Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.06.2018 року у справі №183/4229/14

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 183/4229/14-ц

провадження № 61-5330св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 березня 2016 року у складі судді Городецького Д. І. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Котушенко С. П., Романюк М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 08 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір б/н, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 6 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим станом на 30 травня 2014 року виникла заборгованість у сумі 20 106,25 грн, а саме: заборгованість за кредитом -

4 990,52 грн, заборгованість за процентами - 13 682,10 грн, штраф (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 933,63 грн.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 08 червня 2006 року б/н станом на 30 травня 2014 року у вказаному вище розмірі та судові витрати у справі.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 11 лютого 2015 року до участі у справі як правонаступник відповідача

ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залучено спадкоємця - ОСОБА_4

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги пред'являлися до боржника на підставі статей 526, 1054 ЦК України та при залученні правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не уточнювалися позивачем, відповідно до вимог статті 1218 ЦК України, з урахуванням строків, визначених статтею 1281 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що у справі повно з'ясовані дійсні обставини справи, суд перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 06 липня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що про смерть божника банк дізнався вже після звернення до суду із позовом, при цьому під час розгляду справи як відповідача судом залучено спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4, таким чином, вважає, що пред'явлені вимоги відповідають положенням матеріального права про відповідальність спадкоємців боржника.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 26 квітня 2017 року - призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої та апеляційної інстанції скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У відповідності до статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.

Суд першої інстанції на порушення вимог процесуального законодавства перед відкриттям провадження у справі не виконав вимоги статті 122 ЦПК України

2004 року та 23 червня 2014 року відкрив провадження у справі і лише 12 серпня 2014 року направив запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Із відповіді органу реєстрації актів цивільного стану вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто за п'ять років до звернення позивача до суду. При дотриманні судом першої інстанції вимог статті 122 ЦПК України 2004 року, провадження у справі не підлягало б відкриттю, оскільки не підлягають розгляду в суді справи з вимогами до померлих осіб, оскільки у відповідності до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених статтею 205 ЦПК України2004 року, перелік якої є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. За правилом пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо померла фізична особа, яка була однією з сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно зі статтею 37 ЦПК України 2004 року в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

З наведеного вбачається, що вказана норма закону підлягає застосуванню виключно в разі, коли відповідач на момент відкриття провадження мав цивільну процесуальну дієздатність, однак помер після відкриття провадження у цивільній справі.

Тобто правонаступництво у разі смерті фізичної особи можливе в порядку статті 37 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) шляхом залучення правонаступника лише за умови, що фізична особа померла після відкриття провадження у справі.

Цивільний процесуальний кодекс України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі.

Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона - учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі.

У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 37 ЦПК України 2004 року можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства, є порушенням прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.

Загальні правила пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців визначається, зокрема статтею 1281 ЦК України, що не підлягають зміні нормами процесуального законодавства.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК Українивимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом 23 червня 2014 року. Під час розгляду справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть від 09 листопада 2009 року № 58 (а. с. 23).

Згідно зі спадковою справою із заявою про прийняття спадщини після смерті

ОСОБА_3, до нотаріальної контори з дотриманням шестимісячного строку звернулася дружина спадкодавця - ОСОБА_4 (а. с. 39-41).

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 11 лютого 2015 року до участі у справі як правонаступника відповідача ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, залучено спадкоємця - ОСОБА_4 (а. с. 43).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що банк не звертався до спадкоємців боржника у строки, передбачені статтею 1281 ЦК України, з вимогою про погашення заборгованості та пред'явлені позовні вимоги не змінювалися позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції та після залучення правонаступника боржника, тому суд вважав, що такі вимоги є передчасними, однак з таким висновком не погоджується суд касаційної інстанції, адже чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог частини четвертої статті 25 ЦК України припинено.

Залучення судом правонаступників відповідача, який помер ще до звернення позивача до суду, a priori потребує зміни підстав та предмету позову, оскільки вимоги до боржника за кредитним договором і вимоги до спадкоємців боржника мають різні матеріально-правові підстави, що в свою чергу порушує принцип диспозитивності цивільного процесу, а також суперечить положенням статті 31 ЦПК України, щодо неможливості одночасної зміни і підстав і предмету позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Вищевикладене свідчить про те, що провадження у справі не підлягало відкриттю, оскільки позов подано до особи, яка померла, і наступне залучення правонаступників померлого з ініціативи суду також здійснено з порушенням норм процесуального права.

Виходячи з наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, та відповідно до повноважень суду касаційної інстанції в порядку частини першої статті 414 цього Кодексу.

Керуючись статтею 205 ЦПК 2004 року, статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 29 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 06 липня 2016 року скасувати, провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариство комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик