Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №725/1716/17

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 725/1716/17-ц

провадження № 61-39611св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.

Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс", приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Врітофлор Лімітед",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2018року у складі судді Іщенко І. В. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О.

О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" (далі - ТОВ "ФК "Поліс", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Врітофлор Лімітед" (далі - ТОВ "Врітофлор Лімітед"), про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 23 липня 2008 року між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 24-096/08-КЛ.

Із метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 24-096/08-ДИ01, посвідчений 23 липня 2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. за № 4082. Крім того, між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 24-096/08-ДИ02, посвідчений 23 липня 2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. за №
4083.

01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. прийняті рішення про державну реєстрацію права власності на належне позивачу майно: рішення індексні номери: 32158071,32158949,32158555 від 01 листопада 2016 року "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" про реєстрацію за ТОВ "ФК "Поліс" права власності на нежитлові приміщення, площею: 62,50 кв. м, 129,30 кв. м, 164,70 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Вважають, що ТОВ "ФК "Поліс" звернуло стягнення на предмети іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності поза межами трирічного строку давності звернення стягнення за споживчим кредитом, без належних на те юридичних підстав, встановлених законом, за відсутності повноважень на звернення стягнення суми боргу за кредитним договором в іноземній валюті, без подання документів, що підтверджують факт заборгованості, а отже, без доведення факту прострочення та суми боргу належними доказами, а саме: оригіналом виписки з рахунку позичальника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою про непогашення заборгованості, без оцінки майна відповідно до вимог законодавства, без згоди іншого з подружжя на включення до договору іпотеки застереження про перехід права власності на предмет іпотеки як спосіб звернення стягнення на нього. Таким чином, рішення про державну реєстрацію на предмет іпотеки прийняте із грубим порушенням вимог законодавства, їхніх прав та законних інтересів.

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію за ТОВ "ФК "Поліс" права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2018року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправними і скасовані рішення індексні номери: 32158071,32158949,32158555 від 01 листопада 2016 року "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" про реєстрацію за ТОВ "ФК "Поліс" права власності на нежитлові приміщення, площею: 62,50 кв. м, 129,30 кв. м, 164,70 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звернувшись з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором кредитор - ВАТ "ВТБ Банк" скористався правом передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України та змінив строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором № 24.096/08-КЛ, встановивши його моментом пред'явлення вимоги, а саме 27 серпня 2009 року. Отже, строк давності щодо суми кредиту та відсотків за його користування почав обчислюватися з 27 серпня 2009 року і сплив у серпні 2012 року, а отже, у порядку статті 266 ЦК України щодо додаткових вимог, зокрема, звернення стягнення на предмет іпотеки строк позовної давності також почав обчислюватися з 27 серпня 2009 року і сплив 27 серпня 2012 року. При цьому, станом на дату відступлення прав новому кредитору, а також звернення нового кредитора із заявою про усунення порушень та заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, строк позовної давності щодо вимог за кредитним договором та договором іпотеки збіг, а тому в силу пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитор не вправі звертати стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку і його вимоги в позасудовому порядку не підлягали задоволенню, зокрема, щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки. За вказаних обставин звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки відбулося із порушенням строків давності, що суперечить вимогам чинного законодавства, відтак, таке рішення про державну реєстрацію права власності підлягає скасуванню. Крім того, договір іпотеки не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а у пункті 5.4 чітко передбачено, що набуття права власності на предмет іпотеки може набуватися виключно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Кожним із подружжя надавалася згода виключно на передачу в іпотеку належного другому з подружжя майна. При цьому, жоден із подружжя не давав згоди на відчуження спірного майна в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застережень, що міститься в іпотечних договорах, шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього чи на окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, відсутність ліцензії на здійснення операцій у валюті у ТОВ "ФК "Поліс" не дає йому права звертати стягнення на заборгованість за кредитом та відсотками у іноземній валюті, і як наслідок звертати стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує фінансовий кредит у іноземній валюті. Оскільки ТОВ "ФК "Поліс" не підпадає під визначення кредитної установи (банку), то не вправі набувати права вимоги за фінансовими (банківськими) кредитами, тому будь - які вимоги щодо виконання зобов'язань за фінансовим кредитом такою компанією суперечить положенням законодавства. ТОВ "ФК "Поліс" як факторингова компанія не має право нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки вона не є кредитною установою, яка надає та обслуговує кредити в іноземній валюті.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2018року рішення суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на не укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, неотримання окремої згоди на включення до іпотечного договору застереження про визнання права власності на предмет іпотеки, не проведення оцінки майна, неотримання ТОВ "ФК "Поліс" індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, а також неподання документів, на підставі яких нотаріус приймає рішення про державну реєстрацію права власності як правові підстави відмови в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. прийнято оспорювані рішення "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" 01 листопада 2016 року, тобто після закінченні строку дії договору іпотеки № 24-096/08-ДИ01 укладеного між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. 23 липня 2008 року зареєстрованим за номером 0482 та договору іпотеки № 24-096/08-ДИ02 між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. 23 липня 2008 року зареєстрованим за номером 0483. При цьому договір іпотеки відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" і є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" набути право власності на предмет іпотеки в рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором. Надання згоди другому з подружжя на передачу в іпотеку спільного сумісного майна на умовах на його розсуд свідчить про наявність згоди на включення до іпотечного договору застереження про позасудове врегулювання шляхом визнання права власності.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У липні 2018 року ТОВ "ФК "Поліс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2018року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2018року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що посилання позивачів на будь-які положення Закону України "Про захист прав споживачів" і відповідно обґрунтування ними своїх позовних вимог є безпідставним, оскільки застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Крім того, коли провадження розподіллено саме до судді Іщенко І. Б. він відкрив провадження у справі, незважаючи на те, що судовий збір за подачу позовної заяви не було сплачено, оскільки доказів його сплати не долучено до матеріалів справи. Ухвалою від 12 жовтня 2017 року відмовлено у задоволені заяви про відвід судді Іщенко І. Б., у тексті якої не міститься будь-яких мотивів щодо спростування доводів заяви про відвід. Судом взагалі не направлялось повідомлення про день, час та місце судового засідання третій особі.

У лютому 2019 року ТОВ "ФК "Поліс" подало до Верховного Суду письмові пояснення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 344/16760/14-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року відновлено касаційне провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судом установлено, що 23 липня 2008 року між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 24-096/08-КЛ.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 24-096/08-ДИ01, посвідчений 23 липня 2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. за № 4082.

Крім того, цього ж дня між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 24-096/08-ДИ02, посвідчений 23 липня 2008 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. за № 4083.

У пункті 1.1 договорів іпотеки № 24-096/08-ДИ01 та № 24-096/08-ДИ02, сторони узгодили, що договір забезпечує вимоги, що витікають із правочину між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 кредиту від 23 липня 2008 року № 24-096/08-КЛ.

Сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань.

При цьому сторони передбачили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань настає не пізніше 30 календарних днів із дати відправлення позичальнику відповідного повідомлення з вимогою дострокового погашення (пункт 8.1).

Пунктом 3.1.4 договорів іпотеки передбачено, що у випадку невиконання зобов'язань за цим договором або за кредитним договором у тому числі, якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 червня 2010 року за позовом ВАТ "ВТБ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ВАТ "ВТБ Банк" з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького О. О., про визнання договору недійсним, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ВАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитними договором від 23 липня 2008 року № 24.096/08-КЛ в розмірі 3 307
701,92 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зустрічний позов залишений без розгляду.

01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. прийняті рішення про державну реєстрацію права власності на належне позивачу майно за індексними номерами: 32158071,32158949,32158555 від 01 листопада 2016 року "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" про реєстрацію за ТОВ "ФК "Поліс" права власності на нежитлові приміщення, площею: 62,50 кв. м, 129,30 кв. м, 164,70 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, з яким частково погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходили із того, що ВАТ "ВТБ Банк" згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку, а отже, оскільки ТОВ
"ФК "Поліс" зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, площею: 62,50 кв. м, 129,30 кв. м, 164,70 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, поза межами трирічного строку для звернення до державного реєстратора за вчиненням реєстраційних дій щодо набуття права власності на предмет іпотеки, така державна реєстрація підлягає скасуванню.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача за вчиненням реєстраційних дій становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника. Пред'явивши до суду позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВАТ "ВТБ Банк" змінило строк виконання зобов'язання, а отже, з урахуванням того, що забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, суди виходили із того, що ТОВ "ФК "Поліс", звертаючись до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О. для вчинення реєстраційних дій пропустив трирічний строк давності для задоволення своїх кредиторських вимог у позасудовому порядку.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2017 року у справі № 6-679цс17, виклав правову позицію, вказавши, що аналіз положень статей 33,36,37,39 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Положення наведених норм дають підстави для висновків, що іпотекодавець вправі оспорити в суді державну реєстрацію набутого іпотекодержателем в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки у разі, якщо він вважає, що таке набуття порушує його права.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції від 19 жовтня 2016 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, пунктами 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Частина перша статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Як досліджено судами, пунктом 5.4 іпотечного договору сторони передбачили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 5.5 відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно зі статтею 37 Закону України "Про іпотеку" набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором. У цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Реалізуючи своє право банк (первісний кредитор) звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням цього ж суду стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ВАТ "ВТБ Банк" заборгованість за кредитними договором від 23 липня 2008 року № 24.096/08-КЛ у розмірі 3 307 701,92 грн.

Способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними за умови відсутності спору щодо наявності боргу і його розміру. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18)).

Тому хоч на момент звернення до нотаріуса для вчинення реєстраційних дій первісний кредитор уже застосував один із передбачених законом способів задоволення своїх вимог, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, проте подальше звернення ТОВ "ФК "Поліс" як нового кредитора до нотаріуса для задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку, а саме із заявою про вчинення реєстраційних дій не суперечить положенням іпотечного договору та положенням Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК Україниособа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право судового захисту, тобто здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Установивши, щострок для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення реєстраційних дій згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в контексті застосування положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України, суд першої інстанції, з яким у цій частині правового обґрунтування погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкових висновків про те, що ТОВ "ФК "Поліс" пропустило строк позовної давності, оскільки строк позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як ТОВ "ФК "Поліс" реалізувало своє право на задоволення кредиторських вимог у позасудовому порядку.

На відміну від виконавчого напису нотаріуса, де Закон України "Про нотаріат" передбачений строк для вчинення виконавчого напису, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" таких строків не передбачає, а отже, з урахуванням того, що передбачені ЦК України строки пов'язані із пред'явленням особою позову, Верховний Суд дійшов висновку про порушення судами норм матеріального права, що регулюють позовну давність.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення нотаріусом під час вчинення реєстраційних дій вимог глави 19 ЦК України, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Умовами договору іпотеки не встановлено строків, у межах яких іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета в позасудовому порядку.

Тому Верховний Суд підстав для задоволення позову не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, зробив висновок про те, що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. прийнято оспорювані рішення "Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" 01 листопада 2016 року, тобто після закінчення строку дії договорів іпотеки.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Пунктом 8.1 договору між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 іпотеки № 24-096/08-ДИ01, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. 23 липня 2008 року, зареєстрованим за номером 0482 та пунктом
8.1 договору між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_2 іпотеки № 24-096/08-ДИ02, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. 23 липня 2008 року, зареєстрованим за номером 0483, встановлено дію договору до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку").

Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення частина 1 статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України "Про іпотеку" містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Частиною 2 статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

Встановивши, що грошове зобов'язання за договором кредиту, укладеного між ПАТ "ВТБ Банк" та ОСОБА_1 не виконане, рішення Шевченківського районного суду м.

Чернівці від 11 червня 2010 рокупро стягнення заборгованості також не виконане, Верховний Суд дійшов висновку про те, що іпотека є дійсною до повного виконання боржником своїх зобов'язань.

Таким чином, зміна умов основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, не є підставою для припинення договору іпотеки, оскільки зобов'язання боржника, яке забезпечує іпотека, не припинилось.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ФК "Поліс" підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі по 3 360,00 грн із кожного.

Керуючись статтями 141, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 05 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 29 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс", приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростислава Олександровича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Врітофлор Лімітед",про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі по 3 360,00 грн із кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

Г. І. Усик