Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №733/1046/21
Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №733/1046/21

Постанова Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 733/1046/21

провадження № 61-3545св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ієговська Анастасія Олександрівна, на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року в складі судді Овчарика В. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року в складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія») про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 липня 2020 року відбулася

дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) з вини водія ОСОБА_3 , який, керуючи мотоциклом Loncin LX250GS-2A, здійснив зіткнення з трактором ЮМЗ, яким керував ОСОБА_4 . Внаслідок вказаної ДТП загинув пасажир мотоцикла ОСОБА_5 , який є сином позивачів. За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження, під час якого встановлено, що смерть ОСОБА_5 настала у результаті ДТП. Кримінальне провадження закрито у зв`язку зі смертю підозрюваного.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія мотоцикла ( ОСОБА_3 ) була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія». На час смерті ОСОБА_5 одружений не був, дітей не мав, а отже позивачі (його батьки) мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю сина. На час настання страхового випадку законодавчо встановлений місячний розмір мінімальної заробітної плати становив 4 723 грн, тому розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 56 676 грн, який необхідно сплатити рівними частинами - по 28 388 грн кожному позивачеві.

Крім того, на час страхового випадку ОСОБА_1 був особою пенсійного віку, якого досяг у 2018 році, тому він має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю сина, оскільки на день смерті ОСОБА_5 був на його утриманні та мав право на одержання від нього утримання. Мінімально гарантований розмір страхового відшкодування, пов`язаного з втратою позивачем годувальника, становить 170 028 грн. Представник позивачів повідомив відповідача про страховий випадок та просив виплатити страхове відшкодування, однак останній його не виплатив, посилаючись на відсутність у ОСОБА_3 на час ДТП посвідчення водія відповідної категорії.

На підставі викладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили стягнути з ПрАТ «СТ «Гарантія»страхове відшкодування: на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 28 338 грн та шкоди у зв`язку з втратою годувальника - 170 028 грн; на користь ОСОБА_2 моральної шкоди - 28 338 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області

від 18 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, в розмірі 28 338 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, в розмірі 28 338 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «СТ «Гарантія» у дохід держави 908 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що цивільно-правова відповідальність водія мотоцикла Loncin LX250GS-2Aна час ДТП була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», експлуатацію мотоцикла здійснював

ОСОБА_3 , внаслідок ДТП загинув ОСОБА_5 , вказана подія є страховим випадком, тому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини власника чи володільця джерела підвищеної небезпеки. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо настання ДТП внаслідок непереборної сили та (або) внаслідок умислу потерпілого, а також того, що ОСОБА_3 не мав права керувати транспортними засобами на час зазначеної пригоди, тому безпідставними є посилання відповідача, що ДТП не є страховим випадком з підстав позбавлення права керування транспортними засобами водія мотоцикла.

На час ДТП до складу сім`ї загиблого ОСОБА_5 входили батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 . Будь-яких відомостей, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 був одружений чи мав дітей, матеріали справи не містять. Отже, позивачі мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю свого сина.

Звертаючись до суду з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, ОСОБА_1 на підтвердження обставин щодо перебування на утриманні загиблого сина надав довідку органу місцевого самоврядування та підписаний сусідами акт, які суд першої інстанції вважав неналежними доказами, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували, що ОСОБА_1 потребував постійного стороннього догляду, матеріального та медичного забезпечення з боку сторонніх осіб (тобто сина). Спільне ж проживання батька та сина не є підставою перебування на утриманні потерпілого. Також матеріли справи не містять доказів про офіційне працевлаштування ОСОБА_5 на час ДТП. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, задоволенню не підлягають.

Додатковим рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області

від 23 листопада 2021 року клопотання представника позивачів про стягнення судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Гарантія» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 430 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Гарантія» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після ухвалення судового рішення (18 листопада 2021 року) представник позивачів 19 листопада 2021 року звернувся до суду з клопотанням про стягнення з відповідача на користь позивачів по 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволеного позову (на 14,3 %), принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності та пропорційності, у розмірі 1 430 грн. Суд вважав, що для ОСОБА_2 підлягає часткове відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності, кількості проведених судових засідань, обсягом виконаних робіт та публічним інтересом справи, у розмірі 5 000 грн.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат

Ієговська А. О., задоволено частково, апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Гарантія» задоволено.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року скасовано в частині задоволення вимог про стягнення

з ПрАТ «СК «Гарантія» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 страхового відшкодування моральної шкоди та судових витрат, відмовлено у їх задоволенні.

В іншій частині рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні решти позову (стягнення шкоди у зв`язку з втратою годувальника), відмовлено у задоволенні вказаних вимог з мотивів, наведених у цій постанові, й залишено без змін в іншій частині.

Додаткове рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області

від 23 листопада 2021 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Гарантія» про стягнення страхового відшкодування відмовлено.

Стягнуто з рахунку (IBAN) UA798999980313111206080025739 (код класифікації доходів бюджету 22030101), отримувач - УК

у м. Чернігові/м. Чернігів/ 22030101, код ЄДРПОУ 38054398, банк

одержувача - Казначейство України (ЕАП) на користь ПрАТ «СК «Гарантія» 3 400,50 грн на повернення витрат по сплаті судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час ДТП водій ОСОБА_3 не мав права керувати мотоциклом Loncin LX250GS-2A у зв`язку з відсутністю (вилученням у нього) посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб та поліса страхування. Власник мотоцикла Loncin LX250GS-2A ОСОБА_6 чи інша особа, якій ОСОБА_6 правомірно передав керування цим транспортним засобом до спірного моменту (якщо таке мало місце), або неправомірно передав мотоцикл у користування ОСОБА_3 , якщо така передача відбулася після набрання законної сили постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2018 року у справі № 733/142/18 (якою ОСОБА_3 притягнуто до відповідальності у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами), або припустився протиправної бездіяльності, не вилучивши мотоцикл з користування ОСОБА_3 після набрання законної сили цією постановою, якщо його передача у користування останнього відбулася до набрання законної сили вказаним судовим рішенням.

Оскільки ОСОБА_3 на час ДТП не мав права керувати мотоциклом Loncin LX250GS-2A, то він без законних підстав (неправомірно) експлуатував цей транспортний засіб. Отже, ця ДТП відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не є страховим випадком, тому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мають права на отримання страхового відшкодування всіх видів шкоди, спричиненої смертю потерпілого ОСОБА_5 . Саме з цієї підстави й належить відмовити у задоволенні позовних вимог. Оскільки відсутні підстави для задоволення позову, то згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутні підстави й для відшкодування стороні понесених нею судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ієговська А. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивачі посилаються на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважають, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18, від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20, від 08 листопада 2021 року у справі № 610/2229/18. Зазначають, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Вказують що суди не дослідили зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , який загинув з вини водія мотоцикла Loncin LX250GS-2A

ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність зазначеного водія була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», тому вказане страхове товариство зобов`язане відшкодувати моральну шкоду та шкоду у зв`язку з втратою годувальника. Матеріали справи не містять доказів щодо настання ДТП як внаслідок непереборної сили, так і внаслідок умислу потерпілого, а також те, що ОСОБА_3 неправомірно володів забезпеченим транспортним засобом на час вказаної пригоди. ОСОБА_1 подав до суду належні та допустимі докази перебування на утриманні ОСОБА_5 на час ДТП, а також, що батько мав на день смерті сина право на одержання від нього утримання, проте суди не дали їм належної правової оцінки. Водночас право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_3 не мав права керувати мотоциклом Loncin LX250GS-2A, оскільки згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначений водій вважається законним володільцем вказаного транспортного засобу, оскільки протилежного не встановлено законом або рішенням суду.

Апеляційний суд залишив поза увагою, що фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майна, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі. При цьому

будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом. Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення. У цій справі не встановлено обставин, що ОСОБА_3 протиправно володів транспортним засобом на час ДТП.

Доводи інших учасників справи

ПрАТ «СТ «Гарантія» подало до Верховного Суду відзив, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою. Вказувало, що позивачі не подали до суду належних та допустимих доказів щодо законного володіння ОСОБА_3 мотоциклом Loncin LX250GS-2A на час ДТП. Позивачі не довели наявність волі власника вказаного транспортного засобу на його передачу у володіння ОСОБА_3 . Під час розслідування страхового випадку встановлено, що ОСОБА_3 та

ОСОБА_5 незаконно вилучили мотоцикл Loncin LX250GS-2A у ОСОБА_7 , після чого скоїли ДТП. Матеріали цивільної справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 потребував постійного стороннього догляду, матеріального та медичного забезпечення з боку сторонніх осіб (в тому числі і сина). Спільне проживання батька і сина не є підставою перебування на утриманні потерпілого.

Провадження у суді касаційної інстанції

08 березня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через адвоката

Ієговську А. О. надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 21 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ієговська А. О., на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року, витребував справу із суду першої інстанції.

10 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 10 серпня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 18 липня 2020 року відбулася ДТП з вини водія ОСОБА_3 , який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння,керуючи мотоциклом Loncin LX250GS-2A (власником якого є ОСОБА_6 ), здійснив зіткнення з трактором ЮМЗ, яким керував ОСОБА_4 (власником трактора є ОСОБА_4 ). Внаслідок вказаної ДТП загинув пасажир мотоцикла

ОСОБА_5

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 після ДТП померли у лікарні. ОСОБА_3 порушив Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), а саме: пункт 2.1 (керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, поліса страхування), пункт 11.3 (водій транспортного засобу не врахував безпечну швидкість руху, особливості вантажу, стан транспортного засобу).

За вказаним фактом відкрито кримінальне провадження, під час якого встановлено, що смерть ОСОБА_5 настала у результаті ДТП. Кримінальне провадження закрито постановою прокурора від 24 листопада 2020 року у зв`язку із смертю підозрюваного.

Цивільно-правова відповідальність водія мотоцикла Loncin LX250GS-2A на час ДТП була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія», що підтверджується полісом серії АО № 3854579.

Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року перебував на обліку в Борзнянському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримував пенсію за віком, розмір якої за період з 01 січня 2019 року

до 30 вересня 2020 року склав 41 892,17 грн. Крім того, ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року отримав пенсію у зв`язку з витратою годувальника у розмірі 15 135,42 грн.

Згідно з довідкою Івангородського старостинського округу Ічнянської міської ради Чернігівської області від 21 вересня 2020 року ОСОБА_5 на день смерті був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті були зареєстровані ОСОБА_1 (батько, 1959 року народження), ОСОБА_2 (мати, 1961 року народження).

Відповідно до довідки Івангородського старостинського округу Ічнянської міської ради Чернігівської області від 20 вересня 2020 року ОСОБА_5 допомагав своїм батькам, підтримував їх, так як батько ОСОБА_1 - пенсіонер, мати ОСОБА_2 - непрацююча.

Сусіди позивачів: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та

ОСОБА_11 склали акт про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 потребували утримання й перебували на утриманні у свого загиблого сина ОСОБА_5 , оскільки їх дохід був меншим, ніж необхідні витрати.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 через представника ОСОБА_12 30 вересня 2020 року звернулися до ПрАТ «СТ «Гарантія» з повідомленням про ДТП, із заявою про виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, у розмірі 170 028 грн, моральної шкоди - 28 338 грн; а також про виплату ОСОБА_2 моральної шкоди - 28 338 грн. Заявами від 13 жовтня 2020 року, від 27 жовтня 2020 року, від 26 лютого 2021 року представником ОСОБА_12 долучено документи на виплату ПрАТ «СТ «Гарантія» страхового відшкодування.

З копії відповідей ПрАТ «СК «Гарантія» від 11 лютого 2021 року № 178/21,

№ 177/21 та від 12 лютого 2021 року № 180/21 вбачається, що останнє відмовило позивачам у виплаті страхового відшкодування у зв`язку

з втратою годувальника та моральної шкоди, оскільки страховим полісом

від 21 серпня 2019 року серії АО № 3854579 була застрахована

цивільно-правова відповідальність осіб, які правомірно експлуатували транспортний засіб, однак ОСОБА_3 до таких не відноситься у зв`язку з відсутністю у нього посвідчення відповідної категорії, тому вчинена ним ДТП не є страховим випадком.

За повідомленням слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 09 лютого 2021 року № 1947 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270000000185 18 липня 2020 року внесені відомості про факт ДТП, яка сталася 18 липня 2020 року, за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. Після проведення досудового розслідування в рамках вказаного ДТП кримінальне провадження 30 грудня 2020 року закрите прокуратурою Чернігівської області. Розслідування за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом у громадянина ОСОБА_7 не проводилося; розслідування проводилося в рамках ДТП, що потягла за собою тяжкі наслідки. Головне управління Національної поліції в Чернігівській області не володіє інформацією щодо розслідування вказаного факту іншим органом.

Відповідно до постанов Ічнянського районного суду Чернігівської області

від 16 лютого 2018 року у справі № 733/142/18 та від 13 квітня

2018 року у справі № 733/323/18, які набрали законної сили, ОСОБА_3 притягався до відповідальності: за частиною першою статті 130 Кодекс України про адміністративні правопорушення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік; за частиною другою

статті 130 вказаного Кодексу у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з інформацією регіонального сервісного центру Головного сервісного центр Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області

від 20 листопада 2020 № 31/25/6-1739 посвідчення водія від 10 листопада 2017 року серії НОМЕР_1 , яке належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на збереженні в Територіальному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України № 7442 (місто Прилуки Чернігівської області) з 16 березня 2018 року по дату видачі інформації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково

з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності)

і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася

за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої

настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Майно, що перебуває у володінні особи, перебуває під її впливом. Користуючись, розпоряджаючись чи управляючи майном, особа здійснює певний вплив на майно, адже, реалізуючи ці права, особа здійснює певні активні дії. Для володіння характерною є не динаміка, а статика відносин. Володіння - це певний фактичний стан закріплення майна за певним суб`єктом.

Для того, щоб бути володільцем, особі не треба постійно перебувати у матеріальному контакті з річчю. У володільця лише повинна бути можливість у потрібний момент поставити себе в таке становище щодо речі, щоб реалізувати матеріальний контакт із нею. Отже, важлива ознака володіння полягає у тому, що такий матеріальний зв`язок має бути реальним чи дійсно можливим, а особа, яка володіє річчю, повинна мати реальні можливості в будь-який момент розпочати дійсне володіння річчю, користування та розпоряджання нею.

На відміну від володіння, експлуатація транспортного засобу за чинним правовим регулюванням пов`язується з наявністю у експлуатанта певного дозволу на здійснення такої діяльності. Відносини з експлуатації транспортних засобів регулюються імперативними нормами публічного права, такі відносини не регулюються цивільним законодавством, оскільки не відповідають критеріям, визначеним у статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідченнятракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.

Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу» - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише право щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.

Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Статтею 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

За пунктом 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.

Отже, власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.

Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.

Згідно з пунктом 23.1 статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Пунктами 27.2, 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування

шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених

статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик

(у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до визначень, які містяться у пунктах 1.4, 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.

Фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.

Враховуючи наведене, у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

При визначенні наявності підстав для здійснення страховою компанією відшкодування у разі настання страхового випадку, визначальним є настання події, яка є страховим випадком. Під правомірним володінням транспортним засобом для цілей страхуванням потрібно розуміти таке володіння, яке виникло з волі власника, або іншої уповноваженої особи в результаті передачі у фактичне володіння та/або управління транспортним засобом. Передача транспортного засобу в управління особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (що суперечить Правилам дорожнього руху України), є порушенням публічного права, що не впливають на оцінку події ДТП як страхового випадку.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі № 610/2229/18.

Проте у справі, яка переглядається, не встановлено обставин, що ОСОБА_3 протиправно володів транспортним засобом (мотоциклом Loncin LX250GS-2A), що потрапив у ДТП. Такі обставини взагалі не були предметом дослідження судів.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд залишив поза увагою вказані норми матеріального права та дійшов помилкового висновку, що відсутність у ОСОБА_3 посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (мотоциклом Loncin

LX250GS-2A) є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

За встановлених у справі обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що ДТП, яка відбулася з вини ОСОБА_3 та внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , не є страховим випадком та у відповідача не виник обов`язок відшкодувати позивачам шкоду, заподіяну смертю сина.

Так, судом апеляційний інстанції не встановлено обставин заволодіння ОСОБА_3 мотоциклом Loncin LX250GS-2A. Разом з тим встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте апеляційним судом залишено поза увагою доводи сторін щодо правомірного (неправомірного) заволодіння ОСОБА_3 мотоциклом Loncin LX250GS-2A на час ДТП, помилково обмежившись лише посиланням на відсутність у заподіювача шкоди посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії як на підставу для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати нові докази та давати їм оцінку, а судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляд справи апеляційному суду необхідно врахувати зазначене, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для

її розгляду, перевірити доводи сторін щодо правомірного (неправомірного) заволодіння ОСОБА_3 мотоциклом Loncin LX250GS-2A на час ДТП.

Під час нового розгляду справи, у разі встановлення правомірного заволодіння ОСОБА_3 мотоциклом Loncin LX250GS-2A, апеляційному суду необхідно перевірити належним чином доводи позивачів щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди та шкоди у зв`язку з втратою годувальника, перевірити (дослідити) докази на підтвердження вказаних обставин, вирішити справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачити ці норми.

У мотивувальній частині судового рішення апеляційному суду слід навести дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні заявлених вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та врахувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також апеляційному суду необхідно врахувати вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України, відповідно до якої докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Ієговська Анастасія Олександрівна, задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 січня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук