Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 295/6717/24

провадження № 61-15666св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Богунського районного суду м. Житомира, в складі судді

Лєдньова Д. М., від 28 серпня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Борисюка Р. М., від 23 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

2. Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона народилася на території України і проживає в м. Житомирі.

3. Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, її дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 , місце народження: Україна, Автономна Республіка Крим,

м. Сімферополь.

4. У 2005 році вона втратила документи та потрапила до психіатричної лікарні у Львівській області.

5. Зверталась до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - УДМС) із заявою про оформлення паспорта громадянина України, проте листом від 16 березня 2024 року

№ 1819/286/1819.1-24 УДМС відмовило у задоволенні її заяви з підстав, встановлених підпунктами 1,5 пункту 100 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302).

6. Посилаючись на те, що має намір звернутись для отримання паспорта громадянина України, заявниця просила суд:

- встановити особу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Україна, Автономна Республіка Крим,

м. Сімферополь, для отримання паспорта;

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме постійне проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

7. Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2024 року закрито провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 про встановлення особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня

2024 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, встановлено юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

9. Суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази, зокрема, фотокопії альбому випуску техніків-експлуатаційників автомобільного транспорту з відтворенням фотокартки студента ОСОБА_3 , копії свідоцтва щодо проходження навчання ОСОБА_3 в учбовому центрі Республіки Крим Мінстата України в м. Сімферополі, вважав доведеним факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.

10. Апеляційний суд додатково звернув увагу на наявність копії трудової книжки заявниці серії НОМЕР_1 та копії диплома серії НОМЕР_2

від 28 лютого 1992 року.

11. Згідно з цим дипломом ОСОБА_4 у 1988 році вступила до Сімферопольського автотранспортного технікуму та закінчила навчання

у 1992 році по спеціальності експлуатація автомобільного транспорту із присвоєнням кваліфікації технік-експлуатаційник.

12. Згідно із записами в трудовій книжці на ім`я заявниці вона, до прийняття на роботу в Кримське підприємство автобусних станцій, навчалась в Сімферопольському автотранспортному технікумі з 01 вересня 1988 року по

28 серпня 1992 року і на курсах бухгалтерів при Крим Мінстаті України з

23 березня 1992 року по 06 липня 1992 року. Підставою внесення записів є диплом серії НОМЕР_2 від 28 лютого 1992 року та свідоцтво від 07 липня 1992 року.

13. Оцінивши надані докази в їх сукупності, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14. В касаційній скарзі УДМС просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15. У листопаді 2024 року УДМС подало касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року.

16. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у січні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

17. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Підставою касаційного оскарження судових рішень УДМС зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 78 79 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» у справах окремого провадження, зокрема справах щодо встановлення факту постійного проживання на території України.

19. Касаційна скарга мотивована тим, що у січні 2024 року до територіального підрозділу звернулась особа, яка повідомила про себе персональні дані - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, проте отримала відмову, оскільки не було встановлено її належність до громадянства України, що і стало підставою для звернення до суду з цією заявою в порядку окремого провадження.

20. Вказує, що для встановлення факту постійного проживання на території України має значення проживання на території України на певну дату, в конкретному приміщенні у відповідному населеному пункті.

21. Звертає увагу, що ухвалення судами рішень у справах про встановлення фактів постійного проживання на території України за умови ненадання заявником оригіналів документів ставить під сумнів можливість взяття до уваги судом доказів, які є недопустимими та недостовірними.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов

Обставини справи, встановлені судами

22. Згідно з актом про встановлення особи від 24 січня 2024 року встановлено особу - ОСОБА_1 .

Встановлення особи ОСОБА_1 відбулося за участі свідків ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син ОСОБА_1 ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (матір ОСОБА_1 ).

23. Листом від 16 березня 2024 року УДМС відмовило ОСОБА_1 про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру у зв`язку з оформленням паспорта громадянина України.

24. Згідно витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 24 січня 2024 року, ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ; національність - українка; місце народження: АДРЕСА_1 ; відомості про паспорт - паспорт НОМЕР_3 , Київський РВВС м. Сімферополь 16 липня 1989 року; батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ; чоловік - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

25. На підтвердження доводів заяви про встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року заявницею надано:

- копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ;

- фотознімки випуску 1992 року техніків-експлуатаційників автомобільного транспорту Сімферопольського автотранспортного технікуму;

- копію залікової книжки № НОМЕР_6;

- копію диплома серії НОМЕР_2 від 28 лютого 1992 року

- копію трудової книжки серії НОМЕР_1 .

- копію свідоцтва № НОМЕР_7.

26. Відповідно до копії диплома від 28 лютого 1992 року серії

НОМЕР_2 ОСОБА_4 в 1988 році вступила до Сімферопольського автотранспортного технікуму і в 1992 році закінчила технікум по спеціальності експлуатація автомобільного транспорту. ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію технік-експлуатаційник.

27. Згідно копії свідоцтва, виданого 07 липня 1992 року на ім`я

ОСОБА_9 , 1973 року народження вона у період з 23 березня 1992 року по 06 липня 1992 року проходила навчання у навчальному центрі Республіка Крим Мінстата України по навчальному плану № 02/П-МПК підготовка бухгалтерів.

28. Відповідно до записів у трудовій книжці на ім`я заявниці вона до прийняття на роботу в Кримське підприємство автобусних станцій навчалась в Сімферопольському автотранспортному технікумі з 01 вересня 1988 року по

28 лютого 1992 року і на курсах бухгалтерів при Крим Мінстаті України

з 23 березня 1992 року по 06 липня 1992 року. Підставою внесення записів є диплом серії НОМЕР_2 та свідоцтво від 07 липня 1992 року.

29. Згідно із заліковою книжкою від 01 вересня 2002 року № НОМЕР_5 с ОСОБА_1 навчалася на заочній формі в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті, що також підтверджено листом цього університету від 26 червня 2024 року № 1035/21, згідно з яким

ОСОБА_1 було зараховано з 01 вересня 2002 року до Сімферопольського факультету заочного навчання Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, а 09 вересня 2004 року відраховано за невиконання умов договору з початку сесії 26 червня 2004 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

31. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження передбачений зокрема главами 1 і 6 розділу

IV ЦПК України.

33. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

34. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

35. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

36. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

37. Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

38. Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.

39. Отже, сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження.

40. Обґрунтовуючи підстави звернення до суду у цій справі,

ОСОБА_1 вказувала, що зверталась до УДМС із заявою про оформлення паспорта громадянина України, проте отримала відмову з посиланням на підпункти 1,5 пункту 100 Порядку № 302.

41. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , та встановлюючи факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, суди попередніх інстанцій виходили із доведеності цього факту, який має юридичне значення під час оформлення належності до громадянства України.

42. Колегія суддів погоджується з висновками судів.

43. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом про громадянство є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України».

44. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом про громадянство проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

45. Особи, зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону про громадянство).

46. ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».

47. Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року

№ 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на

13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

48. Згідно із пунктом 10 цього Порядку для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада

1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію свідоцтва про народження; в) один із таких документів: довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на

13 листопада 1991 року; копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

49. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

50. Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада

1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування.

51. Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

52. Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.

53. Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до

24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

54. Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

55. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 27 лютого 2023 року у справі № 517/445/19.

56. ОСОБА_1 звертаючись до суду у цій справі на підтвердження своїх вимог надала ряд письмових доказів (копію диплому, трудової книжки тощо), які підтвердили факт її постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України у м. Сімферополі.

57. Крім того, за відомостями Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 отримувала дохід (заробітну плату) у ПАТ АК «Кримавтотранс», що узгоджується із записами в трудовій книжці.

58. Наданими Львівською обласною клінічною психіатричною лікарнею медичними документами підтверджені доводи заявниці щодо її перебування на лікуванні в цьому закладі у 2005-2006 роках.

59. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija

v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

60. Доводи касаційної скарги висновків судівне спростовують, значною мірою зводяться до незгоди зі встановленими судами обставинами та необхідністю переоцінки доказів Верховним Судом, в той час як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

61. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

62. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргуУправління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишити без задоволення.

2. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 серпня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович