Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.10.2019 року у справі №369/7613/17

Постанова Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 369/7613/17

провадження № 61-17851св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 (правонаступники: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5),

третя особа (за первісним позовом) - ОСОБА_6,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 (правонаступники: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5),

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

позивач - ОСОБА_6 (правонаступником якої був ОСОБА_2),

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 (правонаступники: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 (правонаступниками якого є: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності та стягнення коштів, позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності та стягнення грошових коштів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позов мотивований тим, що у період з 02 вересня 1989 року по 24 січня 2017 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. Під час перебування у шлюбі вони набули у власність житловий будинок АДРЕСА_1.

Після розірвання шлюбу відповідач заявив, що вказаний будинок є його особистою приватною власністю, оскільки він був йому подарований, і не виявив бажання вирішувати спір щодо вказаного нерухомого майна в позасудовому порядку.

Зважаючи на це, ОСОБА_1 направила відповідні звернення до КП "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" на які, листом від 16 травня 2017 року № 604 було надано відповідь, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на вказаний житловий будинок право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва на право власності від 20 грудня 2001 року, виданого виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради на підставі рішення від 30 листопада 2001 року № 704 (зареєстровано в БТІ 25 грудня 2001 року за реєстраційним номером 1185 в реєстраційній книзі № 4).

Оскільки свідоцтво про право власності на спірний будинок видане на ім'я відповідача, позивач не має можливості володіти, користуватись та розпоряджатись вказаним майном в межах своєї частки.

Таким чином, будинок на АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 (відповідача) та ОСОБА_1 (позивача). Однак, ОСОБА_1 не може реалізувати своє право власності.

18 липня 2017 року Регіональним сервісним центром в м. Києві на запит адвоката було надано відповідь про те, що станом на 15 липня 2017 року транспортні засоби: MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, реєстраційний номерНОМЕР_1, зареєстрований за громадянином ОСОБА_2 з 15 червня 2010 року на підставі довідки-рахунку від 11 червня 2010 року № 994503, яка була видана ТОВ "Діамант-Альянс"; HYUNDAI ACCENT, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, належить вказаному громадянину з 24 січня 2017 року на підставі договору від 24 січня 2017 року № 8041/2017/302015, укладеного в ТСЦ № 8041. За громадянином ОСОБА_2 з 06 березня 2001 року зареєстрований на праві власності автомобіль TOYOTA CARINA II 2.0, сірого кольору, 1992 року виготовлення та з 11 серпня 2011 року зареєстрований на праві власності причіп HUMBAUR Н 752010-30А, сірого кольору, 2011 року виготовлення.

Таким чином, з вказаного вбачається, що вказані транспортні засоби, окрім автомобіля HYUNDAI ACCENT, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, були набуті та зареєстровані на ім'я відповідача під час перебування із позивачем у шлюбних відносинах і як наслідок вказане майно є їх спільною сумісною власністю.

Позивач просила визнати, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,0829 га, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073, що знаходяться на АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м. На іншу 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м, визнати право власності за ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0829 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: 3222485901:01:005:0073, що знаходиться на АДРЕСА_1; на іншу 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1, площею 0,0829 га, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073 визнати право власності за ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, на іншу Ѕ частину цього автомобіля визнати право власності за ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля TOYOTA CARINA II 2.0, сірого кольору, 1992 року випуску, на іншу 1/2 частину цього автомобіля визнати право власності за ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причіпу HUMBAUR Н 752010-30А, сірого кольору, 2011 року випуску, на іншу 1/2 частину цього ж причіпу визнати право власності за ОСОБА_2.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, яка була мотивована тим, що 02 вересня 1989 року між ОСОБА_2 та, на той час, ОСОБА_7 був укладено шлюб, який зареєстрований Ленінградським ЗАГС м. Києва, про що в книзі реєстрації актів укладених шлюбів зроблено запис № 1581.

У січні 2017 року шлюб розірвано, про що Святошинським районним у м. Києві відділом актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу від 24 січня 2017 року.

За час перебування у шлюбі вони набули майно, а саме земельну ділянку, площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485900:03:008:0246.20 липня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки. ОСОБА_2 надав відповідну згоду на укладення цього договору, оформлену належним чином, про що зазначено в договорі.

Згодом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області було подано відповідне повідомлення про початок виконання будівельних робіт на цій земельній ділянці та розпочато будівництво.

Однак, у серпні 2017 року на запит адвоката було видано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 серпня 2017 року № 93449090, з якої стало відомо про те, що вищезгадана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 31 липня 2017 року № 1093, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т. В.

Про відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 не повідомила, а грошові кошти, які вона отримала в результаті укладення угоди, вона привласнила собі, незважаючи на те, що він відповідно до вимог чинного законодавства, ОСОБА_2 має право на 1/2 їх частину.

ОСОБА_2 та його колишня дружина - ОСОБА_1 були співвласниками будівельних матеріалів, які використовувалися для будівництва будинку, 40% готовності, який розміщений на земельній ділянці, кадастровий номер 3222485900:03:008:0246, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, однак це майно було продане ОСОБА_1, про що вона не повідомила та приховала цей факт.

Відповідно до аналітичного дослідження, розробленого ТОВ "Кволітас" від 07 серпня 2017 року ступінь готовності недобудованого житлового будинку, який розміщений на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 складає 40%.

При цьому, ринкова вартість житлового будинку - ступінь готовності 40%, загальною площею 193,39 кв. м (171 кв. м - згідно повідомлення по початок будівельних робіт - будівельний паспорт № 747 від 6/09-2013) та земельної ділянки (кадастровий номер 3222485900:03:008:0246) складає 2 241 600,00 грн, в тому числі вартість земельної ділянки складає 1 081 600,00 грн.

ОСОБА_2 просив: визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 803 490,00 грн, отримані ОСОБА_1 внаслідок продажу земельної ділянки, площею 0,0998 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485900:03:008:0246 та будівельних матеріалів, які використовувалися для будівництва будинку, 40% готовності, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаних грошових коштів, яка становить 401 745,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вказаних грошових коштів, яка становить 401 745,00 грн.

У грудні 2017 року до суду надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6, яка була мотивована тим, що ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 17 червня 1986 року.

Вважала, що має право на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1 та відшкодування вартості будівельних матеріалів та інших витрат, які були понесені нею на його добудову та реконструкцію, виходячи з такого.

У вересні 1976 року між нею, на той час ОСОБА_9, та ОСОБА_10 було укладено шлюб, про що 24 вересня 1976 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві в книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено запис № 635.

За час перебування у шлюбі у них народився син - ОСОБА_2. Після народження сина вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення шестирічного віку.

Загальна сума отриманих нею грошових коштів в якості заробітної плати за 1977-1994 роки на ПАТ "Київський завод реле та автоматики" становила 5 881 252,31 крб.

Між нею та чоловіком була домовленість, що грошові кошти, які отримувалися нею в якості заробітної плати заощаджувалися на майбутні потреби їх сина, в тому числі на житло, в той час як заробітна плата чоловіка витрачалася на потреби їх сім'ї.

Таким чином, їй вдалося зібрати близько 40 000,00 дол. США.

02 вересня 1989 року між їх сином - ОСОБА_2 та, на той час, ОСОБА_7 було укладено шлюб, який зареєстрований Ленінградським ЗАГС м. Києва, про що в книзі реєстрації актів укладених шлюбів зроблено запис № 1581.

Невдовзі її брат та його дружина відчужили на користь ОСОБА_2 належні їм частини недобудованого житлового будинку, що в АДРЕСА_1.

Так, у лютому 1995 року між ОСОБА_11 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_2, а останній прийняв в дар 1/2 частину незакінченого будівництвом, побудованого на 46% жилого будинку, який знаходиться на АДРЕСА_1.

У серпні 2001 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_2 купив 1/2 частину незакінченого будівництвом, побудованого на 46% житлового будинку та земельну ділянку, площею 0,0404 га, що знаходяться на АДРЕСА_1.

У листопаді 2001 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво на право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Всі кошти по придбанню, добудові та реконструкції даного житлового будинку були вкладені із вищезазначених заощаджених грошових коштів, а також вкладені значні трудові зусилля.

На купівлю частини недобудованого, на той час, житлового будинку ОСОБА_6 надала ОСОБА_2 в борг грошові кошти в розмірі 45 000,00 грн строком на 15 років, про що ОСОБА_2 написав відповідну розписку від 01 серпня 2000 року. Однак, до цього часу, борг останнім повернуто не було.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу частину недобудованого будинку, джерелом придбання якого були грошові кошти, які належали ОСОБА_6 та до цього часу не були повернуті.

Тобто, фактичним власником 1/2 частини житлового будинку є саме ОСОБА_6

ОСОБА_6 просила: визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на її користь 1 109 381,61 грн в якості відшкодування її затрат на придбання, будівництво та реконструкцію житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер: 3222485901:01:005:0073.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля TOYOTA CARINA II
2.0, сірого кольору, 1992 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля TOYOTA CARINA II
2.0, сірого кольору, 1992 року випуску.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину причіпу HUMBAUR Н 752010-30А, сірого кольору, 2011 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину причіпу HUMBAUR Н 752010-30А, сірого кольору, 2011 року випуску.

В решті вимог первісного позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину грошових коштів, яка становить 401 745,00 грн, отриманих внаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0998 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485900:03:008:0246.

В решті вимог зустрічного позову відмовлено.

У позові третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. ОСОБА_1 не надала суду належних, допустимих та достовірних письмових доказів того, що спірний житловий будинок за час шлюбу істотно збільшився у своїй цінності внаслідок її трудових або грошових затрат, а тому відсутні підстави вважати домоволодіння в цілому спільною сумісною власністю подружжя. Під час перебування сторін у шлюбі ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку, яка є спільним сумісним майном подружжя і була відчужена ОСОБА_1 вже після розірвання шлюбу за 803 490,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_6, яку підтримав її правонаступник ОСОБА_2, та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року скасовано в частині, в якій: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м; визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073; визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини земельної ділянки площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину грошових коштів, яка становить 401 745,00 грн, отриманих внаслідок укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0998 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485900:03:008:0246.

Постановлено в цій частині нове судове рішення за яким:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права власності задоволено.

Визнано житловий будинок з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м і земельну ділянку площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, загальною площею 314,3 кв. м, житловою площею 114,90 кв. м. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності та стягнення коштів відмовлено повністю.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року залишено без змін, зокрема в частині визнання права власності на транспортні засоби та в частині відмови у позові третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6.

Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій за позовом та апеляційною скаргою ОСОБА_1 компенсовано за рахунок держави.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за час перебування сторін у шлюбі спірний житловий будинок був перебудований, що встановлено матеріалами справи, як 1/2 частина, що була подарована, так і 1/2 частина, що була придбана за договором купівлі-продажу, які становили 46% готовності.

Збудовано було 54% будинку, загальна вартість домоволодіння збільшилась у 4,1 рази станом на 2005 рік, площа значно збільшена, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що він є спільним сумісним майном подружжя.

Земельна ділянка площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер 3222485901:01:005:0073, була набута сторонами також під час шлюбу, тому на неї поширюється правило спільної сумісної власності, а не стаття 120 ЗК України, а частки розподілу між власниками не можуть визначатись пропорційно часткам будинку.

Колегія суддів апеляційного суду не погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що грошові кошти, які були отримані внаслідок продажу земельної ділянки підлягають розподілу в рівних частинах між колишніми співвласниками, оскільки встановлено та підтверджено матеріалами справи, що земельна ділянка була придбана за особисті кошти ОСОБА_1, отримані нею за майно, що було набуте за договором дарування.

Суд першої інстанції зробив правильні висновки про поділ рухомого майна відповідно до ідеальних часток подружжя, визнаючи за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині на транспортні засоби MITSUBISHI PAJERO, TOYOTA НОМЕР_5 та причіп HUMBAUR Н.

Доводи ОСОБА_6, які підтримав її правонаступник ОСОБА_13, висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, належну оцінку яким надано судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просив рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на майно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6, в частині стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_2 залишити в силі, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, а в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

ОСОБА_2 також подав заяву про зупинення виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, проте вказану заяву не обґрунтував належним чином, зокрема не вказав будь-яких мотивів щодо необхідності вчинення такої процесуальної дії, а тому вказана заява не може бути задоволена.

У липні 2020 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду заяву про зупинення провадження у вказаній справі у зв'язку зі смертю ОСОБА_2.

На підтвердження зазначеного факту надано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1), що видане виконавчим комітетом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 лютого 2020 року, актовий запис № 14.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року провадження у вказаній справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_2.

У березні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду клопотання про залучення його до участі у справі як правонаступника та поновлення провадження у справі.

Для встановлення правонаступників ОСОБА_2. Верховний Суд зробив запит до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори.

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла інформація від Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори у якій зазначено, що заяву про прийняття спадщини подали наступні особи: син померлого - ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2), син померлого - ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2), дружина померлого - ОСОБА_5 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3).

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про залучення до участі у справі правонаступника та поновлення провадження у справі задоволено.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_6, про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності та стягнення коштів, позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності та стягнення грошових коштів поновлено.

Залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

На підставі ухвали Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31 травня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не повно з'ясували обставини справи. Спірне незакінчене будівництво, 46% готовності, було отримано у дар ОСОБА_2 у 1995 році від ОСОБА_11. Відповідно до частини першої статті 24 КпШС України, це майно є його особистою власністю. У серпні 2000 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_12 1/2 частину незакінченого будівництва та земельну ділянку площею 0,0404 га за особисті кошти, які взяв у борг у матері ОСОБА_6 у сумі 45
000,00 грн, про що є відповідна розписка.

ОСОБА_1 не брала участі у добудові, реконструкції та ремонтах спірного будинку, оскільки до 2007 року не працювала, водночас він мав мінливий нерегулярний дохід, сім'я проживала за рахунок його матері, що підтверджується показаннями свідків. Реконструкція та поліпшення будинку здійснювались також за рахунок його матері ОСОБА_6, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Таким чином, не з'ясувавши джерела походження коштів, обмежившись фактом придбання будинку та його реконструкції і ремонту за час шлюбу, суди дійшли до помилкового висновку про належність майна до спільної сумісної власності подружжя. Не вкладала ОСОБА_1 і жодних коштів у придбання транспортних засобів.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що викладене у касаційній скарзі не відповідає дійсним обставинам справи та не спростовує по суті правильні рішення судів попередніх інстанцій.

Просила касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 02 вересня 1989 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_6 (т. 1 а. с. 5).

24 січня 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_7 (т. 1 а. с. 6).

Згідно договору дарування від 01 лютого 1995 року ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку (який незакінчений будівництвом та побудований на 46%), що знаходиться в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 106).

Згідно державного акту на право приватної власності на землю IV-КВ № 022212, відповідно до рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 26 грудня 1997 року № 443/157 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0425 га, що розташована на території АДРЕСА_1 (т. 4 а. с. 32).

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 01 серпня 2000 року ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_2 купив 1/2 частину (незакінченого будівництвом, побудованого на 46%) житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0404 га, що знаходиться в АДРЕСА_1. Продаж здійснено за 43
800,00 грн (т. 1 а. с. 108).

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 26 жовтня 2001 року № 677 надано дозвіл ОСОБА_2 на переобладнання двохквартирного житлового будинку в одноквартирний в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 107 зворот).

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 30 листопада 2001 року № 704 прийнято в експлуатацію індивідуальний житловий будинок ОСОБА_2 в АДРЕСА_1, житловою площею 134,5 кв. м, корисною площею 203,4 кв. м та видано будинкову книгу (т. 1 а. с. 110).

На підставі цього рішення ОСОБА_2 видано свідоцтво на право власності від 20 грудня 2001 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 110 зворот).

Станом на 23 листопада 2005 року інвентаризаційна вартість будинку становила 345
015,00 грн (т. 1 а. с. 111).

20 липня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222485900:03:008:0246 (т. 1 а. с. 149).

В подальшому вищезгадана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_14 шляхом укладення договору купівлі-продажу від 31 липня 2017 року № 1093, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т. В. Згідно пункту 7 цього договору земельна ділянка була відчужена за домовленістю сторін за суму 803 490,00 грн (т. 1 а. с. 215).

Відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи МВС України станом на 15 липня 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровані транспортні засоби: MITSUBISHI PAJERO, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2 з 15 червня 2010 року на підставі довідки-рахунку від 11 червня 2010 року № 994503, яка була видана ТОВ "Діамант-Альянс"; HYUNDAI ACCENT, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_2 з 24 січня 2017 року на підставі договору № 8041/2017/302015 від 24 січня 2017 року, укладеного в ТСЦ №
8041. Також за ОСОБА_2 з 06 березня 2001 року зареєстрований на праві власності автомобіль TOYOTA CARINA II 2.0, сірого кольору, 1992 року випуску та з 11 серпня 2011 року зареєстрований на праві власності причіп HUMBAUR Н 752010-30А, сірого кольору, 2011 року випуску (т. 1 а. с. 40).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні виниклого між сторонами спору суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували норми КпШС України, який діяв до січня 2004 року і має застосовуватись при вирішенні питання щодо визначення правового режиму спірного майна так і положення СК України, що набрав чинності з 01 січня 2004 року, у питанні щодо поділу цього майна.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до статті 25 КпШС України майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно із статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Положення СК України, які регулюють спірні правовідносини, повністю кореспондуються з нормами КпШС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 5 та 6 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Суд установив, що ОСОБА_2 отримав в дар 1/2 частину незакінченого будівництвом житлового будинку, побудованого на 46%. Як зазначив апеляційний суд у своїй постанові, подарована частина фактично становила лише каркас будинку - коробку та будівельні матеріали.

Також, суд апеляційної інстанції встановив, що під час перебування сторін у шлюбі спірний житловий будинок був перебудований, загальна вартість домоволодіння станом на 2005 рік збільшилась у 4,1 рази (т. 3 а. с. 144).

Встановивши, що нерухоме майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових та грошових затрат подружжя, апеляційний суд вважав правильним розподілити частки у праві власності на житловий будинок наступним чином: ОСОБА_2-2/3, ОСОБА_1-1/3. Враховуючи, що один із подружжя, частка якого є меншою від половини - ОСОБА_1 постанову апеляційного суду не оскаржує, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування чи зміни судового рішення в цій частині.

Доводи ОСОБА_2 про те, що 1/2 частину незакінченого будівництва та земельну ділянку площею 0,0404 га він придбав у ОСОБА_12 за особисті кошти (взяті у борг у його матері ОСОБА_6 у сумі 45 000,00 грн), про що є відповідна розписка до уваги не беруться, оскільки відповідно до статті 23 КпШС України при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Допомога батьків подружжя у будівництві житлового будинку не спричиняє виникнення у них у зв'язку з такими обставинами права власності на це нерухоме майно.

Земельна ділянка площею 0,0829 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий номер: undefined була набута сторонами також під час шлюбу, а тому на неї поширюється правило спільної сумісної власності.

Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 у період будівництва будинку не працювала, а тому не має права на частку у ньому відхиляються, оскільки суперечать положенням КпШС України та СК України про те, що подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини 3 статті 57 СК України майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, є особистою приватною власністю дружини (чоловіка).

З матеріалів справи вбачається, що 16 жовтня 2006 року ОСОБА_15 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1507 га у АДРЕСА_4 (т. 3 а. с. 146).

В подальшому, за договором міни від 09 липня 2011 року ОСОБА_1 набула земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222485900:03:008:0331, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 152).

13 липня 2013 року зазначена земельна ділянка була продана ОСОБА_16 за 148
000,00 грн (т. 3 а. с. 155).

20 липня 2013 року ОСОБА_1 придбала за 125 000,00 грн спірну земельну ділянку площею 0,0998 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 156).

31 липня 2017 року земельну ділянку було відчужено ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 215). При цьому, таке відчуження відбулося за згодою її колишнього чоловіка, про що зазначено у п. 15 договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що земельна ділянка була придбана за особисті кошти ОСОБА_1, які отримані від реалізації майна, отриманого за договором дарування, і на неї не поширюється режим спільної сумісної власності.

Відповідач ОСОБА_2 щодо такого відчуження не заперечував.

Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтований висновок, що під час перебування сторін ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі ними було набуто у спільну сумісну власність транспортні засоби, а саме автомобілі: MITSUBISHI PAJERO, TOYOTA НОМЕР_5 та причіп HUMBAUR Н. Вказане майно є неподільними речами. Жодна із сторін не вчинила дій щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тому, висновок судів про поділ рухомого майна відповідно до ідеальних часток подружжя шляхом визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частині на транспортні засоби: MITSUBISHI PAJERO, TOYOTA НОМЕР_5 та причіп HUMBAUR Н є обґрунтованим.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції (у нескасованій апеляційним судом частині) та апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 (правонаступниками якого є: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 червня 2018 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук