Постанова

Іменем України

16 червня 2020 року

м. Київ

справа № 285/1018/18

провадження № 61-45082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 - правонаступник ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Григорусь Н. Й., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відновлення становища, що існувало до порушення прав. Просила зобов`язати відновити паркан по межі від Г до А відповідно до державного акта на право приватної власності на землю IV-ЖТ №050424.

Позов обгрунтований тим, що вона та відповідач є власниками суміжних земельних ділянок. У 2010 році відповідач без її згоди зніс паркан, який знаходився на межі їх земельних ділянок, та побудував новий паркан з порушенням існуючої межі, відібрав у неї частину її земельної ділянки, чим порушив її право власності на землю та правила добросусідства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2018 року в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_3 порушив правила добросусідства, а саме без згоди ОСОБА_1 знесено дерев`яний паркан, який був розташований на погодженій межі згідно з відповідним актом від 29 березня 1999 року, наслідком чого є порушення її права на користування земельною ділянкою та створення перешкод у виявленні дійсних меж між земельними ділянками, що належать сторонам.

Спір між сторонами щодо знесення паркану та межі земельних ділянок виник у 2010 році та триває до сьогодні, тому суд першої інстанції відмовив у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року рішенням Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 18 травня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд встановив та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев`яного паркану та встановлення нового відповідачем. ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довела порушення відповідачем її прав на землю знесенням паркану, як і не надала доказів встановлення нового паркану на належній їй земельній ділянці.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що знесення нового паркану та відновлення старого паркану є неефективним способом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції

01 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

10 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

15 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду призначено справу до розгляду.

11 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у задовленні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про закриття провадження у справі відмовлено.

Касаційне провадження у справі №285/1018/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення становища, яке існувало до порушення прав зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

29 квітня 2020 року ухвалою Верховного Суду провадження у справі поновлено, залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що суд не захистив право власності позивача на земельну ділянку в зв`язку з тим, що вона відмовилася заявити клопотання про проведення експертизи.

Суд не звернув уваги, що право позивача порушено недотриманням відповідачем правил добросусідства. Висновок суду, що відновлення паркану згідно з раніше узгодженою межею неможливий внаслідок того, що не знесено існуючий паркан є необгрунтованим. Дійшовши такого висновку, суд не дослідив статус такого майна як паркан - нерухоме чи рухоме, подільне чи не подільне, проста чи складна річ, можливість перенесення паркану на інше місце. Існуючий паркан складається з окремих частин, що підлягають демонтажу та перенесенню в інше місце. В знесенні цього паркану немає потреби.

Суд апеляційної інстанції безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги, необгрунтовано визнав недоведеними обставини які визнані сторонами.

Суд апеляційної інстанції не мав права переглядати обгрунтованість позову і надавати правову оцінку цьому факту.

Безпідставною є відмова суду апеляційної інстанції в захисті права з підстав невиконання позивачем обов`язку доказування.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками земельних ділянок на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , відповідно є суміжними землекористувачами (а. с. 5, 30).

Згідно з протоколом погодження меж земельної ділянки від 29 березня 1999 року власниками будинків (сторонами у справі) АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 було погоджено межі земельної ділянки від т. 1-5 по дерев`яній огорожі (а. с. 6).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 07 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 21 лютого 2013 року, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу самовільно встановленого паркану та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення встановленої металевої сітки відмовлено (а. с. 36-39).

Спір щодо користування земельними ділянками за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відновлення межі відповідно до земельно-кадастрової документації вирішувався судами раніше, що підтверджується рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22 вересня 2014 року (а. с. 40-41). Цим рішенням, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 02 грудня 2014 року, відмовлено у первісному і зустрічному позовах (а. с. 42-44).

Також рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та інших про визнання держаного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я останнього, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (а. с. 45-47).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_3 без її згоди зніс старий дерев`яний паркан на погодженій межі, чим порушив правила добросусідства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (стаття 107 ЗК України).

Відповідно до статті 108 ЗК України у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

Згідно з матеріалами справи між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок, які належать їм на праві приватної власності. ОСОБА_1 неодноразово ініціювала судові справи щодо цих земельних ділянок.

Суди встановили та сторонами у справі не заперечувався факт знесення старого дерев`яного паркану та встановлення нового.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд не взяв до уваги обставини, які сторони визнали, безпідставно переглянув справу, вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Такі доводи касаційної скарги є необгрунтованими, оскільки суд зазначив, що позивач не довела належними та допустимими доказами встановлення нового паркану саме на належній їй земельній ділянці.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що позивач не довела належними та допустимими доказами порушення її прав знесенням старого дерев`яного паркану.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що показання свідка не є належним доказом у справі щодо підтвердження порушення відповідачем межі між належними сторонам земельними ділянками.

Саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення її права, яке, на думку цієї особи, полягає у позбавленні її частини земельної ділянки діями відповідача щодо побудови нового паркану з порушенням межі між належними сторонам земельними ділянками.

Судом апеляційної інстанції обгрунтовано встановлено недоведення ОСОБА_1 належними і допустимими доказами порушення відповідачем її права на землю знесенням старого дерев`яного паркану.

Доводи касаційної скарги щодо не встановлення судом статусу паркану як речі ( рухома чи нерухома) не мають правового значення з огляду на підстави позову та висновки суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статтей 2, 5 ЦПК України цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд має виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини справи, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про неефективний спосіб захисту, який обрала позивач для захисту порушеного права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила відновити положення, яке існувало до порушення її права, а саме: «відновити паркан по межі, що визначена у державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_1 від 20 квітня 1999 року IV-ЖТ № 050424».

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 ЦПК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Верховний Суд зазначає, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками, необхідно відрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки.

З огляду на зазаначені вище норми матеріального права встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи щодо відновлення меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

Відмовивши у позові за недоведеністю позовних вимог, суд апеляційної інстанції одночасно відмовив у позові через неефективний спосіб захисту, який обрала позивач.

Верховний Суд зазначає, що неефективний спосіб захисту порушеного права як підстава відмови у позові може бути застосований судом за умови встановлення порушення права позивача.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції шляхом виключення посилання на неефективний спосіб захисту як на підставу відмови в позові ОСОБА_1 .

Верховний Суд зазначає, що цитування в касаційній скарзі рішень Європейського суду з прав людини без викладення аргументів, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції, є необгрунтованими та не дають підстав для скасування судового рішення у справі.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумаченням норм права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою та четвертою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на неефективний спосіб захисту порушеного права як підставу відмови в позові.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко