 2007 року.

Встановлено, що право вимоги за вказаним кредитним договором 30 вересня 2015 року ПАТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Рантьє».

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про заміну стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на ТОВ «Фінансова компанія «Рантьє».

Окрім того, вказане товариство, яке набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 7000503 від 13 серпня 2007 року, припинено 24 червня 2019 року.

Встановлено, що у період з 30 травня 2013 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи у суді першої інстанції органами державної виконавчої служби не проводились виконавчі дії з примусового виконання судового наказу №2н-10693/2009 . Також відсутні відомості про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень, за якими ОСОБА_1 є боржником.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що наявність протягом тривалого часу (більше 9 років) нескасованого арешту, накладеного державним виконавцем на майно боржника, є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження та неможливість продовження примусового виконання судового рішення з урахуванням відсутності відомостей про заміну стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 і припинення юридичної особи, яка набула право вимоги до ОСОБА_1 .

Державною виконавчою службою не доведено наявність підстав для збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 у 2013 році.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення вимог скарги ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року скасувати, залишити в силі ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов