Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №243/8545/17

Постанова

Іменем України

16 червня 2020 року

м. Київ

справа № 243/8545/17

провадження № 61-40732св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (у ході розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року у складі судді Мірошниченко Л. Є. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Санікової О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, комунальних послуг та пені.

Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2014 року між нею, як фізичною особою-підприємцем, та ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір оренди приміщення загальною площею 50,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , строк дії до 15 березня 2017 року.

З початку жовтня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконує свої обов`язки щодо щомісячної сплати орендної плати у розмірі, встановленому умовами договору оренди. У зв`язку із чим, вважала, що відповідачем порушені умови договору оренди, він втратив право на звернення з вимогами про зміну строку та умов виконання цього договору оренди, має у повному обсязі виконати зобов`язання зі сплати орендних платежів з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Листом від 09 лютого 2017 року вона повідомила відповідача про припинення договору оренди з 16 березня 2017 року та звернулася з претензією щодо сплати суми простроченої заборгованості разом зі штрафними санкціями. Претензію відповідачем отримано 10 лютого 2017 року.

19 лютого 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» листом № Е.52.0.0.0/4-9188 повідомив, що не має можливості користуватися майном та сплатити орендні платежі до нормалізації ситуації в країні і можливості розпочати роботу відділень.

Крім того, зазначала, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконано умови договору оренди в частині обов`язків зі сплати комунальних платежів, що передбачено пунктом 2.4. договору оренди.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь заборгованість у сумі 204 426,73 грн, яка складається з: орендної плати за період з жовтня 2014 року по 15 березня 2017 року у розмірі 138 888,39 грн; оплати за комунальні послуги за період з жовтня 2014 року по квітень 2016 року у розмірі 18 456,82 грн; пені у розмірі 2 298,67 грн; інфляційних втрат у розмірі 37 895,13 грн; трьох відсотків річних у розмірі 6 887,72 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 202 128,06 грн, яка складається з:

- орендної плати за час прострочення (з жовтня 2014 року по 15 березня 2017 року) за договором оренди приміщення від 01 квітня 2014 року у розмірі 138 888,39 грн;

- сплати за комунальні послуги за період з жовтня 2014 року по квітень 2016 року у розмірі 18 456,82 грн;

- інфляційних втрат у розмірі 37 895,13 грн;

- трьох відсотків річних у розмірі 6 887,72 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належно не виконує своїх обов`язків за договором оренди нерухомого майна, а доказів невикористання приміщення внаслідок проведення антитерористичної операції суду не надано. Крім того, вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення відповідач не заявляв, хоча не був позбавлений такої можливості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року у частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» інфляційних втрат та трьох відсотків річних змінено.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 37 718,38 грн та 3 % річних у розмірі 5 318,23 грн.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року у частині стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за комунальні послуги скасовано та відмовлено у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належно не виконує свого обов`язку зі сплати орендної плати, тому повинен сплатити заборгованість з урахуванням сум, передбачених положеннями статті 625 ЦК України, які апеляційним судом були перераховані.

При цьому, суд вказав, що позивач не є стороною договору щодо постачання теплової енергії до приміщення, тому не може вимагати сплати заборгованості за комунальні послуги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку обставинам справи, зокрема тому, що банк не мав можливості користуватись орендованим приміщенням та здійснювати банківську діяльність, не мав доступу до приміщення починаючи з жовтня 2014 року.

Посилається на постанову правління Національного банку України № 446, якою визначено, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, та вирішено призупинити банкам України здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Вказує, що суди не врахували, що оскільки з жовтня 2014 року по 15 березня 2017 року товариство не користується орендованим приміщенням, то відсутні підстави для стягнення з нього коштів з орендної плати та плати за комунальні послуги відповідно до частини шостої статті 762 ЦПК України.

Суди не врахували пункт 6.2 договору оренди, яким передбачено, що сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов`язань за договором, якщо воно сталося не з їх вини.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року у складі судді Олійник А. С. відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у складі судді Олійник А. С. зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного розгляду справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Встановивши, що між сторонами існують правовідносини за договором оренди приміщення від 01 квітня 2014 року, а ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконує свого обов`язку зі сплати орендної плати з жовтня 2014 року по 15 березня 2017 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що орендар повинен сплатити заборгованість зі сплати орендної плати з урахуванням сум, передбачених положеннями статті 625 ЦК України, які апеляційним судом були перераховані.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що, оскільки відповідно до постанови правління Національного банку України № 446, якою визначено, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, та банк з жовтня 2014 року по 15 березня 2017 року немає можливості користуватися орендованим приміщенням, то відсутні підстави для стягнення з нього коштів з орендної плати відповідно до частини шостої статті 762 ЦПК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів

Частиною другою статті 614 ЦК України передбачено, що відсутність вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Апеляційний суд правильно вказав, що договір оренди, укладений між сторонами, зокрема, передбачає обставини, через які настає можливість звільнення від відповідальності за невиконання його умов, а також сторони передбачили свої дії при настанні певних обставин.

Проте, жодних відомостей про звернення відповідача до Торгово-промислової Палати України або до будь-якої регіональної торгово-промислові палати для засвідчення форс-мажорних обставин судам не надано, як не надано і відомостей про призупинення своєї діяльності у м. Горлівка та звільнення відповідачем орендованого приміщення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не вчинило дій, які б стали підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання умов договору оренди приміщення.

Крім того, справа з подібними фактичними обставинами була предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду, за результатом якого було прийнято постанову від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18), в якій суд дійшов таких висновків.

Згідно із частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

При вирішенні цього спору суди зазначили, що прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» свідчить про настання для відповідача обставин неможливості використання орендованого майна згідно з умовами договору, за які він не відповідає.

Втім, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди не врахували, що запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, неможливість використання майна згідно з умовами договору, не можуть однозначно засвідчувати неможливість використання такого майна, ані відповідно до мети договору, яка не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, ані взагалі, зокрема і з метою, що не суперечить положенням договору та/або закону, а отже наведена судами обставина не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, оскільки відповідач, як під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, так і звертаючись до Верховного Суду, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , посилався виключно на знаходження орендованого приміщення на тимчасово непідконтрольній території України, а також на призупинення Національним банком України здійснення фінансових операцій банками, при цьому не надав жодних доказів невикористання та фактичного звільнення приміщення, вчинення дій, які б, за умовами договору, стали підставою для звільнення його від відповідальності за його невиконання, тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що АТ КБ «ПриватБанк», як орендар, не звільняється від виконання умов договору оренди приміщення від 01 квітня 2014 року.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні представником відповідача норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, доводів щодо суми заборгованості з орендної плати, а також здійснення апеляційним судом неправильного розрахунку сум, передбачених статтею 625 ЦК України, у касаційній скарзі не заявлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду без змін.

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 березня 2018 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк