Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.04.2025 року у справі №127/37017/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 127/37017/23

провадження № 61-15487св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), служба у справах дітей Вінницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данілова Анна Андріївна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2024 року в складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в складі колегії суддів: Медвецького С. К., Голоти Л. О., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), служба у справах дітей Вінницької міської ради, про скасування усиновлення.

В обґрунтування позову вказала, що з 29 грудня 2015 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, під час якого на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2018 року вона усиновила дітей відповідача: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що сімейне життя з відповідачем не склалось через розходження поглядів на життя та сімейні відносини, відсутність порозуміння. Шлюбні відносини фактично припинено. ОСОБА_2 з дітьми проживають окремо, не спілкуються з нею. Вказала, що усиновлення перестало забезпечувати сімейне виховання та суперечить інтересам дітей.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усиновителем ОСОБА_1 ;

- поновити актовий запис про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зміни в актовому записі про народження по батькові матері з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, керувався тим, що розірвання шлюбу між сторонами не може бути підставою для скасування усиновлення, оскільки разом з усиновленням позивач набула права та взяла на себе обов`язки щодо дітей, яких вона усиновила, у тому ж обсязі, який мають біологічні батьки щодо дітей.

Суди також вказали, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що протиправна поведінка усиновленого ОСОБА_3 загрожує життю, здоров`ю усиновлювача ОСОБА_1 або інших членів сім`ї, відтак дійшли висновку про відсутність правових підстав, визначених частиною другою статті 238 СК України, для скасування усиновлення після досягнення дитиною повноліття.

Суди також звернули увагу на те, що погіршення стосунків між сторонами, відсутність спілкування та окреме проживання не доводить обставин існування між позивачем та дітьми стосунків, які роблять неможливими виконання останньою своїх батьківських прав, та не свідчить про невідповідність усиновлення інтересам дітей.

При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів позивача щодо наявності перешкод з боку відповідача у спілкуванні з дітьми, з приводу яких ОСОБА_1 зверталась би до відповідних органів.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив подану ОСОБА_2 заяву про визнання позову, вказавши про її невідповідність закону та порушення інтересів усиновлених дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У листопаді 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Данілова А. А. подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 372/4101/15-ц, від 22 серпня 2024 року у справі № 127/37017/23, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказала, що суди попередніх інстанцій під час вирішення спору в цій справі не врахували того, що у вихованні дітей ОСОБА_1 не брала участі через проблеми у взаємовідносинах з дітьми, які уникають спілкування з нею, не відповідають на дзвінки, не відвідують та не спілкуються із нею, не відчувають один до одного родинних почуттів.

Таким чином, неприязні стосунки між дітьми та усиновлювачем склалися незалежно від волі останньої. Такі стосунки роблять неможливим їх спільне проживання та виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки поданій ОСОБА_2 заяві про визнання позову.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 грудня 2015 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2018 року в справі № 127/13565/18 надано дозвіл на усиновлення ОСОБА_1 малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та внесення змін в актовий запис № 155 від 18 січня 2006 року про народження ОСОБА_7 та актовий запис № 3284 від 04 жовтня 2007 року про народження ОСОБА_4 , а саме у графі «мати» змінити відомості з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_1 ».

Органом опіки та піклування Вінницької міської ради надано висновок від 05 березня 2024 року щодо неможливості надання висновку про доцільність (недоцільність) скасування усиновлення: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що дана особа є повнолітньою; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що дитина на даний час не проживає на території Вінницької територіальної громади, відтак це питання не перебуває у компетенції органу опіки та піклування Вінницької міської ради.

Згідно із реєстраційними картками іноземця з наданням тимчасового захисту, виданими Державною агенцією у справах біженців при Раді Міністрів Республіки Болгарія від 24 лютого 2023 року № № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, адресними картками іноземця ОСОБА_9 (посвідчення особи НОМЕР_1 ), ОСОБА_10 (посвідчення особи НОМЕР_2 ), ОСОБА_11 (посвідчення особи НОМЕР_3 ), ОСОБА_12 (посвідчення особи НОМЕР_4 ) від 22 грудня 2023 року та договору оренди житла від 01 грудня 2022 року, укладеного ОСОБА_2 терміном до 30 листопада 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітньою сестрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані та з 01 грудня 2022 року проживають в орендованому житлі у Республіці Болгарія за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки № ДАС-10-1000 від 01 лютого 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 2023/2024 навчального року є учнем денної форми навчання Х1е класу за спеціальністю «Економічна інформатика» Неврокопського професійного ліцею «Димітар Талев», м. Гоце Делчев.

Відповідач ОСОБА_2 у запереченнях на апеляційну скаргу зазначав, що діти потребують матір - ОСОБА_1 , а 19 серпня 2024 року подав до апеляційного суду заяву про визнання позову.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до змісту статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 5 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ратифіковано Законом № 3017-VІ (3017-17) від 15 лютого 2011 року із застереженням та заявою) усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Питання щодо усиновлення врегульовані Главою 18 Сімейного кодексу України (далі - СК України) «Усиновлення».

Так, статтею 207 СК України встановлено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 232 СК України, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін (частина перша статті 233 СК України).

Отже, в контексті положень про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 204/586/20 (провадження № 61-8871св21), від 15 квітня 2022 року у справі № 343/1092/20 (провадження № 61-7355св21).

У частині першій статті 238 СК України визначено, що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Частиною другою статті 238 СК України регламентовано, що скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття. Водночас усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров`ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім`ї.

Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду (частини три, чотири статті 238 СК України).

Таким чином, усиновлення може бути скасовано тільки за рішенням суду, зокрема за позовом усиновлювача.

Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім`ї усиновлювача та інших обставин, що негативно впливають на емоційний стан дитини.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 175/1713/20 (провадження № 61-189св22).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу скасування усиновлення посилалась на те, що погіршення стосунків з відповідачем, роздільне проживання з усиновленими дітьми та відсутність спілкування унеможливлюють подальше виконання нею обов`язків усиновлювача, відтак усиновлення суперечить інтересам дітей, оскільки не забезпечує їм сімейного виховання.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин з огляду на зазначену позивачем правову підставу для скасування усиновлення - частину першу статті 238 СК України.

Водночас у справі, що переглядається, суди мали з'ясувати та перевірити чи скасування усиновлення дітей не суперечитиме їх інтересам, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (справа «Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

Установивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та усиновленою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склалися стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання та виконання нею батьківських обов`язків як усиновлювачем поза її волею, а також на підтвердження того, що усиновлення суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, тобто ОСОБА_1 не довела наявності підстав, передбачених частиною першою статті 238 СК України, для скасування усиновлення, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас суди підставно керувалися тим, що розірвання шлюбу між сторонами не може бути підставою для скасування усиновлення, оскільки разом з усиновленням позивач набула права та взяла на себе обов`язки щодо дітей, яких вона усиновила, у тому ж обсязі, який мають біологічні батьки щодо дітей. Розірвання шлюбу з батьком усиновлених дітей не звільняє позивача від виконання таких обов`язків.

При цьому Верховний Суд наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для скасування усиновлення дітей, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

З рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2018 року в справі № 127/13565/18 за заявою ОСОБА_1 про усиновлення слідує, що біологічна матір дітей позбавлена батьківських прав відносно них (а. с. 8-9), отже при скасуванні усиновлення діти не матимуть особи, яка б здійснювала материнську опіку та турботу.

Крім того, в межах справи № 127/13565/18 в судовому засіданні заслуховувалась думка дітей, які повідомили, що вважають ОСОБА_1 своєю матір`ю, люблять, поважають та слухаються її, надали письмову згоду на їх усиновлення заявницею. Ці обставини суди вірно враховували, вважаючи, що не здобуто доказів про те, що скасування усиновлення відповідатиме інтересам дітей.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не з'ясували думку дітей відносно скасування усиновлення, суд враховує, що позивачка не заявляла відповідного клопотання.

Разом із тим установлено, що один із дітей, щодо якого позивач просить скасувати усиновлення - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час розгляду справи судами є повнолітнім.

Указане свідчить, що у цьому випадку усиновлення може бути скасовано лише у разі, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров`ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім`ї. Протиправна поведінка як з боку усиновлювача, так і з боку усиновленого для скасування усиновлення повинна бути наявна, доведена.

Установивши, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що протиправна поведінка усиновленого ОСОБА_3 загрожує життю, здоров`ю усиновлювача ОСОБА_1 або інших членів сім`ї, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на відсутність визначених частиною другою статті 238 СК України правових підстав для скасування усиновлення після досягнення дитиною ОСОБА_3 повноліття.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача чи усиновлених, в результаті чого діти не відчувають себе членами сім'ї або інших негативних обставин.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачкою не зазначено законних підстав для скасування усиновлення відносно повнолітньої особи.

Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору в цій справі обґрунтовано виходили із того, що оскільки позивачем не доведено наявність підстав, передбачених статтею 238 СК України, для скасування усиновлення, тому таке скасування усиновлення суперечитиме інтересам дітей.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки обставини, які роблять неможливим спільне проживання дітей із позивачкою та виконання нею батьківських обов`язків як усиновлювачем поза її волею, а також обставини протиправної поведінки усиновленого ОСОБА_3 , яка б загрожувала життю, здоров`ю усиновлювача ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Надаючи оцінку поданій відповідачем ОСОБА_2 заяві про визнання позову, суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Водночас суд підставно звернув увагу, що визнання позову ОСОБА_2 суперечить закону та порушує інтереси усиновлених дітей.

Отже, посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки поданій ОСОБА_2 заяві про визнання позову, є безпідставними.

Крім того, колегія суддів бере до уваги також суперечливу поведінку батька дітей, висловлену ним у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Так, у цій заяві ОСОБА_2 вказав, що діти бажають мати матір і потребують спілкування із нею (а. с. 160-161), натомість у заяві про визнання позову останній зазначив, що визнання ним позову не шкодить інтересам дітей.

Колегія суддів вважає також безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2018 року у справі № 372/4101/15-ц, від 22 серпня 2024 року у справі № 127/37017/23, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведеній справі відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Наявність у позивачки іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивачки.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Данілова Анна Андріївна, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович