Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.01.2020 року у справі №395/1681/18

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 395/1681/18

провадження № 61-432св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Новомиргородська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта на право власності на землю.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх з відповідачем мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на Ѕ частину жилого будинку АДРЕСА_1 та грошовий вклад у Новомиргородському відділенні Ощадного банку України № НОМЕР_1 на рахунку № НОМЕР_2. На момент смерті спадкодавця, на її ім'я ще не було видано сертифікат про право на земельну частку (пай), ОСОБА_3 була лише у списках, що є додатком до Державного акта на право колективної власності на землю. Спадщину після смерті матері у встановленому законом порядку прийняв їх батько ОСОБА_4, звернувшись у визначений законом шестимісячний строк до нотаріуса з відповідною заявою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, з яким вона проживала на момент смерті, а тому вважається такою, що фактично прийняла спадщину після смерті батька.

Вважає, що свідоцтво про право на спадщину від 20 березня 2000 року та державний акт на право власності на землю серії І-КР № 010954, видані відповідачу ОСОБА_2 з порушенням вимог закону, оскільки остання спадщину після смерті матері не прийняла, а нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) не встановив коло спадкоємців, не перевірив наявність права відповідача на спадкування майна, яке виявлено після смерті спадкодавця і оформив право власності на одного спадкоємця, який приховав наявність інших спадкоємців.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 4,82 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки на місцевості, що перебувала в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря" (далі - КСП "Зоря"), серії ABI № 960527, від 30 березня 2000 року, виданого Новомиргородською державною нотаріальною конторою Новомиргородського району Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР № 010954 на земельну ділянку площею 3,77 га, розташованої на території Новомиргородської міської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, виданий на ім'я ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2019 року у складі судді Забуранного Р. А. у задоволенні позову відмовленою.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач фактично користувалась спадковим майном, а саме спірною земельною ділянкою, а тому відповідно до вимог статей 548, 549 ЦК УРСР прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_3, натомість позивач спадщину після смерті матері не прийняла, оскільки не проживала постійно із спадкодавцем, не вступила у фактичне володіння спадковим майно, заяву про прийняття спадщини у визначений законом строк до нотаріальної контори не подавала.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивнийького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2019 року скасовано, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 4,82 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки на місцевості, що перебувала в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Зоря", серії ABI № 960527, від 30 березня 2000 року, виданого Новомиргородською державною нотаріальною конторою Новомиргородського району Кіровоградської області на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР № 010954 на земельну ділянку площею 3,77 га, розташованої на території Новомиргородської міської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, виданий на ім'я ОСОБА_2.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому не мала права на отримання свідоцтва про право на спадщину у вигляді земельної частки (паю). Єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 у вигляді будинку та банківського вкладу, був ОСОБА_4, й саме він мав право на отримання додаткового свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай), яка належала спадкодавцю ОСОБА_3.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що про наявність оспорюваних свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) та державного акта на право власності на земельну ділянку, позивачу стало відомо у 2018 році, зі слів відповідача та матеріалів спадкової справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводи сторони відповідача щодо заперечення на позов та упереджено виступав на стороні позивача, яка не надала жодного належного і допустимого доказу на підтвердження своїх вимог, крім того давала суду неправдиві та протирічні пояснення. Апеляційний суд не врахував, що саме відповідач у встановленому законом прийняла у спадщину після смерті матері земельну частку (пай), на що також за життя дав згоду батько ОСОБА_4. Такі обставини були відомі позивачу, проте вона не цікавилася спадковим майном протягом тривалого часу. Такі обставини суд апеляційної інстанції не взяв до уваги і не дав їм належної оцінки, унаслідок чого ухвалив незаконне рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому у лютому 2020 року відзиві ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, які не спростовують висновки суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3.

Після смерті ОСОБА_3 залишилася спадщина до складу якої входять: житловий будинок, АДРЕСА_1, грошовий вклад в Новомиргородському відділені Ощадного банку України № 3025 на рахунку № НОМЕР_2, право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП "Зоря", розташовану на території Новомиргородської міської ради Кіровоградської області.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 були її дочки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_4.

Згідно матеріалів спадкової справи за № 68/96, після смерті померлої ОСОБА_3, батько сторін у справі ОСОБА_4 28 лютого 1996 року прийняв спадщину після смерті своєї дружини у вигляді Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 та грошового вкладу в Новомиргородському відділені Ощадного банку України № 3025 на рахунку № НОМЕР_2.

На момент оформлення спадщини у спадкоємців був відсутній на руках сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім'я померлої ОСОБА_3, тому земельна ділянка не успадковувалася.

У березні 2000 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5, а саме на право на земельну частку (пай) та отримала свідоцтво про право на спадщину серії АВІ №960527 від 30 березня 2000 року.

На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії I-KP № 010954 на земельну ділянку площею 3,77 гектарів, розташованої на території Новомиргородської міської ради Кіровоградської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін ОСОБА_4.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення Цивільним кодексом України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності Цивільного кодексу України.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли щодо спадкування після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, вони регулюються нормами ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР (чинного на момент відкриття спадщини) Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 524 ЦК У.

За правилами статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно з положеннями статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи фактично такий вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, (чинної, на час існування спірних правовідносин) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР).

Доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Встановивши, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 (матері сторін), який у встановленому законом порядку прийняв спадщину у вигляді Ѕ частини жилого будинку та банківського вкладу, є ОСОБА_4 (батько сторін), натомість відповідач ОСОБА_2 спадщину після смерті матері в розумінні статті 549 ЦК Української РСР не прийняла, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач не мала права на отримання свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_3, таке свідоцтво мав право отримати ОСОБА_4.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Доводи ОСОБА_2 наведені в обґрунтування касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, проте суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Постанова Київського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко