Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 200/3452/17

провадження № 61-18790св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни про скасування та визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 04 липня 2016 року відповідач вчинив виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі під № 5509, згідно з яким із неї на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") стягнуто грошові кошти за кредитним договором у сумі 235 074,46
грн, із яких: 8 952,80 грн - залишок заборгованості за кредитом; 60 379,78 грн - залишок заборгованості за відсотками; 152 928,81 грн - пеня; 11 113,07 грн - штраф та 1 700 грн - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису.

Відповідач діяв всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки вона не укладала з банком кредитний договір та договір іпотеки.

Вчиняючи виконавчий напис нотаріус не переконався у безспірності заборгованості та у одержанні нею письмової вимоги банку про усунення порушень.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- скасувати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі під № 5509 про звернення стягнення від 04 липня 2016 року;

- визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі під № 5509 про звернення стягнення від 04 липня 2016 року таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, а ЦПК України не передбачено право суду самостійно змінити процесуальний статус особи. З клопотанням про заміну первісного відповідача або залучення до справи співвідповідача позивач до суду не звертався.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що нотаріусу для вчинення виконавчого напису була надана виписка із рахунку боржника, яка не є первинним документом, а фактично є довідкою про заборгованість, із якої неможливо зрозуміти, коли у відповідача виникло право вимоги, відсутні дані щодо останньої дати погашення за кредитом, тощо. За таких обставин у нотаріуса не було підстав вважати, що заборгованість є безспірною.

Банком не дотримано вимог закону щодо подання повного пакету документів, необхідних для вчинення виконавчого напису, а нотаріусом на даний недолік не звернуто уваги і на порушення вимог закону вчинено виконавчий напис при відсутності необхідного документу (виписки з рахунку) чи іншого документу, який би був рівнозначний і доводив безспірність заборгованості, її розмір та безспірність її стягнення.

Також відсутні докази належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень, що є обов'язковою умовою відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У січні 2020 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що залучення приватного нотаріуса відповідачем суперечить диспозитивності та процесуальному статусу відповідача, оскільки нотаріус не є стороною правовідношень, на підставі яких виникли взаємні зобов'язання сторін, а тільки вчинив нотаріальну дію, яка полягала у вчиненні виконавчого напису.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

14 січня 2020 року справа № 200/3452/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 липня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5509, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 21 червня 2006 року № DNH4KS36190957 у сумі 235 074,46 грн, а саме: 8 952,80 грн - залишок заборгованості за кредитом; 60 379,78 грн - залишок заборгованості за відсотками; 152 928,81 грн - пеня; 11

113,07 грн - штраф та 1 700 грн - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису.

Зазначено, що строк за який провадиться стягнення складає дев'ять років одинадцять місяців двадцять п'ять днів, а саме: з 21 червня 2006 року до 15 червня 2016 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України "Про нотаріат"

Частиною першою статті 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України "Про нотаріат", з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною другою статті 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов'язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин.

Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Виходячи з норм Закону України "Про нотаріат", у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19) та від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18 (провадження № 61-13847св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська